Постанова

від 14.10.2013 по справі 802/3802/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 жовтня 2013 р. Справа № 802/3802/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Попової Н.С.

представника позивача: Жученко Т.П.

представника відповідача: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: приватно-орендного підприємства "Поліс"

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

12.09.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до відповідача - приватно-орендного підприємства "Поліс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 6731,25 грн. та пеню в сумі 202,50 грн., нараховану за порушення термінів сплати таких санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2012 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та пояснення, надані в судовому засіданні.

Представник відповідача письмових заперечень на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням суду не надав, в судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце його проведення повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 4 статті 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи без участі відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову з наступних підстав.

19.02.2013 року ПП "Поліс" подало до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 8 осіб. Крім того, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем становить 1 особа (а. с. 4).

При зверненні до суду позивач зазначив, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи, самостійно зазначивши у звіті суму санкції у розмірі 50 % середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за одне робоче місце в сумі 6731,25 грн.

Крім того, на переконання позивача, за порушення термінів сплати зазначених санкцій ПП "Поліс" зобов'язане сплатити пеню у розмірі 202,50 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2013 року по день звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд встановив, що такі регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року.

Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 18-1 вказаного Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною 4 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок відповідно до ст. 18 Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Попри те, чинним законодавством на підприємства покладається ряд обов'язків із виконанням яких роботодавець вважається таким, що вжив усіх заходів для працевлаштування інвалідів та виконання нормативу робочих місць, зокрема створення робочих місць та інформування про це відповідні органи зайнятості.

Так, відповідно до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 року за № 1534/11814, підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Отже, на відповідача покладено не лише обов'язок створити робоче місце інваліда, але й інформувати про це органи зайнятості щомісячно в порядку, встановленому вищезазначеним нормативно-правовим актом.

Як встановлено судом, ПП "Поліс" перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. При цьому у відповідача в 2012 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 8 осіб, серед яких за даними звіту немає працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Отже, фактично відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи.

При цьому, з матеріалів справи видно, що листом Оратівського районного центру зайнятості від 22.05.2013 року № 03-10/528 (а.с. 7), повідомлено відділення Фонду, що відповідач протягом 2012 року не подавав центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин суд доходить висновку, що у 2012 році відповідач не виконав вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції відповідач повинен був сплатити в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, однак до цього часу сума заборгованості до Державного бюджету сплачена не була.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає сплаті та визначена самостійно відповідачем, становить 6731,25 грн., тобто в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в розмірі 202,50 грн.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі ст. 238 цього кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у не працевлаштуванні інвалідів внаслідок неподачі щомісячної звітності до центру зайнятості у 2012 році, що є складовими господарського правопорушення. Відповідачем не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-200а13.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача суб'єкта владних повноважень пов'язаних із залученням із залученням свідків та провадження судових експертиз, судові витрати відповідно ч. 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного - орендного підприємства "Поліс" (код ЄДРПОУ 02128974, р/р 26006198408 у ПАТ "Райффйзен банк Аваль" МФО 380805) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Оратівського району, р/р 31212230700424, код 38055454, банк одержувача: ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2012 рік") адміністративно - господарські санкції в розмірі 6731,25 грн. (шість тисяч сімсот тридцять одну гривню двадцять п'ять копійок) та пеню в розмірі 202 грн. 50 коп. (двісті дві гривні п'ятдесят копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович