Постанова

від 26.11.2013 по справі 801/8557/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2013 р. (12:14) Справа №801/8557/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Алекс Конселт"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0305191501 від 05.06.13р.

Представники сторін:

директор позивача - Давидов Є.В. виписка з ЄДРПОУ;

представник відповідача - Чакал А.Р., довіреність № 55/10 від 16.10.13р.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Алекс Конселт" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0305191501 від 05.06.13р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат при взаєминах з ПП «Севелітстрой» та КП «Альянс» за період 2010р. - 18355,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 41358,00 грн., 2 квартал 2011 р. - 16585,00 грн. є хибними, та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. Також, на думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП „Севелітстрой", КП «Альянс»

є необґрунтованим, оскільки зазначені в акті висновки є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У запереченнях на позов відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних первинних документів, що підтверджують взаємовідносини з ПП „Севелітстрой" та КП «Альянс». На думку відповідача, позовні вимоги неспроможні у зв'язку із: неможливістю реального здійснення позивачем зазначених у позові операцій з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у з відсутністю персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутністю первинних документів обліку; обліком для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди (а.с.58-60).

Крім того, у вищенаведеному запереченні на позов відповідач повідомив суду про набрання законної сили вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013р. по справі №123/33181/13-к. На думку відповідача, вищенаведеним вироком встановлено, що ПП „Севелітстрой" та КП «Альянс» створено без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, відповідно останні, не могли здійснювати поставку товару, або надавати послуги позивачу, відповідно позивач не має права на віднесення відповідних витрати за цими договорами до валових витрат, тобто укладені догови, та усі видані документи між позивачем та ПП „Севелітстрой", КП «Альянс» є правовою фікцією, укладеною без настання реальної мети щодо здійснення господарських операцій.

Представник позивача у судовому засіданні, що відбулося 26.11.2013р., наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, представник відповідача заперечував проти позову з підстав, що наведені у письмових запереченнях на позов.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників суд,

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП „Севелітстрой" за періоди грудень 2010р, січень 2011р., березень 2011р., квітень 2011р., з КП «Альянс» за лютий 2011року, за наслідками якої складено акт від 28.02.2013 року № 1349/15.4/33326157 (а.с.14-24).

Відповідно до п. 1 висновку вищенаведеного акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.1, п.п 5.2.1, п.5.2, п.5.3.9 п.п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткуваня прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р. та п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 18749,00грн., в тому числі по періодах: 2010р. - 4589,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 10346,00 грн., 2 квартал 2011 р. - 3814,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004241501 від 26.03.13 р. на загальну суму 22483,00грн. (основний платіж - 18749,00 грн., штрафні санкції - 3734,00 грн).

Рішенням Головного управління Міндоходів в АРК від 03.06.2013р. №1326/10/10.2-14/4846/7/10.2-12 «Про результати розгляду скарг» скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС № 0004241501 від 26.03.13р., в частині застосування штрафної санкції на 2586,00грн.

Враховуючи вищенаведене рішення Головного управління Міндоходів в АРК, Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АРК Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0305191501 від 05.06.13 р. на загальну суму 19897,00грн. (основний платіж - 18749,00 грн., штрафні санкції - 1148,00 грн. (а.с.28).

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин) об'єкт оподаткування визначено як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Вичерпний перелік витрат, що не відносяться до складу валових, наведено у п.5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №283). Зокрема, згідно з абзацом 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.11.2.1 11.2 ст.11 Закону № 283 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси плати податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) для фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведено у п. ст.5 Закону № 283. Згідно п.5.11 ст.5 Закону № 283 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім зазначених в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП "Алекс Конселт" та КП "Альянс" був укладений 01.02.11 р. договір підряду № 292 на ремонтні роботи будівлі котельні, розташованої по вул. Севастопольська 32, м. Сімферополя.

Перевіряючи реальність виконання договору підряду на проведення ремонтних робіт № 292, укладених між позивачем та КП "Альянс", суд зазначає наступне.

Так, при укладанні договору, позивачу від контрагента КП "Альянс" були надані копії Форми № 4 - ОПП (Довідка про взяття на облік платників податків), ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, (Серія АВ № 119461), Свідоцтва про держреєстрацію серія А00 № 436708, довідки АА № 460557, дозволу на початок виконання робіт підвищеної Небезпека № 013.10.43.45.21.1, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 00887869.

В обов'язки підрядника входило: ремонт підлог, стін, покрівлі і т.д. (згідно з кошторисом до договору).

Відповідно до Акту виконаних будівельних робіт від 28.02.11 р. роботи були фактично виконані в повному обсязі. Після закінчення робіт, позивачу була надана податкова накладна № 654 від 28.02.11 р. на суму 16560,26 грн. Зазначена накладна знайшла своє відображення в Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2011 р. та в декларації з ПДВ за лютий 2011 р., прийняття робіт знайшло своє відображення в журналі ордері та відомості по рах.631.

Згідно з платіжним дорученням від 09.06.11 р. вказана сума у розмірі 16560,26 грн. була перерахована позивачем на рахунок КП "Альянс".

Крім того, між ПП "Алекс Конселт" та ПП "Севелітстрой" були укладені договори підряду №6/59 від 04.01.11 р., №02/03/186 від 02.03.11 р., №01/04/201 від 01.04.11 р..

Згідно з Договором № 6/59 від 04.01.11 р. - був здійснений ремонт будівлі складу готової продукції по вул. Об'їзна 4, м. Сімферополь (ремонт підлог, стін, покрівлі);

Відповідно до Договору № 02/03/186 від 02.03.11 р. - зроблений ремонт металевого складу МАС - 540 (літера "В") по вул. Крилова, 145 м. Сімферополя (очищення від старої фарби і фарбування).

Відповідно до Договору № 01/04/201 від 01.04.11 р. - здійснений ремонт металевого складу МАС - 540 (літера "Г") по вул. Крилова, 145 м. Сімферополя (очищення від старої фарби і фарбування).

На підтвердження умов укладення вказаних договорів та виконання робіт, позивачу від контрагента ПП "Севелітстрой" були надані копії свідоцтва про державну реєстрацію (Серія А00 № 718480), ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (Серія АВ № 458268), дозвіл на початок виконання робіт підвищеної Небезпека № 257.09.43.45.21.1.

Фактичне виконання робіт підтверджується актами виконаних робіт від 30.01.11 р., 31.03.11 р., 30.04.11 р., на підставі яких позивачу були видані податкові накладні № № 142 від 30.01.11 р., 147 від 31.03.11 р., 88 від 30.04.11 р.

Зазначені накладні знайшли своє відображення в реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 р., січень, березень 2011 р., в податкових деклараціях за відповідні періоди.

Згідно з платіжними дорученнями від 29.11.11р. - 3028,59 грн., від 13.12.11р. - 7000,00 грн., від 23.01.12 р. - 5000,00 грн. вказані суми були перераховані позивачем на рахунок ПП "Севелітстрой".

Також, повний перелік і обсяги робіт, вказані в кошторисах, актах виконаних робіт, виконання договорів відображено в Журналах ордерах та Відомостях за рахунком 631 за 01.12.10 -30.04.11 р.р.

Враховуючи вищевикладене з матеріалів справи вбачається, що при виконанні умов вищенаведених договорів ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс" за вказаний період здійснили ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 91587,41 грн. з урахуванням ПДВ. За результатами здійснення вищенаведених господарських операцій складено відповідні документи, що свідчать про виконання підрядних робіт і підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт. Оплата за виконані роботи підтверджується платіжними документами на перерахування коштів.

Сума вартості підрядних робіт, отриманих від ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", та податку на додану вартість, що містилися в договірних цінах, включені ПП «Алекс Конселт» до складу скоригованих валових витрат і витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Таким чином, за період з грудня 2010 року по лютий 2011р. ПП «Алекс Конселт» правомірно задекларовано скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього на суму 76325 грн. пов'язані з отриманням робіт щодо правовідносин з ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833), КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468182), у т.ч. за періодами: 2010 р - 18355,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 41358,00 грн., 2 квартал 2011 р. - 16585,00 грн.

Судом з'ясовано, що за результатами вищенаведеної проведеної документальної перевірки був зроблений висновок що позивачем та його контрагентами - ПП „Севелітстрой", КП «Альянс» були укладені правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, спрямовані на заволодіння майном держави дохідної частини бюджету, а отже порушують публічний прядок. Отже угоди між позивачем та його контрагентами - ПП „Севелітстрой", КП «Альянс» є нікчемними.

У Акті перевірки зазначено, що податковим органом встановлено, що усі операції, за участю вищенаведених контрагентів позивача, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Як на докази нікчемності угод укладених з вищенаведеними контрагентами, відповідач у Акті посилається на висновки УПМ ДПС в АРК, акти про неможливість проведення зустрічних звірок.

При цьому суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки не надано оцінку первісним документам позивача, та податковим органом не перевірялося подальше використання придбаних послуг. У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведених угод. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що ці правочині є нікчемними.

Документи позивача, які були досліджені судом, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р. та Положення №168/704, є первинними документами, які мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що первинні документи позивача не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Суд зазначає, що обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, що призвело до нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств, не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, оскільки ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище угодах.

Крім того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

На час складання Акту перевірки у податкового органу був відсутній вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства податковим органом не повинні братися до уваги.

Суд також вважає неспроможним посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013р. по справі №123/33181/13-к, як на підставу для відмови у позові, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

При застосуванні цих процесуальних норм судам варто враховувати, що правове значення преюдиційних обставин, які передбачені частиною першою статті 72 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною четвертою цієї ж статті.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, які оцінюються у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 КАС України, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Таким чином, обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Суд зазначає, що вирок, наданий відповідачем містить посилання на відсутність реальності операцій ПП "Севелітстрой" та КП «Альянс» з іншими контрагентами. Проте вироком не встановлено безтоварність операцій позивача з ПП "Севелітстрой" або КП «Альянс», які були предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.13р., яким визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) - ОСОБА_4, яка була засновником ПП "Севелітстрой" та КП «Альянс» - контрагентів позивача, не може носити преюдиційний характер, оскільки вказане рішення не містить посилання на операції з позивачем та на наявність в діях відповідальних осіб позивача порушень податкового законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що зареєстровані у ЄДРПОУ на час вчинення правочинів контрагенти позивача є юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів та виконання робіт.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагенти позивача на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Суд вважає неспроможним посилання відповідача у Акті перевірки на порушення позивачем ч.1,ч.5 ст. 203, ст. 215, ст.228, ст.655, ст.656, ст.662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 Цивільного Кодексу України ); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 Цивільного Кодексу України ).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного Кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного Кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність, або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод з контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Угоди, що укладені між позивачем та його контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на отримання послуг.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача (ПП „Севелітстрой",

КП „Альянс") не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання цих правочинів.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від зазначених вище контрагентів, не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків. Таким чином, відповідач не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 26.11.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 02.12.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0305191501 від 05.06.13р. про нарахування Приватному підприємству "Алекс Конселт" грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 19897,00грн., з яких 18749,00грн. - основний платіж, 1148,00грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "Алекс Конселт" (95000, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 62; ідентифікаційний код 33326157; рахунки невідомі) судовий збір в розмірі 198,97грн. (сто дев'яносто вісім гривен дев'яносто сім копійок) із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.