Рішення

від 26.11.2013 по справі 910/20210/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20210/13 26.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деміург»

до Приватного підприємства «Вікрус-Принт»

про стягнення 7 784,76 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Тимченко Я.П. (представник за довіреністю №25-12/400 від 01.11.2013р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміург» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Вікрус-Принт» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 7 784,76 грн., в тому числі 7 350,00 грн. основного боргу та 434,76 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, присутність в судовому засіданні повноважних представників не забезпечив, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а саме наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АГ №436182 за 06.09.2013р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2013р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/20210/13, розгляд було призначено на 12.11.2013р.

В судовому засіданні 12.11.2013р. розгляд справи було відкладено до 26.11.2013р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 26 листопада 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір згідно якого позивач відпускав, а відповідач приймав товар.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 18 397,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- №3 від 12.03.2013р. на суму 3 547,20 грн.;

- №4 від 12.03.2013р. на суму 14 850,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, що засвідчується підписами його уповноваженого згідно довіреностей №26 від 05.03.2013р. та №28 від 07.03.2013р. представника (належним чином засвідчені копії довіреностей містяться в матеріалах справи).

Для проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару, позивачем було виставлено на оплату наступні рахунки-фактури:

- №14 від 05.02.2013р. на суму 3 547,20 грн.;

- №15 від 05.02.2013р. на суму 14 850,00 грн.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на день звернення до суду з даним позовом, сума оплаченого відповідачем товару складає 11 047,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями виписок по рахунку позивача, а саме: за 14.03.2013р. відповідачем проведено платіж на суму 1 747,20 грн., 11.02.2013р. відповідачем проведено платежі на суму 1 800,00 грн. та 7 500,00 грн.

Повного розрахунку відповідачем за отриманий від позивача товар на суму 7 350,00 грн. (18 397,20 грн. (вартість поставленого товару) - 11 047,20 грн. (часткова оплата, проведена відповідачем на рахунок позивача)) здійснено не було.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові №5002-8/481-2011 від 28.02.2012р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензії №25-12/380 від 02.08.2013р. 25-12/388 від 13.09.2013р.

Відповіді на претензії відповідачем на адресу позивача направлено не було.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач прийняв від позивача товар, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 7 350,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені в розмірі 434,76 грн., суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки між сторонами не було узгоджено в письмовій формі відповідальності покупця перед постачальником у формі пені за не виконання зобов'язань з оплати поставленого за правочином поставки, укладеним у спрощений спосіб, товару.

Водночас, згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги в справі №910/20210/13 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 7 350,00 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 624,41 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Вікрус-Принт» (код ЄДРПОУ 33059150, адреса: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деміург» (код ЄДРПОУ 33696502, адреса: 01030, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 22/24, офіс 11) суму основного боргу в розмірі 7 350,00 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят гривень 00 копійок) та судовий збір у сумі 1 624,41 грн. (одна тисяча шістсот двадцять чотири гривні 41 копійка).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.11.2013р.

Суддя С.М. Морозов