Рішення

від 29.11.2013 по справі 908/3626/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 3/89/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2013 Справа № 908/3626/13

За позовом: Приватного акціонерного товариства "БІАС" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 14, ідентифікаційний код 19280373)

до відповідача: Приватного підприємства "Автобан" (70454, Запорізька область, Запорізький район, смт. Малокатеринівка, вул. Комунарська, 86, ідентифікаційний код 31682110)

про стягнення заборгованості в сумі 152 519, 29 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Кравченко С.І., довіреність № 01/11 від 01.11.2012р.

від відповідача: Синебок Ф.Д., директор, наказ № 1 від 25.02.2002р.

ПрАТ "БІАС" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП "Автобан" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 157 051, 63 грн. за договором поставки № 13/2011 від 12.04.2011р.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 06.11.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 193 ГК України, ст. 509, 625, 692 ЦК України, ст. 2, 44, 49, 66, 67, 82-85 ГПК України.

Ухвалою від 07.11.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3626/13, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 20.11.2013р. об 11 год. 00 хв.

В судових засіданнях 20.11.2013р. та 27.11.2013р. оголошувалась перерва до 27.11.2013р., 29.11.2013р. відповідно.

В судовому засіданні 29.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 03.12.2013р.

Під час розгляду справи учасники судового процесу вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

Представник ПрАТ "БІАС" в судовому засіданні 29.11.2013р. надав заяву від 29.11.2013р. про зменшення позовних вимог в якій зазначив, що позивач відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 3 835, 06 грн., нарахованих за несвоєчасну оплату товару, поставленого за накладною № 15 від 20.04.2011р. на суму 205 863, 00 грн.

У зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 145 034, 00 грн. основного боргу та 7 485, 29 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Заява ПрАТ "БІАС" від 29.11.2013р. про зменшення позовних вимог прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

У зв'язку із цим заява позивача про зменшення позовних вимог від 28.11.2013р. вих. 28/11/1 судом не розглядалась.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки № 13/2011 від 12.04.2011р. ПрАТ "БІАС" відвантажило ПП "Автобан" продукцію (товар) асфальтобетонну суміш на загальну суму 332 943, 00 грн. за наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 15 від 20.04.2011р. на суму 205 863, 00 грн.;

- видатковою накладною № 316 від 30.09.2011р. на суму 38 808, 00 грн.;

- видатковою накладною № 369 від 31.10.2011р. на суму 26 352, 00 грн.;

- видатковою накладною № 427 від 30.11.2011р. на суму 29 376, 00 грн.;

- видатковою накладною № 466 від 28.12.2011р. на суму 32 544, 00 грн.

ПП "Автобан" оплатило прийнятий за зазначеними накладними товар на суму 187 909, 00 грн.

Таким чином, неоплаченою залишилась сума боргу за поставлений товар у розмірі 145 034, 00 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань відповідачу нараховано 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7 485, 29 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.11.2013р. визнав суму основного боргу у розмірі 145 034, 00 грн. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 7 485, 29 грн. Просить відстрочити та розстрочити виконання рішення на період з червня по серпень 2014р.

Заява відповідача прийнята судом до розгляду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПрАТ "БІАС" (Постачальник) та ПП "Автобан" (Покупець) укладений договір поставки № 13/2011 від 12.04.2011р. за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця асфальтобетонну суміш, що в подальшому іменується (Товар), а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору).

Як зазначено в п. 3.1 Договору, поставка товарів здійснюється зі складу Постачальника за умовою самовивозу товару Покупцем.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що датою поставки вважається дата, що зазначена у видатковій накладній.

Згідно п. 4.1 Договору, Товар поставляється за ціною, що вказується сторонами у рахунку-фактурі та видаткових накладних.

Розрахунки за товар здійснюються на протязі 5 календарних днів від дати поставки товару (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору, оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Причому цим днем оплати вважається день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата товару також може здійснюватись готівковими коштами в межах, встановлених діючим законодавством.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, а відповідач прийняв його на загальну суму 332 943, 00 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною № 15 від 20.04.2011р. на суму 205 863, 00 грн.;

- довіреністю № 402 від 19.04.2011р.;

- видатковою накладною № 316 від 30.09.2011р. на суму 38 808, 00 грн.;

- довіреністю № 425 від 30.09.2011р.;

- видатковою накладною № 369 від 31.10.2011р. на суму 26 352, 00 грн.;

- довіреністю № 434 від 25.10.2011р.;

- видатковою накладною № 427 від 30.11.2011р. на суму 29 376, 00 грн.;

- довіреністю № 439 від 30.11.2011р.;

- видатковою накладною № 466 від 28.12.2011р. на суму 32 544, 00 грн.;

- довіреністю № 445 від 28.12.2011р.

Для оплати отриманого товару позивачем були виставлені рахунки на оплату, а саме:

рахунок на оплату № 20 від 13.04.2011р. на суму 205 863, 00 грн.

рахунок на оплату № 341 від 30.09.2011р. на суму 38 808, 00 грн.;

рахунок на оплату № 393 від 25.10.2011р. на суму 26 352, 00 грн.;

рахунок на оплату № 447 від 30.11.2011р. на суму 29 376, 00 грн.;

рахунок на оплату № 477 від 26.12.2011р. на суму 32 544, 00 грн.

Відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання за договором та сплатив лише частину грошових коштів за поставлений за даними накладними товар в сумі 187 909, 00 грн., що підтверджується актом звіряння від 20.11.2013р. та не заперечується сторонами.

Таким чином неоплаченою за поставлений товар залишилась сума у розмірі 145 034, 00 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № 13/2011 від 12.04.2011р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що датою поставки вважається дата, що зазначена у видатковій накладній.

Товар на суму 205 863, 00 грн. отримано відповідачем 20.04.2011р., що підтверджується видатковою накладною № 15 від 20.04.2011р.;

товар на суму 38 808, 00 грн. отримано відповідачем 30.09.2011р., що підтверджується видатковою накладною № 316 від 30.09.2011р.;

товар на суму 26 352, 00 грн. отримано відповідачем 31.10.2011р., що підтверджується видатковою накладною № 369 від 31.10.2011р.;

товар на суму 29 376, 00 грн. отримано відповідачем 30.11.2011р., що підтверджується видатковою накладною № 427 від 30.11.2011р.;

товар на суму 32 544, 00 грн. отримано відповідачем 28.12.2011р., що підтверджується видатковою накладною № 466 від 28.12.2011р.

Розрахунки за товар здійснюється на протязі 5 календарних днів від дати поставки товару (п. 4.2 Договору).

Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар за накладною № 15 від 20.04.2011р. у розмірі 187 909, 00 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором поставки № 13/2011 від 12.04.2011р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ПП "Автобан" не в повному обсязі виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором поставки № 13/2011 від 12.04.2011р., вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 145 034, 00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7 485, 29 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки № 13/2011 від 12.04.2011р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем у поясненнях до позовної заяви від 27.11.2013р. (а.с. 64), із урахуванням того, що позивач відмовився від нарахування річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за накладною № 15 від 20.04.2011р., господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

- від суми боргу 38 808, 00 грн. з 06.10.2011р. по 04.11.2013р. (кількість днів прострочки 761) 3 % річних складає 2 424, 17 грн.;

- від суми боргу 26 352, 00 грн. з 06.11.2013р. по 04.11.2013р. (730 днів прострочки ) 3 % річних складає 1 578, 95 грн.;

- від суми боргу 29 376, 00 грн. з 06.12.2011р. по 04.11.2013р. (700 днів прострочки) 3 % річних складає 1 687, 71 грн.;

- від суми боргу 32 544, 00 грн. з 03.01.2012р. по 04.11.2013р. (672 днів прострочки) 3 % річних складає 1 794, 84 грн.

Таким чином, згідно розрахунку суду, 3 % річних від прострочених сум складає 7 485, 67 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки відповідне клопотання в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми від позивача до господарського суду не надходило, суд задовольняє заявлену до стягнення позивачем суму 3 % річних в розмірі 7 485, 29 грн., тобто в межах позовних вимог.

Клопотання відповідача, викладене у пункті 2 прохальної частини заперечень на позовну заяву від 25.11.2013р. № 47, в якому відповідач просить суд призначити строк виконання зобов'язань ПП "Автобан" на період з червня по серпень 2014р., або у більш тривалий термін, розцінюється судом як заява відповідача про відстрочку (до 31.05.2014р.) та розстрочку (з 01.06.2014р. по 31.08.2014р.) виконання рішення суду.

Дана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, зазначена норма ГПК України передбачає право суду при прийнятті рішення або відстрочити, або розстрочити його виконання.

Тобто законодавцем у зазначеній нормі не передбачено одночасного надання розстрочки та відстрочки виконання рішення.

Як зазначено в п.п. 7.1.1, 7.1.2 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 згаданої постанови пленуму ВГСУ визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття цих заходів не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Заява відповідача не містить жодного обґрунтування необхідності надання відстрочки та розстрочки.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів стосовно наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін.

Господарський суд вважає, що заявником не наведені переконливі доводи щодо наявності саме тих виняткових конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду про стягнення 145 034, 00 грн. основного боргу та 7 485, 29 грн. - 3% річних від простроченої суми або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

За змістом ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Приймаючи судове рішення в цій частині суд також приймає до уваги той факт, що позивач заперечує проти надання розстрочки та відстрочки виконання судового рішення, зазначаючи, що відповідач систематично порушував грошові зобов'язання за даним договором та на протязі тривалого часу не виконував свої грошові зобов'язання.

Приймаючи рішення про розподіл господарських витрат, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 08.07.2011 року № 02/163-48 "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в підпунктах 5.1, 5.2 пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

У її застосуванні господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке.

Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

У зв'язку із зменшенням позивачем позовних вимог на 4 532, 34 грн. та переплатою судового збору при зверненні з позовом до суду у розмірі 0, 47 грн. суд вважає за необхідне повернути позивачу зайво сплачений судовий збір у розмірі 91, 11 грн. згідно платіжного доручення № 977 від 01.11.2013р. на суму 3 141, 50 грн.

Як зазначено у ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

За приписами ч. 1 ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Отже, в силу приписів ст. 115 ГПК України, дане рішення після набрання законної сили є підставою для повернення позивачу судового збору.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Автобан" (70454, Запорізька область, Запорізький район, смт. Малокатеринівка, вул. Комунарська, 86, ідентифікаційний код 31682110) на користь Приватного акціонерного товариства "БІАС" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 14, ідентифікаційний код 19280373) 145 034 (сто сорок п'ять тисяч тридцять чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 7 485 (сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 29 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 3 050 (три тисячі п'ятдесят) грн. 39 коп. витрат на судовий збір.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству "БІАС" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 14, ідентифікаційний код 19280373) судовий збір у розмірі 91 (дев'яносто одну) грн. 11 коп., сплачений позивачем згідно платіжного доручення № 977 від 01.11.2013р. на суму 3 141, 50 грн. (оригінал платіжного доручення № 977 від 01.11.2013р. на суму 3 141, 50 грн. залучено до матеріалів справи).

4. Повне рішення складено 03.12.2013р.

Суддя В.М. Соловйов