Ухвала

від 27.11.2013 по справі 2а-4791/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року м. Київ К/9991/50832/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дроздов та партнери»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р.

у справі № 2а-4791/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дроздов та партнери»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дроздов та партнери» (далі - позивач, ТОВ «Дроздов та партнери») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 р. № 0002262302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р., адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2012р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 14.02.2012 р. по 20.02.2012 р. посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Харкова на підставі направлень від 14.02.2012 р. № 303, № 304 та відповідно до наказу від 13.02.2012 р. № 384, була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Дроздов та партнери» з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Опттехноконсалтинг» за період з 01.12.2010 р. по 31.07.2011 р., за результатами якої складено акт від 27.02.2012 р. № 627/235/24661210 та встановлено порушення позивачем вимог частини першої статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Дроздов та партнери» з ТОВ «Опттехноконсалтинг» у грудні 2010 року, лютому-квітні 2011 року, червні та липні 2011 року; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 51 716 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 15 720 грн., за березень 2011 року в сумі 26 715 грн., за червень 2011 року в сумі 4 081 грн., за липень 2011 року в сумі 5 200 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 р. № 0002262302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 56 947 грн., у тому числі 51 716 грн. сума основного платежу та 5 231 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції. вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, на підставі викладених в аті податкової перевірки тверджень податкового органу, прийшов до висновку про нікчемність укладених між контрагентами договорів, що у свою чергу, за правилами податкового законодавства, унеможливлює формування податкового кредиту позивача у перевіряємий період за нікчемними правочинами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Податковий кредит, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «про податок на додану вартість», пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, враховуючи викладені правові норми, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про реальність укладених між позивачем та ТОВ «Опттехноконсалтинг» договорів, вірно встановили, що між ТОВ «Дроздов та партнери» (замовник), та ТОВ «Опттехноконсалтинг» (виконавець) було укладено ряд договорів, а саме: договір №05-10/П-м від 01.12.2010 р., предметом якого є (мовою оригіналу) «разработка макета М 1:200 по объекту «Реконструкция нежилого здания по адресу: ул. Эспланадная, 17 в Печерском районе г. Киева" из материалов заказчика, смета заказчика»; договір №03-10/ЭП-ПП від 17.01.2012 р., предметом якого є (мовою оригіналу) «выполнение предпроектных проработок (ПП) для разработки проектной документации стадии «Эскизный проект» (ЭП) по объекту с условным названием: «Группа жилых домов с подземным паркингом и выставочно-торговым центром, расположенных по адресу: г. Одесса, ул. Толбухина, 135» (вторая очередь строительства) проекта «Группа жилых домов с подземным паркингом и выставочно-торговым центром, расположенных по адресу: г. Одесса, ул. Толбухина, 135»; договір №03-10/ЭП-м від 07.02.2011 р., предметом якого є (мовою оригіналу) «изготовление из материалов заказчика макета в масштабе 1:200 по объекту с условным названием «Группа жилых домов с подземным паркингом и выставочно-торговым центром, расположенных по адресу: г. Одесса, ул. Толбухина, 135» (вторая очередь строительства) проекта «Группа жилых домов с подземным паркингом и выставочно-торговым центром, расположенных по адресу: г. Одесса, ул. Толбухина, 135»; договір №20-10/ФР-С10 від 20.05.2011 р., предметом якого є (мовою оригіналу) «выполнение проектных работ по рекламно-информационному оформлению фасадов Культурно-коммерческого комплекса с подземной парковкой по ул. Сумская, 10 в г.Харькове»; договір №23-11/С10-гр від 24.06.2011 р., предметом якого є (мовою оригіналу) «разработка графического дизайна культурно-коммерческого комплекса с подземной парковкой по ул. Сумской, 10 в г. Харькове».

Виконання вказаних договорів, на думку позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Однак, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, які були надані позивачем у підтвердження реальності господарських операцій за переліченими правочинами, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказані документи носять загальний характер, що не дозволяє визначити ані зміст, ані обсяг господарських операцій, на підтвердження яких були складені ці документи, у зв'язку з чим перелічені документи не можуть слугувати законною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем підчас розгляду даної справи не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту позивача у розмірі 51 716 грн. за вказаний період по операціям з ТОВ «Опттехноконсалтинг».

Таким чином, податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дроздов та партнери» - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 р. у справі № 2а-4791/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко