Рішення

від 27.11.2013 по справі 914/3681/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2013 р. Справа № 914/3681/13

за позовом: Львівської обласної спілки споживчих товариств (облспоживспілка), м.Львів

до відповідача: Меденицького споживчого товариства, смт.Меденичі Дрогобицького району Львівської області

про стягнення 15509,62грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: Васьків О.Ю. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Львівською обласною спілкою споживчих товариств (облспоживспілка), м. Львів до Меденицького споживчого товариства, смт.Меденичі Дрогобицького району Львівської області про стягнення 15509,62грн., з яких 10000,00грн. основного боргу, 121,36грн. 3% річних, 5388,26грн. % за користування чужими коштами.

Ухвалою суду від 30.09.2013р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.11.2013 року. Ухвалою суду від 05.11.2013р. розгляд справи відкладено на 25.11.2013р. у зв'язку з неявкою відповідача. В судовому засіданні 25.11.2013р. оголошено перерву до 27.11.2013р. на 11год. 00хв. для надання можливості позивачу надати суду докази сплати відповідачем основної суми боргу.

Представнику позивача роз'яснено права, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України.

В судовому засіданні 27.11.2013р. представник позивача позовні вимоги в частині стягнення 390,00грн. процентів за користування чужими коштами та 170,56грн. 3% річних підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що за договором, укладеним між сторонами в жовтні 2007 року відповідач отримав від позивача позику в розмірі 10000,00грн., яку мав повернути до кінця квітня 2013 року, однак взяте на себе зобов'язання своєчасно не виконав, надіслані у квітні та серпні 2013 року вимоги залишив без відповіді та задоволення. Після звернення до суду з позовною заявою Меденицьким споживчим товариством сплачено основну суму боргу в розмірі 10000,00грн., на підтвердження цього позивачем надано відповідні докази. Просив позов задоволити.

Відповідач явки повноважного представника в судовому засіданні 27.11.2013р. повторно не забезпечив, письмового відзиву на позовну заяву не подав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Між Львівською обласною спілкою споживчих товариств (позивач по справі, позикодавець за договором) та Меденицьким споживчим товариством (відповідач по справі, позичальник за договором) 16.10.2007р. укладено договір позики, за яким позикодавцем надано позичальнику грошові кошти в сумі 10000,00грн. (п.1.1), що підтверджується платіжним дорученням №388 від 16.10.2007р. (копія знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до п.2.2 договору, позичальник зобов'язується повернути повну суму позики на розрахунковий рахунок позикодавця до 16.04.2009р.

Зважаючи на те, що п.2.4 договору встановлено можливість за згодою сторін продовжити термін, встановлений п.2.2 договору, контрагентами неодноразово укладались додаткові угоди, якими встановлювались нові терміни виконання зобов'язання. Так, п.1 додаткової угоди №4 від 30.04.2012р. сторонами внесено зміни в п.2.2 договору та встановлено термін повернення повної суми позики до 30.04.2013р.

У листі №01/128-05/22 від 26.04.2013р., адресованому голові правління Меденицького споживчого товариства, позивачем зазначено про необхідність сплати процентів за користування коштами, долучено відповідний розрахунок та встановлено термін виконання зобов'язання до 30.06.2013р. У листі №01/184-05/38 від 03.07.2013р. Львівська облспоживспілка повторно просить виконати вимогу, вказану у вищезазначеному листі у триденний строк.

Зважаючи на те, що станом на 25.09.2013р. відповідачем зобов'язання за договором не виконано, позику не повернуто, Львівська облспоживспілка звернулася до суду з позовом про стягнення з Меденицького споживчого товариства 15509,62грн., з яких 10000,00грн. основного боргу, 121,36грн. 3% річних, 5388,26грн. проценти за користування чужими коштами.

Після порушення провадження у справі відповідачем повернуто Львівській облспоживспілці повну суму позики в розмірі 10000,00грн., що підтверджується квитанцією №11058442 від 22.11.2013р. та банківською випискою з особового рахунку позивача за 22.11.2013р. (копії знаходяться в матеріалах справи).

Зважаючи на це, позивачем подано уточнений розрахунок загальної суми заборгованості, за яким просить стягнути з відповідача 390,00грн. процентів за користування чужими коштами та 170,56грн. 3% річних за період з 01.05.2013р. по 24.11.2013р. (вх.№49784/13 від 25.11.2013р.).

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.10 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Окрім цього, у п.3.11 вказаної Постанови визначено, що ГПК України, зокрема ст.22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому, в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Зважаючи на вищевказане, суд приймає поданий позивачем уточнений розрахунок загальної суми заборгованості як заяву про зменшення позовних вимог. Подальший розгляд справи відбувається з її врахуванням.

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

За договором позики, відповідно до ст.1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення 10000,00грн. основного боргу за договором позики від 16.10.2007р. слід припинити у зв'язку з відсутністю предмета спору, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Щодо стягнення 390,00грн. процентів за користування чужими коштами та 170,56грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зокрема, ч.1 ст.1048 ЦК України закріплене право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У п.1.2 укладеного сторонами договору зазначено, що відсотки за надання позики не нараховуються. Зазначене положення свідчить про те, що надання позики за цим договором не є фінансовою послугою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а позикодавець не має на меті отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п.5 ч.1 ст.1, ст.4 зазначеного Закону), відтак, не встановлює безоплатний характер відносин позики між сторонами та відсутність підстав для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на суму позики.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що зобов'язання відповідачем не виконано своєчасно, суд приходить до висновку про правомірність вимог про стягнення процентів за користування коштами та 3% річних.

Суд зазначає, що відповідачем при проведенні розрахунку суми заборгованості правильно встановлено розмір облікових ставок Національного банку України та періоди, протягом якого вони діяли, однак, зважаючи на те, що основний борг - суму позики фактично повернуто позичальником 22.11.2013р., суд вважає, що стягненню підлягають відповідні нарахування проведенні в період з 01.05.2013р. по 22.11.2013р. (206 днів).

Провівши відповідний перерахунок, суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають 386,52грн. процентів за користування чужими коштами та 169,33грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що спір виник та розглядається з вини відповідача, внаслідок неналежно виконання ним взятих за договором зобов'язань, суд приходить до висновку, що судові витрати слід покласти на відповідача в повному обсязі, згідно ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 43, 49, 75, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 116 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Меденицького споживчого товариства (Львівська область, Дрогобицький район, смт.Меденичі, вул.Незалежності, 31, код ЄДРПОУ 01758377) на користь Львівської обласної спілки споживчих товариств (облспоживспілка) (м.Львів, вул.Технічна, 1, код ЄДРПОУ 01759299) 386,52грн. процентів за користування чужими коштами, 169,33грн. 3% річних та 1720,50грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

4. В частині стягнення 10000,00грн. основного боргу провадження по справі припинити.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 02.12.2013р.

Суддя Щигельська О.І.