Ухвала

від 28.11.2013 по справі 826/10232/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10232/13-а( в 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 000102260, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 000102260. Свої позовні вимоги мотивував тим, що під час проведення перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, та п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України щодо заниження податку додану вартість за серпень 2011 р. на суму 60 577 грн. На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, з 12.12.2012 року по 18.12.2012 року на підставі наказу ДПІ у Дніпровському районі м.Києва від 11.12.2012 року № 2067, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ «Спорт Сервіс» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах із контрагентом ПП «Ерідан-Вейс» (код ЄДРПОУ 31007294) за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 5990/22-621-35182323 від 20.12.2012 року, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, та п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України щодо заниження податку додану вартість за серпень 2011 р. на суму 60 577 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді (серпень 2011 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом: - ПП «Ерідан-Вейс» (код ЄДРПОУ 31007294), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (спортивної форми, спортивного взуття, спортивного інвентарю різного асортименту).

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення: - № 0000102260 від 08.01.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальному розмірі 90 866,00 грн., у тому числі за основним платежем - 60 577,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 30 289,00 грн.

У зв'язку з незгодою із висновками Акта перевірки та Рішення про залишення висновків Акта перевірки без змін, позивач звернувся з первинною скаргою на виписане на підставі Акту податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби у м. Києві.

У відповіді на скаргу позивачем було отримане Рішення про результати розгляду скарги № 32686/10/12-1-03 від 21.03.2013 року, відповідно до якого ДПС у м.Києві залишило без змін податкове-повідомлення рішення № 0000102260 від 08.01.2013 року.

Зважаючи на таке, позивач звернувся з повторною скаргою до Державної податкової служби України, правонаступником якої є Міністерство доходів і зборів України.

Так, за наслідками розгляду повторної скарги позивача, Міністерство доходів і зборів України рішенням № 3846/6/99-99-10-01-15 від 30.05.2013 р. залишило без змін оскаржуване податкове-повідомлення рішення № 0000102260 від 08.01.2013 р.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, як підтверджується наявними у справі доказами, документальна позапланова виїзна перевірка позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Сервіс» проводилася податковим органом з метою перевірки правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах із контрагентом ПП «Ерідан-Вейс» (код ЄДРПОУ 31007294) за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р.

В Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді (серпень 2011 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом: - ПП «Ерідан-Вейс» (код ЄДРПОУ 31007294), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (спортивної форми, спортивного взуття, спортивного інвентарю різного асортименту).

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Спорт Сервіс» (Покупцем) та ПП «Ерідан-Вейс» (Продавцем) було укладено договір купівлі-продажу від 25.08.2011 р. б/н, на поставку товару (спортивної форми, спортивного взуття, спортивного інвентарю різного асортименту).

На виконання умов даного Договору ПП «Ерідан-Вейс» було виписано позивачу видаткові та податкові накладні на загальну суму ПДВ 60 577,47 грн.

Так, суми податку на додану вартість згідно з податковими накладними ПП «Ерідан-Вейс» було включено позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2011 року, та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за серпень 2011 року.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, щодо правомірності господарської діяльності контрагента позивача ПП «Ерідан-Вейс» вбачається зокрема наступне.

Згідно з індивідуальними базами даних ДПС України (Міндоходів), контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність останнього за місцезнаходженням; свідоцтво платника ПДВ ПП «Ерідан-Вейс» анульовано 05.12.2011 р. (тобто через декілька місяців після взаємовідносин із позивачем), що в свою чергу підтверджує реєстрацію такого підприємства платником ПДВ з метою недовготривалої та протиправної господарської діяльності для укладення безтоварних договорів, що мали на меті надання податкової вигоди третім особам з безпідставного формування податкового кредиту.

Також, інформація щодо місцезнаходження продавця, наведена у податкових накладних (м. Черкаси, вул. Петровського, буд. 156/1, кв. 13), фактично не є місцезнаходженням або податковою адресою юридичної особи - продавця, а отже, в порушення вимог частини «і» пункту 201.1 Податкового кодексу України, у графі «місцезнаходження (податкова адреса) продавця», ПП «Ерідан-Вейс» зазначена інформація, яка не є адресою місцезнаходження або податковою адресою ПП «Ерідан-Вейс» (хибна інформація).

Крім того, як вбачається з наявних у справі доказів, фактичне місцезнаходження контрагента позивача ПП «Ерідан-Вейс» для отримання первинної документації по господарських операціях (в тому числі в розрізі правовідносин із позивачем), - встановити неможливо; та згідно отриманої від ДПІ у м.Черкасах інформації, що міститься у деклараціях ПП «Ерідан-Вейс» з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, - у контрагента позивача ПП «Ерідан-Вейс» були відсутні будь-які основні фонди (складські приміщення, устаткування, транспортні засоби), а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності з постачання (перевезення) товару; та по ланцюгу постачання від постачальника до покупців не встановлено фактичного руху товару (продукції) та операцій з даним товаром (продукцією).

Так, згідно вимог п. 6.2 ст. 6 вказаного Договору купівлі-продажу між позивачем та ПП «Ерідан-Вейс», встановлено, що товаротранспортна накладна видається продавцем на вимогу покупця.

Тобто, згідно вимог чинного законодавства, що регулює порядок постачання (перевезення) товару, а також відповідно до умов Договору купівлі-продажу б/н від 25.08.2011 р. (п. 6.2), позивач був зобов'язаний витребувати від постачальника (ПП «Ерідан-Вейс»), а останній надати покупцю (на підтвердження фактичності перевезення (транспортування) товару) відповідні супровідні товарно-транспортні документи, зокрема: товарно-транспортні накладні, а також подорожні листи, а отримувачі товару від імені позивача мали здійснювати таке отримання товару за відповідними довіреностями на отримання ТМЦ.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем на підтвердження товарності такої операції із контрагентом ПП «Ерідан-Вейс», щодо постачання товару, було додано тільки видаткові та податкові накладні, проте як в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи та довіреності на одержання товару, необхідність складання яких, передбачена чинним законодавством на підтвердження товарності правочинів з поставки товару.

Так, під поставкою розуміється будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження ).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу №363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу №363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу №363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу №488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме: - подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2; - подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна); - товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН; - талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні в судовому засіданні не були надані належним чином оформлені товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання послуг із постачання товару контрагентом ПП «Ерідан-Вейс», а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності таких господарських операцій із вказаним контрагентом.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки, ТОВ «Спорт Сервіс» не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ та інше) на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій із контрагентом ПП «Ерідан-Вейс», щодо постачання останніми на користь позивача товару, а також зазначених документів не було надано позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано доказів укладення його контрагентом ПП «Ерідан-Вейс» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки власними силами, за відсутності будь-яких матеріальних та трудових ресурсів, такий контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» не міг виконати взятих на себе зобов'язань.

Також, наявними у справі доказами підтверджується, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 р. у справі № 2а/2370/4579/2012 за позовом ДПІ у м.Черкасах до ПП «Ерідан-Вейс» про припинення підприємницької діяльності, що не пов'язане з банкрутством, позовні вимоги було задоволено повністю, у в зв'язку з внесенням до ЄДР інформації про відсутність підприємства за місцезнаходженням, та припинено юридичну особу Приватного підприємства «Ерідан-Вейс», що також підтверджує створення такого підприємства з метою недовготривалої господарської діяльності для укладення безтоварних договорів, що мали на меті надання податкової вигоди третім особам.

Отже, зважаючи на вищевикладене, на переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Ерідан-Вейс» та його контрагентами, є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів).

Така незаконна діяльність вказаного контрагента позивача ПП «Ерідан-Вейс» направлена на ухилення від сплати податків, та суттєво впливає на недоотримання Державним бюджетом України податків, що виражається в несплаті податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

Позивачем, в свою чергу, не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином контрагент ПП «Ерідан-Вейс», не знаходячись за місцем своєї реєстрації, без наявності жодної матеріально-технічної бази (устаткування), складських приміщень, транспорту та відповідних трудових ресурсів, мав змогу надавати послуги з поставки товару (у великих обсягах та на значні суми), що відповідно передбачало необхідність наявності достатньої матеріальної бази (зокрема складських приміщень та вантажних транспортних засобів, певного устаткування), а також достатніх трудових ресурсів.

Відповідно ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Так, як було зазначено вище, та жодними доказами не було спростовано позивачем, зазначений контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» за місцем його реєстрації не знаходиться, а отже є неможливим встановити, яким саме чином таке товариство (без його фактичного розміщення за тією чи іншою адресою) мало змогу надавати послуги з постачання товару у великих обсягах та на значні суми.

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, метою реєстрації зазначеного підприємства ПП «Ерідан-Вейс» була його незаконна діяльність, що відповідно не може породжувати жодних правових наслідків.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, за місцем реєстрації контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» та його посадові особи не знаходяться, рішенням суду припинена підприємницька діяльність ПП «Ерідан-Вейс», а відповідно первинних документів на підтвердження фактичності господарської діяльності (зокрема із позивачем) від такого підприємства отримати не можливо.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, можливо погодитися із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ПП «Ерідан-Вейс» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦКУ), не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину, оскільки не можливо розшукати посадових осіб товариства (ч. 3 ст. 203 ЦКУ), та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ), - відсутність у товариства жодних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з поставки товару.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ПП «Ерідан-Вейс» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Як зазначається в рішення ВАС України щодо розгляду подібних спорів, сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ПП «Ерідан-Вейс» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правильності висновків відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ПП «Ерідан-Вейс» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки такий контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» особисто фактично не міг надавати послуг з поставки товару у великих обсягах та на значні суми, зважаючи на встановлення відсутності в останнього матеріально-технічних можливостей та відповідних трудових ресурсів, а доказів щодо укладення ПП «Ерідан-Вейс» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем до матеріалів справи надано не було, так само як і не було надано доказів на підтвердження фактичного перевезення (транспортування) товару від ПП «Ерідан-Вейс» до позивача, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на одержання товару, тощо.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки, а саме того, що контрагент позивача ПП «Ерідан-Вейс» та його посадові особи за місцем реєстрації не знаходяться (первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій в розрізі правовідносин із контрагентами отримати не можливо), та матеріально-технічних і трудових ресурсів для здійснення зазначених видів діяльності ПП «Ерідан-Вейс» не має, а відповідно фактично не мало можливості виконувати взяті на себе зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт Сервіс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 03 грудня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.