Постанова

від 16.11.2006 по справі 10/199-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

16 листопада 2006 р.                                                                                  

№ 10/199-06 

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Головуючого

Кочерової Н.О.

суддів:

Рибака В.В. Черкащенка М.М.

розглянув

касаційну скаргу

товариства з обмеженою

відповідальністю “ФОЗЗІ-ОСТ”

на постанову

від 18.09.2006  Дніпропетровського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 10/199-06 господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

фізичної особи -підприємця

ОСОБА_1фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

до

товариства з обмеженою

відповідальністю “ФОЗЗІ-ОСТ”

про

розірвання договору оперативного

лізингу нежитлових приміщень

за участю

представників сторін:

від позивачів   

ОСОБА_3 дов. від 21.06.2006,ОСОБА_4 дов. від 21.06.2006

від відповідача Муштей Л.Ю. дов. від 23.06.2006, Журжій

А.В. дов. від 01.09.2006

ВСТАНОВИВ:

В червні 2006 року фізичні особи

-підприємці ОСОБА_1та ОСОБА_2звернулись до господарського суду з позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю “ФОЗЗІ-ОСТ” про розірвання договору

оперативного лізингу нежитлових приміщень № НОМЕР_1 від 15.04.2002 та повернення

нежитлового приміщення № 69 і № 70, поз. 1-25 на першому поверсі житлового

будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 602,4 кв.м., ганки літ.

а, а1, а2, а3, навіс літ. а4-1, агрегатна літ. Т шляхом виселення відповідача з

вказаного нежитлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог

зазначали, що відповідач порушує умови договору оперативного лізингу нежитлових

приміщень № НОМЕР_1 від 15.04.2002 відносно отримання дозволу позивачів на

передачу об'єкта лізингу в суборенду, тобто останній користується річчю

всупереч договору, і в одночас, без дозволу наймодавця передав частину об'єкту

лізингу в суборенду іншим особам, що є підставою для його розірвання.

Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 07.07.2006 (суддя Кощеєв І.М.) позовні вимоги

задоволено.

Розірвано договір оперативного

лізингу нежитлових приміщень № НОМЕР_1 від 15.04.2002.

Повернуто фізичній особі

-підприємцю ОСОБА_1 і фізичній особі -підприємцю ОСОБА_2 нежитлове приміщення №

69 і № 70, поз. 1-25 на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою:

АДРЕСА_1 загальною площею 602,4 кв.м., ганки літ. а, а1, а2, а3, навіс літ.

а4-1, агрегатна літ. Т, шляхом виселення ТОВ “ФОЗЗІ ОСТ” з вказаного

нежитлового приміщення.

Постановою Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 18.09.2006 (судді: Науменко І.М.

-головуючий. Білецька Л.М., Голяшкін О.В.) рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов та залишаючи

рішення без змін, господарські суди виходили з того, що факт здачі приміщення в

суборенду без згоди орендодавця є встановленим і підтверджується матеріалами

справи.

В касаційній скарзі товариство з

обмеженою відповідальністю “ФОЗЗІ-ОСТ” просить скасувати постанову апеляційного

господарського суду і рішення господарського суду та передати справу на новий розгляд

до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та

процесуального права.

Заслухавши пояснення представників

сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну

оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає

задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи,

15.04.2002 між товариством з обмеженою відповідальністю Промислово-фінансова

група “Спарта” (Лізингодавець) між і товариством з обмеженою відповідальністю

“ФОЗЗІ ОСТ” (Лізингоотримувач) укладено договір оперативного лізингу нежитлових

приміщень № НОМЕР_1, відповідно до умов якого відповідач прийняв в оперативний

лізинг нежитлові приміщення площею 590,3  

кв. м., в приміщеннях № 69, № 70, розташовані за адресою:   АДРЕСА_1

Господарськими судами встановлено,

що 21.09.2004 фізичні особи -підприємці ОСОБА_1та ОСОБА_2придбали спірне

приміщення у власність і в жовтні 2004 як власники і нові орендодавці уклали з

відповідачем додаткову угоду до договору, відповідно до п.2.6 передбачено, що

здача приміщень в суборенду допускається тільки за письмовою згодою

лізингодавця.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та

перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені

до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України,

застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни

або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Статтею 774 Цивільного кодексу

України передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про

договір найму. Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм)

можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або

законом.

За 

договором  найму  (оренди) 

наймодавець  передає  або зобов'язується передати наймачеві майно у

користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України ).

Згідно зі ст. 783 ЦК України

наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач

користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу

наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Частина 2 статті 651 цього Кодексу

передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на

вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в

інших випадках, встановлених договором або законом.

Господарськими судами встановлено,

матеріалами справи, а саме договором суборенди від 01.12.2005 і актом приймання

передачі спірного приміщення, підтверджено, 

що відповідач без погодження з позивачем всупереч п. 2.6 додаткової

угоди від 21.09.2004 без згоди лізингодавця здав в суборенду приміщення АППБ

“Аваль”.

Посилання скаржника на недійсність

додаткової угоди, укладеної між сторонами 21.09.2004, через недотримання

нотаріальної форми її укладення, правомірно не прийнято апеляційною інстанцією,

враховуючи слідуюче.

Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 23.08.2006 по справі № 8/269-06, яке набрало

законної сили, встановлено факт дійсності додаткової угоди.

Враховуючи встановлені обставини

справи, доведені позивачем і не спростовані відповідачем, господарські суди

обґрунтовано задовольнили позов і розірвали договір оперативного лізингу

нежитлових приміщень № НОМЕР_1 від 15.04.2002.

Матеріали справи свідчать про те, що

господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій в порядку ст. 43 ГПК

України всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності

і підставно застосували норми права.

          Постановлені судові рішення є

законними і обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не

спростовують правильних висновків суду першої і апеляційної інстанцій, у

зв'язку з чим не заслуговують на увагу.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з

обмеженою відповідальністю “ФОЗЗІ-ОСТ” залишити без задоволення, а постанову

від 18.09.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення

від 07.07.2006 господарського суду Дніпропетровської області у справі №

10/199-06 без змін.

Головуючий                                                                   

Н.Кочерова

Судді                                                                                       

В.Рибак

                                                                                                   М.Черкащенко