Рішення

від 26.11.2013 по справі 910/20504/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20504/13 26.11.13

За позовом Приватного підприємства «Макклінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Юрадуга»

про стягнення 11 576,23 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Дзюба Я.С. (представник за довіреністю від 11.11.2013р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне підприємство «Макклінг» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Юрадуга» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 11 576,23 грн., в тому числі 10 622,80 грн. основного боргу, 158,90 грн. 3% річних та 794,53 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу вартість товару, оплаченого останнім але повернутого відповідачу згідно видаткових накладних (повернення).

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, присутність в судовому засіданні повноважних представників не забезпечив, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/20504/13, розгляд було призначено на 12.11.2013р.

В судовому засіданні 12.11.2013р. розгляд справи було відкладено до 26.11.2013р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 26 листопада 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір згідно якого позивач відпускав, а відповідач приймав товар.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було передано позивачу товар на загальну суму 11 992,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- №РН-000035 від 29.05.2012р. на суму 10 372,80 грн.;

- №РН-0038/2 від 29.05.2012р. на суму 1 620,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, що засвідчується підписами його уповноважених осіб та печаткою підприємства.

Відповідно до наявних в матеріалах справи виписок по рахунку позивача, останнім було оплачено повну вартість поставленого відповідачем товару на суму 11 992,80 грн., а саме: 24.05.2012р. проведено оплату в розмірі 10 372,80 грн., 28.05.2013р. проведено оплату в розмірі 1 620,00 грн.

В подальшому, у зв'язку з невідповідністю товару державним стандартам, позивачем було повернуто відповідачу товар на загальну суму 11 992,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (повернення):

- №РВ-0000001 від 05.09.2012р. на суму 10 372,80 грн.;

- №ВП-0000002 від 05.09.2012р. на суму 1 620,00 грн.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на день звернення до суду з даним позовом, сума повернутих відповідачем коштів становить 1 370,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями виписок по рахунку позивача, а саме: за 01.03.2013р. відповідачем повернуто кошти в сумі 620,00 грн., 13.03.2013р. відповідачем повернуто кошти в сумі 750,00 грн.

Повну суму вартості оплаченого позивачем але повернутого відповідачу товару на суму 10 622,80, останнім повернуто не було (11 992,80 грн. (вартість повернутого позивачем товару) - 1 370,00 грн. (часткове повернення відповідачем суми вартості товару)).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем було направлено на адресу відповідача лист №14 від 18.12.2012р., відповідно до якого, позивач просив відповідача погасити заборгованість в розмірі 11 992,80 грн. Зазначений лист відповідачем отримано 28.01.2013р., згідно підпису представника відповідача, яка міститься під текстом листа.

У відповідь на зазначений лист відповідачем було направлено на адресу позивача лист №01-28 від 28.01.2013р., згідно якого, відповідач повідомляв, що сума заборгованості в розмірі 11 992,80 грн. буде погашена протягом 20 банківських днів.

07.03.2013р. позивачем було направлено на адресу відповідача повторний лист (претензію) №07/03-13, який останнім було отримано 11.03.2013р., згідно підпису представника відповідача та печатки, які містяться під текстом претензії.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, останнім кошти в розмірі 10 622,80 грн. позивачу повернуто не було.

У відповідності до положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні та незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Таким чином обов'язок відповідача повернути кошти позивача в сумі вартості повернутого але оплаченого позивачем товару виник, у відповідності до ст. 530 ЦК України, з моменту отримання першої вимоги, а саме з 28.01.2013р. та мав бути виконаний у строк до 04.02.2013р.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач, у зв'язку з поверненням позивачем оплаченого ним товару відповідачу, зберігає у себе грошові кошти позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 10 622,80 грн. є обґрунтованими, законними, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані належним чином відповідачем, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Що стосується вимог позивача про стягнення пені в розмірі 794,53 грн., то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки між сторонами не було узгоджено в письмовій формі відповідальності покупця перед постачальником у формі пені за не виконання зобов'язань з оплати поставленого за правочином поставки, укладеним у спрощений спосіб, товару.

Водночас, згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 158,90 грн., нараховану за період в 182 дні.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що позивачем не зазначено періоду нарахування суми 3% річних, а встановлено лише кількість днів у цьому періоді - 182 дня.

Суд, встановивши, що обов'язок відповідача по поверненню коштів позивачу виник з 05.02.2013р., а отже, зазначений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми 3% річних є розрахунком суми 3% річних за період з 05.02.2013р. по 05.08.2013р.

Перевіривши методику наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що він є обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 158,90 грн. є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в справі №910/20504/13 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 10 622,50 грн. та суми 3% річних в розмірі 158,90 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 602,41 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Юрадуга» (код ЄДРПОУ 37195964, адреса: 02088, м. Київ, пров. Геофізиків, 12) на користь Приватного підприємства «Макклінг» (код ЄДРПОУ 34188577, адреса: 03048, м. Київ, вул. Кадетський гай, 11, офіс 91) суму основного боргу в розмірі 10 622,80 грн. (десять тисяч шістсот двадцять дві гривні 80 копійок), суму 3% річних в розмірі 158,90 грн. ( сто п'ятдесят вісім гривень 90 копійок) та судовий збір в розмірі 1 602,41 грн. (одна тисяча шістсот дві гривні 41 копійка).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.11.2013р.

Суддя С.М. Морозов