Рішення

від 25.11.2013 по справі 901/2826/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.11.2013 Справа № 901/2826/13

За позовом Підприємства «Іосіф-2»

до відповідача Концерн «Військторгсервіс» в особі філії «Кримське управління військової торгівлі»

про стягнення 299500,00 грн.

Суддя Колосова Г.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Артіщева О.Л., представник, дов. б/н від 22.08.2013;

Від відповідача - Бовикін В.О., представник, дов. №129 від 03.07.2013.

СУТЬ СПОРУ: Підприємство «Іосіф-2» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», в якому просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 299500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошових зобов'язань за Договором позики (безвідсоткової) від 30.08.2007, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2013 по справі №901/2826/13 було замінено первісного відповідача - Філію «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» належним відповідачем - Концерн «Військторгсервіс» в особі Філії «Кримське управління військової торгівлі».

18.10.2013 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим від представника позивача надійшли заперечення на відзив відповідача.

21.10.2013 від представника позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

Усі вище перелічені документи залучено до матеріалів справи.

У судове засідання 04.11.2013 з'явилися повноважні представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву.

Надані до суду документи було залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.11.2013 було оголошено перерву до 25.11.2013 для вивчення матеріалів справи судом та надання сторонами додаткових документів.

21.11.2013 до канцелярії Господарського суду Автономної Республіки Крим від представника відповідача надійшли додаткові документи, які було залучено до матеріалів справи.

Судове засідання було продовжено 25.11.2013 за участю тих же представників сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Надав до суду відзив на доповнення до відзиву представника відповідача та пояснення на заперечення.

Представник відповідача проти позову заперечував.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

30.08.2007 між Підприємством «Іосіф 2» (Позикодавець) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Кримське управління військової торгівлі» (Позичальник) було укладено договір позики (безвідсоткової) (далі - Договір) (а.с. 12).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, Позикодавець у порядку і на умовах, визначених даним Договором, надає Позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений даним Договором строк. У зв'язку із тим, що між Сторонами налагоджуються тісні взаємовигідні ділові відносини, позика надається Позичальнику на безвідсотковій основі.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що строк надання позики Позичальнику складає 6 місяців з моменту підписання Сторонами данного Договору.

Строк дії Договору, вказаний у пункті 6.1. даного Договору, не може бути продовжений (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що даний Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 30.01.2008.

Відповідно до пункту 3.3. Договору розмір позики складає по даному Договору 400000,00 грн.

Позикодавець зобов'язується надати позику в місячний строк з моменту підписання даного Договору (пункт 4.1. Договору).

За закінченням строку, вказаного в пункті 3.1. даного Договору, Позичальник зобов'язується протягом 5-ти днів повернути суму позики у повному обсязі (пункту 4.3. Договору).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін з обов'язковим складанням відповідного документу.

Договір підписано обома сторонами та завірено відповідними печатками підприємств.

Сторонами не представлено доказів розірвання договору, визнання його недійсним тощо.

Також, 29.01.2008 між сторонами було підписано Додаткову угоду про зміну умов Договору позики (безвідсоткової) від 30.08.2007, якою було внесено зміни до пункту 6.1. Строк дії Договору, а саме: Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 29.01.2011 (а.с. 13).

Крім того, 28.01.2011 між сторонами було підписано ще одну Додаткову угоду про зміну умов Договору позики (безвідсоткової) від 30.08.2007, якою було внесено зміни до пункту 6.1. Строк дії Договору, а саме: Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до 01.08.2013 (а.с. 14).

Додаткові угоди підписані обома сторонами та завірені відповідними печатками підприємств.

Позивачем було виконано передбачені Договором позики (безвідсоткової) зобов'язання, а саме було перераховано грошові кошти на р/р №26008029507 в КФ АБ «Експрес Банк» МФО 384674, ЄДРПОУ 35123238, що підтверджується платіжними дорученнями: №168 від 11.09.2007 на суму 100000,00 грн., №172 від 18.09.2007 на суму 50000,00 грн., №177 від 27.09.2007 на суму 25000,00 грн., №179 від 28.09.2007 на суму 24500,00 грн., №199 від 31.10.2007 на суму 100000,00 грн., всього Позикодавцем було перераховано Позичальнику суму у розмірі 299500,00 грн. (а.с. 17-20, 75).

З метою вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору Підприємство «Іосіф-2» 02.08.2013 направило на адресу Позичальника повідомлення вих. №16 від 02.08.2013 про погашення заборгованості в термін до 06.08.2013 (а.с. 15).

Докази направлення наявні в матеріалах справи (а.с. 15 на звороті).

У відповідь на повідомлення Підприємство «Іосіф-2» отримало лист №01/1-1 від 15.08.2013, в якому Позичальник вказує на те, що у зв'язку зі зміною керівництва та з метою подальшого детального розгляду претензії просить направити фінансові документи, які підтверджують переказ суми позики (а.с. 16).

Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором позики (безвідсоткової), а саме неповернення грошових коштів й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості у розмірі 299500,00 грн. в примусовому порядку.

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Представник відповідача проти позову заперечував на підставах викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач посилається на частину 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Так, Додатковими угодами від 29.01.2008 та 28.01.2011 внесено зміни до пункту 6.1. Договору, строк дії договору продовжений відповідно до 29.01.2011 та 01.08.2013.

Згідно розділу 2 пункту 2.2. «Срок дії Договору, вказаний в пункті 6.1. даного Договору не может бути продовжено».

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно пункту 2.2. Договору встановлено, що строк дії договору зазначений у пункті 6.1. не може бути продовжений. Таким чином, зміст додаткових угод, якими сторони продовжили строк дії договору зазначений у пункті 6.1. суперечить умовам договору.

Крім того, відповідач посилається на статті 203, 215, 216, 217 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, відповідач просить суд Додаткові угоди від 29.01.2008 та 28.01.2011 визнати недійсним.

Суд відмовляє у заявленому клопотанні відповідача з наступних підстав. Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно зазначених законодавчих положень сторони у Додаткових угодах про зміну умов Договору позики (безвідсоткової) від 30.08.2007 погодили строк дії Договору. Додаткові угоди підписані обома сторонами та завірені відповідними печатками підприємств.

Тому на думку суду підстав для визнання недійсними Додаткових угод від 29.01.2008, 28.01.2011 відсутня.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Договір позики (безвідсоткової) укладений між «Підприємством Іосіф-2» та філією «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс». Але це не відповідає дійсності, згідно Договору він був укладений між Підприємством «Іосіф-2» та Державним підприємством Міністерства оборони України «Кримське управління військової торгівлі», яке під час укладання договору припиняло свою діяльність шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс» (наказ МОУ №137 від 05.04.2007). Між філією «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» та Підприємством «Іосіф-2» не укладалось Договорів позики. Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено Договору позики, як того вимагає законодавство, відповідно у філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» не виникає обов'язків за Договором позики від 30.08.2007, на який посилається позивач, а у Підприємства «Іосіф-2» не виникає права вимоги від філії «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Вйськторгсервіс» виконання зобов'язань за наведеним Договором позики.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Положення про Філію «Кримське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», яке затверджене наказом Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» №181 від 17.12.2009, а саме статті 4 пункт 4.1. підпункту 4 «Філія має право самостійно від імені засновника здійснювати господарські операції та укладати з юридичними та фізичними особами України цивільно-правові договори в межах повноважень визначених цим положенням та довіреністю наданою Засновником.

Статтею 6 підпунктом 6.3 Положення передбачено, що начальник філії має право, зокрема, розпоряджатися коштами і майном філії, укладає договори.

Підпунктом 6.1. управління поточною діяльністю Філії здійснює начальник Філії, який діє на підставі цього Положення і в межах довіреності, наданої Засновником.

Згідно Передавального акту від 02.11.2007 з балансу ДП МОУ «Кримське управління військової торгівлі» на баланс Концерну «Військторгсервіс» передано: інші поточні кредиторські зобов'язання на суму - 6094444,71 грн. з них: з кредиту рахунка - 631 - у сумі 209864,78 грн.; за рахунок 685 у сумі 140510,52 грн.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання грошової вимоги має місце в графі інші поточні кредиторські зобов'язання.

Також відповідач посилався на статтю 521 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу з вказанням на те, що необхідно було зробити заміну боржника в зобов'язанні відповідно до положень статті 513 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що на відміну від передбаченого статтею 512 ЦК України переліку підстав заміни кредитора у зобов'язанні, переліку підстав заміни боржника Цивільний кодекс України не містить.

В силу статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути змінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

При цьому, заміна боржника (переведення боргу) може здійснюватись на підставі правочину, що спеціально спрямований на здійснення такої заміни, на підставі подій чи дій, які тягнуть правонаступництво, а також на інших підставах, передбачених законом або договором.

Разом з тим, стаття 520 Цивільного кодексу України не виключає чинності спеціальних правил, що встановлені законом та передбачають заміну боржника у зобов'язанні. Зокрема, підставою заміни боржника у зобов'язанні може бути правонаступництво (універсальне правонаступництво). Якщо юридична особа - боржник припиняється з правонаступництвом, має місце заміна боржника у зобов'язанні. Вона наступає незалежно від згоди кредитора.

Заміни боржника в даному випадку не повинно бути, оскільки відбулась реорганізація юридичної особи шляхом приєднання.

Таким чином, Договір позики та додаткові угоди до нього укладені сторонами у повній відповідності до вимог законодавства.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем позовна заява подана з пропуском строку позовної давності.

Згідно Договору, якщо сторони не виконали свої зобов'язання до 30.01.2008, то саме 30.01.2008 довідались або могли довідатися про порушення свого права. Таким чином, відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення позивача до суду, спливає 30.01.2011.

Пропущення позивачем строку позовної давності відповідач обгрунтувує тим, що пунктом 2.2. Договору передбачено, що строк дії Договору, вказаний у пункті 6.1. данного Договору, не може бути продовжений. А пунктом 6.1. Договору передбачено, що строк дії Договору до 30.01.2008. Таким чином, зміст Додаткових угод, якими сторони погоджували строк дії договору зазначений у пункту 6.1., суперечить умовам Договору.

У зв'язку з вище викладеним відповідач просить суд відмовити у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу 299500,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, позивач виконав умови договору вчасно та у повному обсязі.

В даному випадку відповідач невірно розраховує строк позовної давності з огляду на те, що саме для продовження терміну повернення позики відповідачем між сторонами були укладені Додаткові угоди до Договору позики (безвідсоткової) від 30.08.2007, якими продовжено його дію до 01.08.2013, а тому обчислення строку позовної давності необхідно здійснювати з врахуванням вказаних умов з 02.08.2013.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що строк позовної давності для звернення до суду на момент розгляду даної справи не сплинув.

Таким чином, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором позики (безвідсоткової), отже дана сума заборгованості у розмірі 299500,00 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, сторонами не надано, в той час, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судовий збір покладається на відповідача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 02.12.2013.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» в особі філії «Кримське управління військової торгівлі» на користь Підприємства «Іосіф-2» суму основного боргу у розмірі 299500,00 грн. та 5990,00 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Г.Г. Колосова