Рішення

від 02.12.2013 по справі 924/1390/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2013 р.Справа № 924/1390/13

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом колективного виробничо-комерційного підприємства "Узинсервіс" м. Узин Білоцерківського району Київської області

до державного підприємства "Славутський державний обласний навчально-курсовий комбінат" м. Славута Хмельницької області

про стягнення 28400 грн. основного боргу та 3471,23 грн. пені

представники сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Мазур В. І. - за довіреністю від 19.11.2013р. №79

В судовому засіданні, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 28400 грн. неповернутої фінансової допомоги, наданої згідно договору про зворотну фінансову допомогу від 16.03.2012 року та 16479,20 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.2.2. договору, посилаючись на умови договору про зворотну фінансову допомогу від 16.03.2012р., ст.ст. 4, 161, 162 ЦК України.

Представник позивача 21.11.2013 року подав клопотання про розгляд справи без його участі. Від позивача на адресу суду надійшла заява від 14.11.2013р. про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 28600 грн. основного боргу, 7483,37 грн. пені за прострочення платежу, інфляційні втрати та 3% річних в сумі 1564,50 грн. Повноважний представник позивача в судовому засіданні 20.11.2013р. подав до суду заяву, в якій просить не розглядати вищезазначену заяву в зв'язку з допущеними арифметичними помилками та необхідністю уточнення розрахунків. На адресу суду 29.11.2013 року надійшла письмова заява позивача від 25.11.2013р. про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 28400 грн. основного боргу, 3471,23 грн. пені за прострочення платежу, інфляційні втрати в сумі 100 грн. та 3% річних в розмірі 1538,86 грн.

Заява в частині стягнення 28400,00 грн. основного боргу та 3471,23 грн. пені, нарахованої відповідно до п.2.2. договору, судом приймається, оскільки відповідає ст. 22 ГПК України.

Щодо заяви позивача в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 100,00 грн. та 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1538,86 грн., судом враховуються положення п. п. 3.10., 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року, згідно якого під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Однак, позовна заява, подана до суду 28.10.2013 року, не містила вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, тому їх нарахування та заявлення до стягнення розцінюється судом як заявлення ще одних позовних вимог.

Пунктом 3.12. Постанови передбачено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Таким чином, заяву позивача з вимогою про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 100 грн. та 3% річних в розмірі 1538,86 грн. суд залишає без задоволення.

Представник відповідача витребуваних судом доказів не надав, проте в судовому засіданні проти позову не заперечує.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Між колективним виробничо-комерційним підприємством "Узинсервіс" (Позикодавець) та Славутським обласним державним навчально-курсовим комбінатом (Позичальник) 16 березня 2012 року укладено договір про зворотну фінансову допомогу, згідно умов якого Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу позичальнику в розмірі 50000,00 грн., а Позичальник приймає фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою процентів від суми позики за їх користування.

Повернення фінансової допомоги здійснюється до 01 вересня 2012 року (п.1.2. договору).

Позика, як передбачено п.1.3. договору, вважається повернутою зарахуванням на розрахунковий рахунок позикодавця всієї суми грошей, отриманої позичальником за цим договором та процентів від суми позики.

Розмір процентів за користування фінансовими коштами за цим договором встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. Повернення процентів за користування коштами позичальник зобов'язується здійснити одночасно з поверненням фінансової допомоги (п.п.1.4.-1.5.договору).

Відповідно до п.2.2 договору, у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2. цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 01 жовтня 2012 року ( п.3.1. договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Позивачем відповідно до платіжного доручення №19 від 19.03.2012р. перераховано відповідачу 50000,00 грн. зворотної фінансової допомоги.

У зв'язку із неповерненням Славутським державним обласним навчально-курсовим комбінатом наданої фінансової допомоги у встановлені договором строки, позивачем направлено відповідачу претензію №44 від 19.10.2012 року з вимогою у 7-денний термін перерахувати грошові кошти в сумі 50000,00 грн. та відсотки, передбачені п.1.4. договору, а також штраф у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, відповідно до п.2.2. договору.

Як стверджує позивач, після направлення вказаної претензії, відповідачем в рахунок погашення боргу надано 12 тонн металобрухту чорних металів на суму 21600,00 грн., що підтверджується актом приймання № 27 від 06.07.2013р., накладною №1 від 06. 07.2013р. та довідкою колективного виробничо-комерційного підприємства "Узинсервіс" від 25.11.13 р. №86.

Таким чином, неповернутою залишилась частина наданої фінансової допомоги на суму 28400,00 грн., що не заперечується відповідачем.

Оскільки частина наданої фінансової допомоги по договору від 16.03.2012 року в розмірі 28400,00грн. залишилась неповернутою, позивач просить стягнути з відповідача 28400,00 грн. боргу та нарахованої відповідно до п.2.2. договору пені в розмірі 3471,23 грн.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності судом враховується наступне:

Згідно з ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України слідує, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено 16.03.2012 року договір про надання зворотної фінансової допомоги.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На виконання договору про надання зворотної фінансової допомоги, позивачем перераховано відповідачу 50000,00 грн. згідно платіжного доручення від 19.03.2012 року №19.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1.2. договору про зворотну фінансову допомогу від 16.03.2012 року встановлено, що повернення фінансової допомоги здійснюється до 01.09.2012 року.

Проте, відповідач вчасно та в повному обсязі надану фінансову допомогу не повернув, утворивши заборгованість перед позивачем на суму 28400,00 грн., що не заперечується відповідачем. Тому позовні вимоги про стягнення 28400 грн. боргу заявлені правомірно і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 199 ГК України, виконання господарського зобов'язання забезпечується засобами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, згідно якої сторони, відповідно до ст. 6 цього кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У п. 2.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п.1.2 цього договору, Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 0, 1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Аналізуючи зміст зазначеного пункту договору, ст. 549 ЦК України, суд вважає, що за своєю правовою природою визначене у п.2.2 договору забезпечення виконання зобов'язань є пенею, а не штрафом.

Позивач просить відповідно до п. 2.2 договору стягнути з позивача пеню у розмірі 3471,23 грн. за період з 01.09.2012 року по 01.03.2013 року згідно поданого розрахунку.

Суд, перевіривши поданий розрахунок, зазначає, що позивач правомірно, враховуючи положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, просить стягнути з відповідача 3471,23 грн. пені, оскільки вона заявлена в межах можливої до стягнення суми.

З огляду на вищевикладене, положення ст. 33 ГПК України в силу якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 28400,00 грн. боргу та 3471,23 грн. пені заявлені правомірно, тому підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 32, 33, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов колективного виробничо-комерційного підприємства "Узинсервіс" м. Узин Білоцерківського району Київської області до державного підприємства "Славутський обласний державний навчально-курсовий комбінат" м. Славута Хмельницької області про стягнення 28400,00 грн. основного боргу 3471,23 грн. пені задовольнити.

Стягнути з державного підприємства "Славутський обласний державний навчально-курсовий комбінат" м. Славута, вул. Князів Сангушко, 7 (код 05440873) на користь колективного виробничо-комерційного підприємства "Узинсервіс" Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Фрунзе, 70, кв. 81 (код 20580732) 28400,00 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста грн. 00 коп.) основного боргу, 3471,23 грн. (три тисячі чотириста сімдесят одна грн. 23 коп.) пені, 1720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 04.12.2013 року

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук.3 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Фрунзе 70, кв. 81) - рек., 3 - відповідачу (м. Славута, вул. Князів Сангушко 7)