Рішення

від 19.11.2013 по справі 921/902/13-г/9

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2013 р.Справа № 921/902/13-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН", вул. Електриків, 26, м. Київ, 04076 (юр. адр.) вул. Богатирська, 11, м. Київ, 04209 (пошт.адр.)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакон-Україна", вул. Руська, 40, м. Тернопіль, 46001

про стягнення заборгованості в сумі 34 954 грн. 90 коп., з яких : 13 429 грн. 04 коп. основний борг, 20 742 грн. 61 коп. пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 732 грн. 36 коп. - 3% річних, 50 грн. 89 коп. - інфляційні втрати.

За участю представників сторін:

позивача: Третяк Андрій Михайлович, довіреність від 14.08.13 р.

відповідача: Демчик Вікторія Михайлівна, паспорт № НЮ108442 від 11.10.06 р.

Представникам позивача та відповідача (в попередніх судових засіданнях) роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 78 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 19.11.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАН", вул. Електриків, 26, м. Київ, 04076 (юр. адр.) вул. Богатирська, 11, м. Київ, 04209 (пошт.адр.) звернулося до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакон-Україна", вул. Руська, 40, м. Тернопіль, 46001 про стягнення заборгованості в сумі 58 728 грн. 06 коп., з яких: 33 248 грн. 52 коп. - основний борг, 24 873 грн. 06 коп. - пеня, 555 грн. 59 коп. - 3% річних, 50 грн. 89 коп. - інфляційні втрати.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: Договору №V.11.10./66-UML від 20.01.2011р., Додаткової угоди №2 від 28.12.2011р., Акту звірки взаємних розрахунків на 28.05.2013р., Рахунку №0000055905 від 28.02.2013р., Видаткової накладної №000039120 від 28.02.2013р., Рахунку №0000055243 від 31.01.2013р., Видаткової накладної №000038717 від 31.01.2013р., Рахунку №0000054669 від 28.12.2013р., Видаткової накладної №000038385 від 28.12.2012р., Рахунку №0000054033 від 29.11.2012р., Видаткової накладної №000037947 від 30.11.2012р., виписки банківського рахунку, іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 05.09.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 24.09.2013 р. о 14 год. 50 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, розгляд справи відкладався на 22.10.2013р. на 14 год. 40 хв., на 04.11.2013р. на 14 год. 40 хв. та на 19.11.2013р. на 14 год. 40 хв.

Строк вирішення спору у справі № 921/902/13-г/9 встановлено по 04.11.2013р.

За клопотанням представника відповідача від 04.11.2013р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 04.11.2013р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів. Таким чином останнім днем строку розгляду справи є 19.11.2013р.

Повноважний представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги з підстав зазначених у позові від 16.08.2013р. № UL-1/66 (вх. № 962 від 04.09.2013р.) підтримав в повній мірі.

Одночасно, подав заяву про уточнення та зменшення позовних вимог № UL-4/66 від 14.11.2013р. (вх.№19160 від 19.11.2013р.), в якій просить суд в зв'язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості в сумі 19819 грн. 48 коп., стягнути з ТОВ "Дакон - Україна" на користь ТОВ "КАН" 34 954 грн. 90 коп., з яких 13 429 грн. 04 коп. основний борг, 20 742 грн. 61 коп. пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 732 грн. 36 коп. - 3% річних, 50 грн. 89 коп. - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог .

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством (п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши зазначену заяву позивача, суд розцінює її як заяву, якою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми основного боргу та пені, а також збільшив вимоги в частині нарахування 3% річних, а тому суд приймає її до розгляду, як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України.

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є стягнення заборгованості в сумі 34 954 грн. 90 коп., з яких: 13 429 грн. 04 коп. основний борг, 20 742 грн. 61 коп. пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 732 грн. 36 коп. - 3% річних, 50 грн. 89 коп. - інфляційні втрати.

Повноважний представник відповідача в судове засідання прибув проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву від 04.11.2013р. №171/С.

Разом з тим, в судовому засіданні стверджує, що спір між сторонами відсутній, так, як частина нереалізованого товару відповідачем повернута позивачу, а інша частина повернута відповідачу в грошовому еквіваленті шляхом переводу коштів на особовий рахунок позивача.

Одночасно, розглянувши усне клопотання представника відповідача у судовому засіданні 19.11.2013р. про повторне продовження строку розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Продовження передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (частина третя цієї статті ГПК); якщо таке продовження здійснюється два і більше разів, сукупна його тривалість також не може перевищувати п'ятнадцяти днів (п.3.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому, суд уже продовжував розгляд справи за клопотанням представників відповідача на 15-ть днів згідно ухвали від 04.11.2013р. по 19.11.2013р. і в даному випадку судове засідання 19.11.2013р. проводиться в останній день продовженого строку розгляду справи. Слід також зазначити, що представник позивача не підтримав поданого відповідачем клопотання.

Враховуючи зазначене в сукупності, суд не вбачав підстав для повторного задоволення клопотання відповідача та продовження строку розгляду справи більш ніж на 15-ть днів у зв'язку з тим, що таке є процесуальним порушенням строків розгляду справи визначених ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1,2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Як встановлено судом, 20 січня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАН" (далі по тексту - Продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакон-Україна" (далі по тексту - Покупець, відповідач у справі) укладено договір №V.11.10./66-UML (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця обладнання системи КАN-therm та додаткове обладнання (далі за текстом - "Товар") на умовах, в обсязі та в порядку, передбаченому цим Договором та додатками до нього.

У відповідності до п.2.1. Продавець зобов'язується поставити Товар відповідно до умов цього Договору та в кількості, що визначаються у видатковій накладній.

В свою чергу, Покупець зобов'язується на умовах, в обсязі та в порядку, передбаченому цим Договором та додатками до нього, прийняти у власність Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором та додатками до нього. (п.1.1., 1.2. договору).

Асортимент, кількість, ціна та інші вимоги до партії Товару визначаються в рахунку - фактурі, що надається Продавцем Покупцеві для оплати, рахунок-фактура оформлюється на підставі зробленого Покупцем замовлення. При цьому кількість Товару, що постачається може бути меншою ніж вказано в рахунку-фактурі. (п.1.3. договору).

Згідно п. 3.1. договору підставою для постачання Товару у рамках цього Договору є замовлення Покупця та/або оплата Покупцем товару на підставі наданих рахунків-фактур. Підтвердження замовлення здійснюється шляхом направлення Покупцеві рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.3., 3.4. Договору датою постачання є дата видаткової накладної на передачу товару. Видаткова накладна на Товар оформлена належним чином обома Сторонами, є документом, що доводить отримання Товару Покупцем.

Згідно із п. 7.1. Договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару.

Орієнтовна загальна сума Договору, що постачається по договору з урахуванням ПДВ становить приблизно 1 000 000,00 (один мільйон) грн., загальна сума складається з сум видаткових накладних (п. 4.1. Договору).

Сторони погодили, що строк цього Договору починає свій перебіг від дати його підписання Сторонами, та діє до 31.12.2011р., а в частині усіх розрахунків між сторонами до їх завершення. (п.12.1. Договору).

За спільною згодою сторін, 28.12.2011р. укладено Додаткову угоду №2 до Договору №V.11.10./66-UML від 20.01.2011р., якою продовжено дію Договору та додатків до нього, до 31.12.2012р.

Розглянувши та оцінивши умови договору суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини із Договору, який містить змішані умови з купівлі-продажу та поставки товару.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч 1, 2 ст. 712 ЦК України з договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Із змісту ст. 629 ЦК України, випливає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином шляхом здійснення поставок та передачі у власність товару відповідачу.

В підтвердження чого позивач, зокрема, надав суду належним чином завірені копії видаткових накладних: №000039120 від 28.02.2013р. на суму 17329,04 грн., №000038717 від 31.01.2013р. на суму 8416,22 грн., №000038385 від 28.12.2012р. на суму 4903,26 грн., №000037947 від 30.11.2012р. на суму 12723,53 грн. Всього позивачем поставлено, а відповідачем отримано товару на загальну суму 43372,05 грн.

Проте, за поставлений товар в 2012-2013р.р. відповідач в порушення умов Договору розраховувався не в повному обсязі, а саме 13.02.2013р. в сумі 10123,53 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 33248,52 грн. Зазначена сума боргу підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звірки взаємних розрахунків, проведеним станом на 28.05.2013р. підписаним представниками сторін та завірений їх печатками без зауважень чи заперечень.

Разом з тим, в процесі розгляду справи позивач подав заяву про уточнення та зменшення позовних вимог № UL-4/66 від 14.11.2013р. (вх.№19160 від 19.11.2013р.), в якій просить суд в зв'язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості в сумі 19819 грн. 48 коп., стягнути з ТОВ "Дакон - Україна" на користь ТОВ "КАН" 34 954 грн. 90 коп., з яких 13 429 грн. 04 коп. основний борг, 20 742 грн. 61 коп. пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 732 грн. 36 коп. - 3% річних, 50 грн. 89 коп. - інфляційні втрати.

В якості підтвердження часткової сплати боргу відповідачем, долучив копії Банківських виписок за 21.10.2013р. та 22.10.2013р., з яких вбачається, що ТОВ "Дакон-Україна" частково погасило заборгованість, а саме : 21.10.2013р. в сумі 9919 грн. 48 коп. та 22.10.2013р. в сумі 9900,00 грн., що разом складає 19819 грн. 48 коп.

Таким чином, з врахуванням сплаченої суми боргу, станом на 14.11.2013р. несплаченим залишився залишок суми заборгованості в розмірі 13429 грн. 04 коп.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.5.1. Договору оплата за товар здійснюється згідно наданих Продавцем Покупцеві рахунків-фактур, протягом 3-х днів від дати оформлення рахунку-фактури, шляхом 100% попередньої оплати за Товар у сумі, вказаній у рахунку-фактурі, на поточний рахунок Продавця. У випадку не оплати у строки визначені цим пунктом, такий рахунок-фактура є анульованим , а замовлення подане покупцем є скасованим , і потребує його повторення , якщо інше не визначено сторонами додатково.

Також, і зі змісту п. 3.2. Договору товар відвантажується продавцем покупцю лише після проведення покупцем оплати товару.

Отже, за умовами Договору сторони передбачили 100% попередню оплату за товар на підставі виставленого рахунку протягом 3-х днів після його виставлення. При цьому, якщо попередньої оплати не проведено, то за умовами Договору рахунок і замовлення анулюються і відповідно поставка вважається такою, що не повинна здійснюватись.

Проте, як вбачається із поданих позивачем доказів, що підтверджується і сторонами незважаючи на відсутність попередньої оплати товару зі сторони Покупця Продавцем було поставлено (відвантажено) товар Покупцю, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, актом звірки та іншими доказами, зокрема проведеною оплатою товару відповідачем уже після того, як товар ним був отриманий. Факт поставки товару не заперечується і представниками відповідача.

Слід також зазначити, що і усі рахунки на поставлений товар виписані практично у той самий день що і видаткові накладні на цей товар, відповідно у день поставки товару (за виключенням видаткової накладної від 30.11.2012р., що підписана на наступний день після рахунку від 29.11.2012р.), що практично унеможливлювало застосування трьох денного строку в частині попередньої оплати товару, що поставлявся, так як, він поставлявся (відвантажувався) продавцем та отримувався покупцем за накладними у той самий день, у який виписувався рахунок.

Враховуючи зазначене, відсутність 100% попередньої оплати за товар, а також умову п. 5.1. Договору про те, що рахунки анульовані в силу відсутності попередньої оплати за товар, суд вважає, що строки визначені в п. 5.1. Договору не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли у сторін з поставки товару за наведеними вище накладними.

Враховуючи зазначене, до вказаних правовідносин повинні застосовуватися загальний порядок та правила визначені законом згідно яких виникає зобов'язання з оплати поставленого (придбаного) товару.

Так, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 691, 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також, вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договорів купівлі-продажу та поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної , яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у п. 1 листа від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", а також, у п. 1 Оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Враховуючи зазначене, в даному випадку Покупець (відповідач у справі) повинен був оплатити поставлений йому товар з наступного дня після підписання кожної окремої видаткової накладної. І саме з наступного дня після дня підписання накладної у випадку відсутності такої оплати вважається, що він прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого йому товару.

При цьому строки, за якими обчислюється виникнення боргу, позивачем у його розрахунках (3-дні після підписання накладної) узгоджуються з загальними строком плати за поставлений товар, визначений законом (з наступного дня після отримання товару за накладною).

Враховуючи вищезазначене, у сукупності в матеріалах справи знаходять свої підтвердження доводи позивача щодо непогашення в повному обсязі та своєчасно боржником заборгованості за отриманий товар, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання, а тому суд вважає суму основного боргу у розмірі 13 429 грн. 04 коп. правомірно заявленою та документально обґрунтованою позивачем.

Одночасно, суд відхиляє заперечення відповідача щодо того, що позивачем не проведено належними чином досудового врегулювання спору, як це передбачено умовами Договору з огляду на наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 19-08/7 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору (п. 3.17.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Також, суд відхиляє посилання відповідача на той факт, що товар на суму 13 429 грн. 04 коп. повернено позивачу з огляду на те, що ним не подано належних доказів такого повернення. Зокрема, подана відповідачем незавірена ксерокопія товарно-транспортної накладної ТР2018351 від 13.11.2013р. не може вважатись таким доказом в силу того, що вона не завірена як копія належним чином згідно вимог ч. 2 ст. 36 ГПК України, а також, виготовлена технічно неякісно та не дає можливості повністю ідентифікувати її змісту. У зв'язку з чим із даної товарно-транспортної накладної ТР2018351 від 13.11.2013р. не вбачається можливим встановити, який саме товар направлено та чи він прийнятий уповноваженими особами позивача.

При цьому, представник позивача у судовому засіданні зазначає, що такий товар його підприємством станом на 19.11.2013р. не приймався.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши докази подані позивачем, які підтверджують той факт, що на час розгляду справи взяте на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконав, суд вважає, заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу у розмірі 13429,04 грн. такою, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення пені, то суд зазначає наступне.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У свою чергу, за змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

При цьому, відповідно до п.8.3. Договору №V.11.10./66-UML від 20.01.2011р., сторони погодили, що в разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань за цим Договором Покупець сплачує пеню в розмірі одного відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Проте, суд має за необхідне зазначити, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до статей 1, 3 якого передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування судами нижчих інстанцій а також у постанові Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 44-05-5 та п. 4 Оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013р.

Проте, пеня позивачем обрахована з перевищенням вказаної ставки у розмірі 1% відсотка від суми боргу за кожен день прострочки.

Враховуючи зазначене, суд здійснивши власний обрахунок пені встановив, що розмір пені за видатковою накладною №000037947 від 30.11.2012р. на суму 12723,53 грн. за період з 02.12.2012р. по 12.02.2013р. складає 380,66 грн. (з врахуванням оплати 13.02.2013р. на суму 10123,53грн.), на суму 2600,00 грн. за період з 13.02.2013р. по 02.06.2013р. складає 117,53 грн., та за Видатковою накладною №000038385 від 28.12.2012р. на суму 4903,26 грн. за період з 31.12.2012р. по 30.06.2013р. складає 363,03 грн. ураховуючи правило обрахунку пені у розмірі не більше подвійної облікової ставки, вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 861 грн. 22 коп. як такі, що обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

У свою чергу, в частині стягнення 19881,39 грн. пені, суд у позові відмовляє , як помилково та безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Також, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних за період прострочення з 02.12.2012р. по 14.11.2013р., суд вважає, що нараховані 732 грн. 36 коп. - 3% річних за період прострочення підлягають до задоволення, як такі, що заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості.

Стосовно нарахування інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати за отриману продукцію, то суд має за необхідне зазначити наступне.

Виходячи із положень ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Згідно Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97р. №62-97, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012) сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

З представленого позивачем розрахунку індексу інфляції вбачається, що ним в сукупності нараховано 50 грн. 89 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму 12723,53 грн. (рахунок №0000054033 від 29.11.2012р.) за період з грудня 2012р. по липень 2013р. враховуючи проведену відповідачем часткову сплату 13.02.2013р. в сумі 10123,53 грн.

Проте, суд звертає увагу, на те що розраховуючи інфляційні втрати з грудня 2012р. по липень 2013р. позивачем враховано тільки місяці у яких була інфляція та не взято до уваги мінусові значення дефляції.

Таким чином, суд провівши власний розрахунок інфляційних втрат вважає правомірно заявленими інфляційні нарахування обраховані за період з 02.12.2012р. по 12.02.2013р. на суму заборгованості в розмірі 10123,53 грн., що складає 40 грн. 49 коп. та інфляційні нарахування за період з 02.12.2012р. по 31.07.2013р. на суму заборгованості в розмірі 2600грн., що скаладає 7 грн. 80 коп.

З огляду на зазначене, суд вважає, що до задоволення підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 48 грн. 29 коп. як така, що є правомірно нарахованою та документально підтвердженою.

В свою чергу, в задоволенні 2 грн. 60 коп. інфляційних втрат суд відмовляє, як надмірно нарахованих.

Із змісту пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статей 33 Господарського процесуального кодексу України діє принцип змагальності сторін у господарському процесі, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповного виконання ним умов Договору з оплати позивачу за отриманий товар та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи повною мірою заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакон-Україна" - 13 429 грн. 04 коп. - основного боргу, 861 грн. 22 коп. - пені, 732 грн. 36 коп. - 3% річних, 48 грн . 29 коп. - інфляційних втрат.

В свою чергу, в частині заявлених до стягнення 19881 грн. 39 коп. пені та 2 грн. 60 коп. інфляційних втрат суд у позові відмовляє, як помилково та необґрунтовано нарахованих.

Відповідно до ч. 1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн. (станом на час подання позовної заяви 10.01.2013р.).

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону) (п.п. 2.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Також і згідно п.п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом відмічено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

А тому, зважаючи на те, що позивачем первинно було заявлено 58728 грн. 06 коп., а в подальшому зменшено вимоги до 34954 грн. 90 коп., беручи до уваги часткове задоволення позову по стягненню 15070 грн.91 коп. боргу та відмову у задоволенні у стягненні 19881 грн. 39 коп. пені та 2 грн. 60 коп. інфляційних втрат, суд, згідно ст. 49 ГПК України покладає судовий збір у розмірі 441 грн. 48 коп. на відповідача, та він підлягає стягненню в користь позивача. В свою чергу судовий збір у розмірі 582 грн. 56 коп. покладається на позивача у справі. Одночасно, поверненню позивачу з Державного бюджету підлягає судовий збір у розмірі 696 грн. 46 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4 3 , 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакон-Україна", вул. Руська, 38, м. Тернопіль, 46001 (код ЄДРПОУ 25347093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН", вул. Електриків, 26, м. Київ, 04076 (юр. адр.) вул. Богатирська, 11, м. Київ, 04209 (пошт.адр.) (код ЄДРПОУ 30677272) - 13 429 (тринадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 04 коп. - основного боргу, 861 (вісімсот шістдесят одну) грн. 22 коп. - пені, 732 (сімсот тридцять дві) грн. 36 коп. - 3% річних, 48 (сорок вісім) грн . 29 коп. - інфляційних втрат, 441 (чотириста сорок одну) грн. 48 коп. судового збору.

3 . В іншій частині у позові відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "КАН", вул. Електриків, 26, м. Київ, 04076 (юр. адр.), вул. Богатирська, 11, м. Київ, 04209 (пошт.адр.) (ідент. код. 30677272) судовий збір у розмірі 696 грн. 46 коп.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 25.11.2013р.

Суддя В.Л. Гевко