Постанова

від 27.11.2013 по справі 825/3974/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/3974/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Варавіна Ю.В.,

представника відповідача Паншини І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський елеватор» до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

28.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівський елеватор» (далі - ТОВ «Чернігівський елеватор») звернулось до суду з адміністративним позовом до Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Бахмацька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1217856,00 грн.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ТОВ «Чернігівський елеватор» у 2012 році мало господарські взаємовідносини з контрагентами ПАТ «Електромотор» та ВАТ «Завод ім. Фрунзе». Так, між позивачем та вищевказаними контрагентами укладено договори поставки товару. Реальність виконання договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, виписками по рахунку тощо. Операції по вказаним договорам відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару від контрагентів, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПАТ «Електромотор» та ВАТ «Завод ім. Фрунзе» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період. Представник позивача вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 20.08.2013 року № 372/22/37440905, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також представник позивача наголошує на тому, що 17.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» до Бахмацької ОДПІ подало реєстраційну заяву платника податку на додану вартість на підставі п.181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг сукупно перевищує 300000,00 грн.). Згідно поданої заяви 23.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» зареєстровано платником податку на додану вартість. На момент розгляду справи свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість не анульовано. За таких обставин представник позивача вважає податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200 протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що Бахмацькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Чернігівський елеватор» з питань дотримання ведення податкового обліку та правильності обчислення і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2013 року № 372/22/37440905. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 30, ст. 202, ст. 234 Цивільного кодексу України, в результаті чого ТОВ «Чернігівський елеватор» завищено від'ємне значення в рядку 24 декларації з ПДВ в сумі 1217856,00 грн. У зв'язку з порушеннями податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1217856,00 грн. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

ТОВ «Чернігівський елеватор» (ідентифікаційний код-37440905) зареєстровано в якості юридичної особи 01.06.2011 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.10.2013 року (а.с. 10-11 т. 1).

17.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» до Бахмацької ОДПІ подано реєстраційну заяву платника податку на додану вартість на підставі п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг сукупно перевищує 300000,00 грн.) (а.с. 12-14 т. 1).

Згідно поданої заяви 23.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» зареєстровано платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 200078493 про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ № 229608 (а.с. 15,231 т. 1).

Судом встановлено, що на підставі направлень від 05.08.2013 року № 36, № 37, від 07.08.2013 року № 38, наказу від 07.08.2013 року № 64, ст. 16, ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України Бахмацькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Чернігівський елеватор» з питань дотримання ведення податкового обліку та правильності обчислення і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2013 року № 372/22/37440905 (а.с. 16-27,228,230 т. 1).

В акті перевірки від 20.08.2013 року № 372/22/37440905 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 30, ст. 202, ст. 234 Цивільного кодексу України, в результаті чого ТОВ «Чернігівський елеватор» завищено від'ємне значення в рядку 24 декларації з ПДВ в сумі 1217856,00 грн.

За висновками акта перевірки Бахмацькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1217856,00 грн. (а.с. 28 т. 1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «Чернігівський елеватор» є складське господарство, після урожайна діяльність, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту тощо, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.10.2013 року (а.с. 10-11 т. 1).

У власності ТОВ «Чернігівський елеватор» знаходиться нерухоме майно - комплекс, нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Чернігівська область, Борзнянський район, с. Велика Доч, вул. Шкільна, 1-в загальною площею 395,7 кв.м. (а.с. 59-62 т. 2).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ТОВ «Чернігівський елеватор» у 2012 році мало господарські взаємовідносини з контрагентами ПАТ «Електромотор» (код ЄДРПОУ-05757966) та ВАТ «Завод ім. Фрунзе» (код 00236010).

За період з 01.07.2012 року по 30.06.2013 року ТОВ «Чернігівський елеватор» задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 295918,00 грн. (а.с. 59-199 т. 1).

По-перше, 27.07.2012 року між ПАТ «Електромотор» (Постачальник) та ТОВ «Чернігівський елеватор» (Покупець) укладено договір поставки № 51, відповідно до умов якого Постачальник бере на себе обов'язок виготовити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити на умовах Договору елеваторне устаткування (а.с. 29 т. 1).

Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW - м. Полтава (п.3.1 Договору).

За умовами зазначеного договору кількість, характеристика, асортимент, вартість товару зазначаються в накладних, рахунках-фактурах на кожну партію товару (п.1.2 Договору).

На виконання умов укладеного сторонами договору ПАТ «Електромотор» поставило ТОВ «Чернігівський елеватор» устаткування на суму 111348,96 грн., в тому числі ПДВ- 18558,16 грн., про що постачальник виписав та надав ТОВ «Чернігівський елеватор» накладну від 14.09.2012 року № 9986 (а.с. 30 т. 1).

Також 25.09.2012 року ПАТ «Електромотор» поставило ТОВ «Чернігівський елеватор» устаткування на суму 63399,00 грн., в тому числі ПДВ-10566,54 грн., про що постачальник виписав та надав ТОВ «Чернігівський елеватор» накладну від 25.09.2012 року № 10035 (а.с. 31 т. 1).

Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується випискою банківської установи по розрахунковому рахунку покупця (а.с. 52 т. 1, а.с. 36-39 т. 2).

Постачання обладнання здійснювалось за рахунок транспортних засобів пов'язаних між собою осіб, про що свідчить лист ТОВ «Чернігівський елеватор» від 11.09.2012 року № 30 з проханням доставки попутного вантажу, а також довідки ПАТ «Електромотор» від 16.09.2013 року № 456 та від 16.09.2013 року № 455 (а.с. 32,35,36 т. 1).

Факт транспортування товару підтверджується складеними у відповідності до вимог законодавства товарно-транспортними накладними № 256 від 14.09.2012 року та № 324 від 25.09.2012 року (а.с. 33,34 т. 1).

Суд звертає увагу на те, що процедура повернення товару постачальнику на підставі видаткової накладної (повернення) № ЧЕ-0000002 від 22.10.2012 року (а.с. 29 т. 2), а потім знову його придбання на підставі податкової накладної № 130 від 31.10.2012 року (а.с. 34 т. 2) та видаткової накладної № 10228 від 31.10.2012 року (а.с. 35 т. 2), була проведена вже після реєстрації ТОВ «Чернігівський елеватор» платником податків на додану вартість, тобто після 23.10.2012 року та на підставі іншого укладеного сторонами Договору від 30.10.2012 року № 61 (а.с. 30-32 т. 2), а, отже, жодним чином не вплинула на реєстрацію ТОВ «Чернігівський елеватор» платником ПДВ.

Повернення товару було зумовлено його неналежною якістю, про що свідчить підписаний сторонами акт визначення якості товару від 19.10.2012 року та додаткова угода до договору від 19.10.2012 року (а.с. 27,28 т. 2).

Після усунення його недоліків відбулось постачання товару на адресу покупця належної якості.

Тому суд не приймає до уваги посилання Бахмацької ОДПІ на безтоварність господарських операцій між ТОВ «Чернігівський елеватор» та ПАТ «Електромотор», оскільки реальність господарських операцій між ТОВ «Чернігівський елеватор» та ПАТ «Електромотор» також підтверджується звітами про рух товарно-матеріальних цінностей на складі, реєстром виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2012 року, актом списання товарно-матеріальних цінностей, рахунком-фактурою від 29.10.2012 року № 6083, (а.с. 33,43-55 т. 2).

В бухгалтерському обліку вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 за 01.09.2012 року - 30.11.2012 року (а.с. 41 т. 2).

По-друге, 14.05.2012 року між ВАТ «Завод ім. Фрунзе» (Постачальник) та ТОВ «Чернігівський елеватор» (Покупець) укладено договір поставки № 41, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити секції огородження та інші вироби з металопрокату, іменовані в подальшому «товар», за кількістю та ціною, згідно погодженої специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 37-38 т. 1).

За умовами зазначеного договору поставка товару здійснюється партіями на умовах FСА м. Харків (Інкотермс 2010) (п.3.1 Договору).

На виконання умов укладеного сторонами договору ВАТ «Завод ім. Фрунзе» поставило ТОВ «Чернігівський елеватор» устаткування на загальну суму 132641,75 грн., в тому числі ПДВ-22106,96 грн., що визначено у специфікації № 1 від 14.06.2012 року до договору поставки № 41, на що Постачальник виписав та надав ТОВ «Чернігівський елеватор» накладні від 02.08.2012 року № ЗиФ-512820 та від 02.08.2012 року № ЗиФ-513305 (а.с. 39,40,41 т. 1).

Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується випискою банківської установи по розрахунковому рахунку покупця (а.с. 52 т. 1).

Постачання обладнання, вказаного у видатковій накладній від 02.08.2012 року № ЗиФ-513305, здійснювалось за рахунок транспортних засобів пов'язаних між собою осіб, про що свідчить лист ТОВ «Чернігівський елеватор» від 31.07.2012 року № 22 з проханням доставки попутного вантажу та довідкою ВАТ «Завод ім. Фрунзе» від 18.09.2013 року № 394 (а.с. 42,44 т. 1).

Факт транспортування товару підтверджується складеною у відповідності до вимог законодавства товарно-транспортною накладною від 02.08.2012 року № 268 (а.с. 43 т. 1).

Вказаний у видатковій накладній від 02.08.2012 року № ЗиФ-512820 товар, а саме: комплект кріплення, являє собою з'єднувальний елемент (болти та гайки) між секцією та стовпами, що досить легко поміщається у багажне відділення легкового автомобіля, тому у даному випадку товарно-транспортна накладна не була обов'язковою, а тому не складалася.

Доставка товару на адресу ТОВ «Чернігівський елеватор» здійснювалась його транспортним засобом в день складання видаткової накладної №ЗиФ-512820, тобто 02.08.2012 року. Про факт перебування директора підприємства у м. Харкові свідчить його особистий підпис на видатковій накладній від 02.08.2012 року № ЗиФ-512820, а також наказ на відрядження, складений на його ім'я від 01.08.2012 року № 28 (а.с. 90,91 т. 2).

В бухгалтерському обліку вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 за 2 півріччя 2012 року (а.с. 42 т. 2).

По-третє, 20.09.2012 року між ТОВ «Чернігівський елеватор» (Постачальник) та ТОВ «Агротрейд Продукт» (Покупець) укладено договір поставки № ППК-01/1209-20, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити товар, а Покупець прийняти та сплатити вартість товару по найменуванню, кількістю, якості, вартості відповідно до специфікації до цього договору (а.с. 45-47 т. 1).

За умовами зазначеного договору поставка товару здійснюється у відповідності з правилами «Інкотермс - 2010» на умовах, передбачених специфікаціями до даного договору (п.2.1 Договору).

На виконання умов укладеного сторонами договору ТОВ «Чернігівський елеватор» поставило ТОВ «Агротрейд Продукт» устаткування, визначеного у специфікації №1 від 20.09.2012 року до договору поставки на загальну суму 360623,00 грн., про що ТОВ «Чернігівський елеватор» виписало та надало ТОВ «Агротрейд Продукт» видаткові накладні від 20.09.2012 року №ЧЕ-0000001 та від 25.09.2012 року № ЧЕ-0000002 (а.с. 48,49 т. 1).

Перевезення попутного товару здійснювалось ТОВ «Гадяцький елеватор» (код ЄДРПОУ-00955650), що підтверджується наявними в матеріалах справи листами від 01.08.2012 року № 38 та від 13.09.2012 року № 50 (а.с. 56,57,63-78 т. 2).

В бухгалтерському обліку вказані господарські операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за 01.09.2012 року - 31.12.2012 року (а.с. 40 т. 2).

У зв'язку з не оплатою Покупцем товару відповідно до умов договору, 19.10.2012 року сторонами укладено додаткову угоду від 19.10.2012 року до договору поставки від 20.09.2012 року № ППК-01/1209-20 про його розірвання, про що свідчить також довідка ТОВ «Агротрейд Продукт» від 12.11.2013 року (а.с. 50 т. 1, а.с. 58 т. 2).

У зв'язку з розірванням договору поставки від 20.09.2012 року № ППК-01/1209-20 все передане за договором має бути повернуто іншій стороні (п. 2 Додаткової угоди).

У зв'язку з цим ТОВ «Агротрейд Продукт» виписало та надало ТОВ «Чернігівський елеватор» накладну на повернення товару від 22.10.2012 року № 1П/22-10 на суму 360623,00 грн. (а.с. 51 т. 1).

Тобто, фактичного постачання обладнання на адресу ТОВ «Агротрейд Продукт» не відбувалось, оскільки ТОВ «Агротрейд Продукт» не виконало власних зобов'язань стосовно оплати товару.

Право на віднесення сум до податкового кредиту у відповідності до ст. 198 Податкового кодексу України у ТОВ «Чернігівський елеватор» виникло при придбанні товару у його контрагентів, а саме у ПАТ «Електромотор» та ВАТ «Завод ім. Фрунзе» на підставі виписаних у відповідності до вимог законодавства податкових накладних.

Господарська операція з постачання товару за договором, укладеним між ТОВ «Чернігівський елеватор» та ТОВ «Агротрейд Продукт», ніяким чином не вплинула на формування ТОВ «Чернігівський елеватор» податкового кредиту, оскільки у даному випадку позивач виступав у договорі в якості постачальника, а не покупця.

Крім того, придбаний у ПАТ «Електромотор» та ВАТ «Завод ім. Фрунзе» товар після його повернення від ТОВ «Агротрейд Продукт» в подальшому був використаний ТОВ «Чернігівський елеватор» у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та комплектаціями (а.с. 92-97 т. 2).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 92-97 т. 2).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи довідками та витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 204-218 т. 1):

- ПАТ «Електромотор» (код ЄДРПОУ-05757966), індивідуальний податковий номер - 057579616342, номер свiдоцтва платника ПДВ - 100344946, дата початку дії свідоцтва платника - 25.07.2011 року, свідоцтво не анульовано;

- ПАТ «Завод ім. Фрунзе» (код ЄДРПОУ-00236010), індивідуальний податковий номер - 002360120396, номер свiдоцтва платника ПДВ - 30009586, дата анулювання свідоцтва платника - 25.06.2013 року;

- ТОВ «Агротрейд продукт» (код ЄДРПОУ-34331634), індивідуальний податковий номер - 343316320345, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200025296, дата початку дії свідоцтва платника - 10.02.2012 року, свідоцтво не анульовано.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Чернігівський елеватор» з контрагентами ПАТ «Електромотор» та ПАТ «Завод ім. Фрунзе» укладені позивачем з метою отримання товарів, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також податковий орган посилається на те, що при проведенні перевірки встановлено, що ТОВ «Чернігівський елеватор» з метою реєстрації платником ПДВ, умисно збільшено обсяг реалізації по проведеним безтоварним операціям, які вказані в поданій заяві.

Представник відповідача вказує на те, що у вересні 2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» не здійснював реалізацію товарно-матеріальних цінностей та штучно зависив валовий дохід в сумі 360623,00 грн., а тому не мав підстав для обов'язкової реєстрації платником ПДВ, заява на реєстрацію ПДВ подана неправомірно, чим порушено пп. 181.1 ст.181 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що фактично загальна сума доходів перевищила 300 тис.грн. в листопаді 2012 року. Згідно поданої звітності загальна сума доходу за жовтень-листопад 2012 року склала 1251575,00 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року - 49667,00 грн.; за листопад 2012 року - 1201908,00 грн.

Положеннями пп. 183.2 ст.183 Податкового кодексу України визначено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Тобто, ТОВ «Чернігівський елеватор» повинно було подати реєстраційну заяву платника податку на додану вартість до 10.12.2012 року та зареєструватись платником ПДВ у грудні 2012 року, а тому операції проведені платником у жовтні-листопаді 2012 року не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість та не включаються до складу податкового зобов'язання по ПДВ.

Проте, судом не приймаються до уваги такі посилання податкового органу, зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно із п. 182.1 ст. 182 Податкового кодексу України якщо особа, яка провадить оподатковувані операції і відповідно до пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу не є платником податку у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій є меншими від встановленої зазначеною статтею суми, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою.

Судом встановлено, що 17.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» до Бахмацької ОДПІ подано реєстраційну заяву платника податку на додану вартість на підставі п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України (загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг сукупно перевищує 300000,00 грн.) (а.с. 12-14 т. 1).

Відповідно до п. 183.8 ст. 183 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, пунктом 181.1 статті 181, пунктом 182.1 статті 182 та пунктом 183.7 статті 183 цього Кодексу, або якщо існують обставини, які є підставою для анулювання реєстрації згідно із статтею 184 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий орган не позбавлений права самостійно визначити правомірність реєстрації юридичних осіб платниками ПДВ.

Згідно із п. 182.1 ст. 182 Податкового кодексу України у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку.

Згідно поданої заяви 23.10.2012 року ТОВ «Чернігівський елеватор» зареєстровано платником ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 200078493 про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ № 229608 (а.с. 15,231 т. 1).

На момент розгляду справи свідоцтво платника ПДВ не анульовано, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/):

- ТОВ «Чернігівський елеватор» (код ЄДРПОУ-37440905), індивідуальний податковий номер - 374409025046, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200078493, дата початку дії свідоцтва платника - 23.10.2012 року, свідоцтво не анульовано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на момент подачі заяви (17.10.2012 р.) у податкового органу були відсутні будь-які підстави, які б слугували для відмови в реєстрації ТОВ «Чернігівський елеватор» як платника податку, оскільки свідоцтво платника ПДВ було видано позивачу, а, отже, податковий орган визнав законність такої реєстрації.

Крім того, в якості підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податковий орган зазначає п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України, що регулює питання застосування штрафних (фінансових) санкцій у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання.

Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суми штрафних (фінансових) санкцій податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200 не містить, що само по собі не відповідає його змісту.

Таким чином, нормативне обґрунтування порушень ТОВ «Чернігівський елеватор», визначене в акті перевірки від 20.08.2013 року № 372/22/37440905, та його викладення у податковому повідомленні-рішенні від 06.09.2013 року № 0000202200 не співпадають, а, отже, мають між собою протиріччя.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 30, ст. 202, ст. 234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року № 0000202200 прийнято Бахмацькою ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2294,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 16.10.2013 року № 304 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2294,00 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бахмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 06.09.2013 року № 0000202200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський елеватор» судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова