Рішення

від 27.11.2013 по справі 910/21434/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21434/13 27.11.13

За позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селанія»

про стягнення 121 345, 44 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Лебедєв С.В. за довіреністю № 110 від 18.11.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна аптека» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селанія» (далі - відповідач) про стягнення 121 345, 44 грн., в тому числі 108 000 грн. основного боргу, 5 480, 67 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 7 864, 77 грн. пені. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки програмного забезпечення № 19 від 03.10.2012 р., відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар - комплекти ліцензійного програмного забезпечення вартістю 108 000, 00 грн. Оскільки відповідач на вимогу позивача вказаний товар не поставив, позивач почав вимагати повернення сплачених ним в якості передоплати коштів в сумі 108 000, 00 грн. При цьому, зважаючи на відсутність відповіді з боку відповідача, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21434/13, розгляд справи призначено на 19.11.2013 р.

19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін, було відкладено на 27.11.2013 р.

Представник відповідача у судове засідання 27.11.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 27.11.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 27.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2012 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки програмного забезпечення № 19, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався продати, а покупець прийняти і оплатити комплекти ліцензійного програмного забезпечення у терміни і на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. 1.2. Договору у склад програмного забезпечення входить: спеціально оформлена пакувальна коробка, установчі файли програмного забезпечення на ком пакт - диску з нанесенням на поверхню диска інформації про виробника та захист авторських прав; ключ захисту; супроводжувальна друкована продукція - керівництво по установці та експлуатації програмного забезпечення.

Згідно з п. 2.1. Договору загальна вартість програмного забезпечення за цим Договором складає 108 000, 00 грн.

Пунктом 2.3. Договору сторони визначили, що покупець зобов'язується оплатити вартість програмного забезпечення, відповідно до п. 2.1. протягом семи банківських днів з моменту підписання даного Договору.

При цьому, пунктом 3.1. Договору сторони узгодили, що постачальник зобов'язаний надати програмне забезпечення, не пізніше 05.02.2013 р.

Факт постачання програмного забезпечення підтверджується актом про приймання програмного забезпечення, що підписується належним чином уповноваженими на те представниками сторін (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 8.2. Договору він діє до моменту остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Для сплати попередньої оплати відповідач виставив позивачу Рахунок-фактуру № 19 від 03.10.2012 р. на суму 108 000, 00 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він перерахував відповідачу 04.10.2012 р. 108 000, 00 грн. на підставі Платіжного доручення № 972, однак в строк обумовлений Договором, відповідач не здійснив поставки програмного забезпечення.

Враховуючи зазначене, позивач листом від 30.04.2013 р. звернувся до відповідача з вимогою повернути сплачені ним в якості попередньої оплати грошові кошти.

Листом від 13.06.2013 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення грошових коштів, однак відповіді так і не отримав, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кінцевий строк, протягом якого відповідач зобов'язувався поставити замовлений позивачем товар - не пізніше 05.02.2013 р.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару згідно з умовами укладеного між сторонами Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини, як і не надано доказів повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили, що у випадку невчасного постачання програмного забезпечення, обговореного п. 3.1. цього Договору, постачальник виплачує покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого програмного забезпечення за кожний календарний день затримання виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Позивачем нараховано відповідачу 7 864, 77 грн. пені за період з 06.02.2013 р. по 05.08.2013 р., розрахунок якої є вірним.

Також, позивач нарахував відповідачу 5 480, 67 грн. за користування чужими грошовими коштами, з використанням облікової ставки НБУ за час прострочення зобов'язання в 239 днів, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 693, ст. 536 ЦК України та ч. 6 ст. 231 ГК України.

Розглядаючи зазначені вимоги, суд звертає увагу на наступне.

Дійсно, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, проте як і чинним законодавством не визначено, що такі проценти є штрафними санкціями, а отже необґрунтованим є посилання позивача на приписи ч. 6 ст. 231 ГК України, яка визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією, і їх віднесено до іншого способу захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, наведену в постанові від 15.10.2013 р. № 3-30гс13, відповідно до якої стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України, а відповідно не може бути застосовано до спірних правовідносин її приписи щодо сплати 3 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи зазначене, у суду немає підстав для задоволення заявлених позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки замовленого позивачем товару, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням вищевикладеного.

У свою чергу, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селанія» (01103, місто Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 5, код ЄДРПОУ 38291082) на користь Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека» (04053, місто Київ, Шевченківський район, провулок Нестерівський, будинок 13/19, код ЄДРПОУ 30187721) 108 000 (сто вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 7 864 (сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 77 коп. пені та 2 317 (дві тисячі триста сімнадцять) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака