Постанова

від 25.11.2013 по справі 13/133-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року Справа № 13/133-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Мікульського К.В., дов. № 675 від 01.04.2009 року;

Відповідача: не з'явився;

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Івченко О.А., посв. № 000643 від 02.08.2012 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року

у справі № 13/133-12 господарського суду Київської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр"

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива"

за участю прокурора

про визнання права власності на землю

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива", просило визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" на земельні ділянки, розташовані у смт. Згурівка Згурівського району Київської області площею 0,1887 га (кадастровий № 322195100:04:007:0061) по вул. Московська, 2-г під зерноскладом; площею 0,9257 га (кадастровий № 3221955100:10:009:0006) по вул. Московська, 1-а під зерносховищем з надвірними будівлями та спорудами; площею 3,9253 га (кадастровий № 3221955100:10:009:0007) по вул. Московська, 2-а під майстернею з надвірними будівлями та спорудами; площею 6,8608 га (кадастровий № 3221955100:12:012:0004) по вул. Аеродромна, 2 під молочно-товарною фермою з надвірними будівлями та спорудами; площею 0,2880 га (кадастровий № 3221955100:04:007:0062) по вул. Московська, 2-в під сіносховищем; площею 4,9120 га (кадастровий № 3221955100:12:012:0004) по вул. Кооперативна, 14-а під свино-товарною фермою з надвірними будівлями та спорудами; площею 0,3944 га (кадастровий № 3221955100:11:018:0033) по вул. Аеродромна, 9 під складом міндобрив; площею 0,7804 га (кадастровий № 3221955100:11:018:0032) по вул. Аеродромна, 11 під складом ядохімікатів (т. 1, а.с. 4-8).

Правовим обгрунтуванням заявлених вимог позивач обрав п. 1 ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.12.2012 року (суддя Наріжний С.Ю.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 10-15).

Судовий акт мотивовано необхідністю захисту права позивача на земельні ділянки шляхом визнання відповідних прав.

Заступник прокурора Київської області вступив у справу, звернувшись з апеляційною скаргою (т. 2, а.с. 29-35).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року (головуючий Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Гончаров С.А.) рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (т. 2, а.с. 54-60).

Оскаржена постанова мотивована порушенням позивачем порядку набуття права власності на землю.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року скасувати, рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, п. "а" ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (т. 2, а.с. 67-69).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.11.2013 року (т. 2, а.с. 65-66).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 18.11.2013 року (т. 2, а.с. 80-82).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр", розгляд справи відкладено на 25.11.2013 року (т. 2, а.с. 86-88).

У судове засідання 25.11.2013 року представник відповідача - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" воно є правонаступником реорганізованого колективного агропромислового підприємства "Нива" та як правонаступник зберігало майно, виділене в пайовий фонд до розпорядження цим майном його співвласниками (пайовиками).

На підставі рішення співвласників майна реорганізованого колективного агропромислового підприємства "Нива", оформленого протоколом № 1 від 01.07.2009 року засідання комітету співвласників майна бувших членів колективного агропромислового підприємства "Нива", сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" майно пайового фонду, що було виділене в натурі на належний позивачу майновий сертифікат серії КИ-Х № 900898 згідно з актом приймання-передачі від 15.10.2009 року.

На підставі виданих Згурівською селищною радою свідоцтв про право власності товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" у встановленому порядку здійснило реєстрацію цих прав

Земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" знаходяться в межах земельної ділянки, належної реорганізованому колективному агропромисловому підприємству "Нива" на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, зареєстрованому 25.05.1995 року за № 3 Згурівською районною радою народних депутатів.

Місцевим господарським судом встановлено, що листами № 11/09-1 від 27.11.2009 року, № 23/08-11 від 23.08.2011 року позивач звертався до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива", як до правонаступника реорганізованого колективного агропромислового підприємства "Нива" з вимогою здійснити передачу земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомості.

Листом № 24 від 19.10.2011 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" відмовилось здійснювати виділення в окреме землекористування спірних земельних ділянок у зв'язку з відсутністю коштів та складністю землевпорядних робіт.

Місцевим господарським судом встановлено, що площі земельних ділянок під об'єктами нерухомості, належними товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" та їх грошова оцінка підтверджуються технічною документацією з інвентаризації земельних ділянок та витягом про їх нормативну грошову оцінку № 4911 від 05.12.2011 року, виданим відділом Держкомзему у Згурівському районі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та є непорушним.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи те, що об'єкти нерухомості, набуті товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" розміщені на земельних ділянках, необхідних для їх обслуговування та мають визначену площу і присвоєний кадастровий номер, місцевий господарський суд дійшов висновку, що невизнання сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Нива" права власності позивача на вищевказані земельні ділянки є порушенням його права власності і землекористування та підлягає захисту за приписами ст. 152 Земельного кодексу України.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду зазначила, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом.

Апеляційний господарський суд встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" до Згурівської селищної ради з заявою про передачу в оренду спірних земельних ділянок не зверталось.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивачем невірно визначено відповідачем сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива", оскільки вказане товариство відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України не є розпорядником земель державної та комунальної власності.

Крім того, апеляційна інстанція зазначила, що посилання позивача на положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки наведені законодавчі положення регулюють право особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення, тобто, цільовим призначенням земельної ділянки є розташування та обслуговування житлового будинку, будівлі, споруди, тоді як цільовим призначенням земельної ділянки, на якій розміщені господарські будівлі та споруди, що належать позивачу на праві власності є ведення сільськогосподарського виробництва.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку, що площа земельних ділянок, на які судом визнано право власності за позивачем є значно завищеною, оскільки більша за площу нерухомого майна, яка є необхідною для його обслуговування.

Судова колегія апеляційної інстанції також не знайшла доказів того, що відповідач не визнає або оспорює право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" на земельні ділянки.

Вищевикладені обставини стали підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та відмови у позові.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення суду апеляційної інстанції вищепереліченим вимогам відповідає не у повному обсязі.

Згідно абз. 3 п. 1.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Відповідно до абз. 1 п. 1.2.5 вищезгаданої постанови спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне.

Пунктом 2.1 зазначеної постанови передбачено, що підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю.

Чинний Кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Однак, зі змісту ч. 2 ст. 92 та ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України вбачається, що зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як було зазначено вище, відповідач є правонаступником колективного агропромислового підприємства "Нива", якому на праві колективної власності на підставі державного акту серії КВ № 3 від 25.05.1995 року належала земельна ділянка загальною площею 2 973,7 га.

Таким чином, орган місцевого самоврядування - Згурівська районна Рада народних депутатів висловила своє волевиявлення стосовно вищезгаданої земельної ділянки шляхом прийняття рішення 29.03.1995 року.

Відповідно до п. 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Оскільки доказів передачі зазначеної земельної ділянки до земель запасу Згурівської селищної ради суду не надано, подальші правовідносини переходу права власності на землю (її частину) мають місце лише між сторонами у справі.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач у справі є належним та його бездіяльністю порушується право власності позивача в аспекті користування придбаними ним об'єктами нерухомості.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Згідно п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Пунктом 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що, відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

Місцевим господарським судом встановлено, що цільове призначення землі при поділі земельної ділянки на частини або інвентаризації не змінилося, а лише визначені межі нових або інвентаризованих земельних ділянок.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є такими, що відповідають обставинам справи та загальним положенням про власність, тоді як суд апеляційної інстанції, відхиливши можливість застосування положень ст. ст. 377 Цивільного кодексу України, 120 Земельного кодексу України дійшов хибного висновку про необхідність обмеження площі земельних ділянок площею нерухомого майна, яке перебуває у власності позивача та порушення прийнятим у справі рішенням прав Згурівської селищної ради.

Посилання суду апеляційної інстанції на приписи ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України є хибними, оскільки, як було зазначено вище, земельні ділянки, на які рішенням місцевого господарського суду у справі право власності визнано за позивачем були складовими частинами земельної ділянки, що перебувала у колективній власності колективного агропромислового підприємства "Нива" за державним актом серії КВ № 3 від 25.05.1995 року, отже, позивач у справі не є первинним землекористувачем та не претендує на отримання земель з державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Центр" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року у справі № 13/133-12 скасувати.

Рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року у справі № 13/133-12 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков