Рішення

від 26.11.2013 по справі 910/15411/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15411/13 26.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро-Крат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Офіс"

про стягнення 20 840, 27 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Демченко М. М. (довіреність б/н від 26.2013р.)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро-Крат" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Офіс" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 20 840, 27 грн. за договором поставки № 11/026 від 03.01.2011 р., з яких 16 357, 09 грн. основний борг, 49, 07 грн. інфляційні втрати, 1 508, 44 грн. річних, 1 025, 67 грн. пені, 1 900, 00 грн. за юридичні послуги, також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/15411/13, розгляд справи призначено на 01.10.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2013 року продовжено строк вирішення спору на 15 днів в порядку ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 15.10.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України, в зв'язку з не явкою представника відповідача в судове засідання, не виконанням вимог ухвали суду від 13.08.2013 року відповідачем та позивачем.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відряджені, справу № 910/15411/13 передано для розгляду судді Балацу С. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року справу прийнято до провадження судді Балаца С. В., розгляд справи призначено на 26.11.2013 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 року, в зв'язку з виходом судді Бондаренко Г. П. з відрядження, справу № 910/15411/13 передано для подальшого розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

В судове засідання 26.11.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача в судовому засіданні надано усні пояснення по суті позовних вимог та пояснення щодо поданої 08.10.2013 року заяви про уточнення позовних вимог.

Подану представником заяву про уточнення позовних вимог суд розцінив, як заяву про збільшення позовних вимог та прийняв її в порядку ст. 22 ГПК України. В подальшому розгляд справи здійснюється з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої через канцелярію Господарського суду міста Києва 08.10.2013 року.

Відповідно до зазначеної заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 16 216, 23 грн., річні в розмірі 3 885, 37 грн., пеню в розмірі 1 029, 65 грн., 1 900, 00 грн. за юридичні послуги, всього - 21 131, 25 грн., також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань по договору поставки № 11/026 від 03.01.2011 року в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 8.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2011 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки № 11/026 (далі за текстом - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується в обумовлений даним договором строк поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар (канцелярські товари та сувенірна продукція) в асортименті відповідно до Специфікації Постачальника (Додаток 1) та накладних, на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Статтею 3 договору сторони визначили взаємні права та обов'язки, так покупець, зокрема, зобов'язався своєчасно сплачувати за поставлений товар.

Ціна Договору складається із усіх сум накладних на товар, який постачається за даним Договором окремими партіями (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору, покупець зобов'язаний здійснювати оплату товару не пізніше 20 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.

Право власності на товар, а разом з ним і ризик його випадкової загибелі переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару (п. 5.5. договору).

Згідно п. 7.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу. При цьому, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача, заборгованість відповідача перед ним становить 16 357, 09 грн.

Також, позивачем, на вимогу суду, проведено звірку взаєморозрахунків з відповідачем, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.09.2013 року між позивачем та відповідачем (докази направлення якого містяться в матеріалах справи), за результатами якого заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 16 357, 09 грн.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 16 216, 23 грн. основного боргу з врахуванням індексу інфляції.

При цьому, відповідно до розрахунку позовних вимог від 01.10.2013 року, здійсненого позивачем на виконання вимог ухвали суду від 13.08.2013 року, позивач нараховує пеню, річні та інфляційні нарахування на суми заборгованості по видаткових накладних № 7-4731 від 12.09.2012 року, № 7-2978 від 07.06.2012 року, № 7-2567 від 16.05.2012 року, № 7-1663 від 03.04.2012 року, № 8-5895 від 10.10.2011 року. І не нараховує по видатковій накладній № 7-2588 від 16.05.2012 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 11/026 від 03.01.2011 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до матеріалів справи за період з 10.10.2011 року по 12.09.2012 року позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними:

- № 7-4731 від 12.09.2012 року на суму 2 729, 83 грн., рахунок на оплату № 4731 від 10.09.2012 року;

- № 7-2978 від 07.06.2012 року на суму 3 503, 36 грн., рахунок на оплату № 2978 від 07.06.2012 року;

- № 7-2567 від 16.05.2012 року на суму 1 858, 70 грн., рахунок на оплату № 2567 від 15.05.2012 року;

- № 7-2588 від 16.05.2012 року на суму 152, 32 грн., рахунок на оплату № 2588 від 15.05.2012 року;

- № 7-1663 від 03.04.2012 року на суму 3 465, 99 грн., рахунок на оплату № 1663 від 02.04.2012 року;

- № 8-5895 від 10.10.2011 року на суму 4 805, 84 грн., рахунок на оплату № 00000005895 від 07.10.2011 року.

Загалом, за період з 10.10.2011 року по 12.09.2012 року, відповідно доказів наданих в матеріали справи позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 16 516, 04 грн.

Як встановлено судом, за наявними матеріалами справи, позивач поставив відповідачу товар на загалу суму 16 516, 04 грн., що підтверджується копіями накладних наявних в матеріалах справи.

Відповідно, позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

Строк оплати поставленого товару, у відповідності до п. 4.3. договору є таким, що настав.

Із матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем оплат за поставлений йому товар, відповідно до зазначених накладних. Відповідачем поставлений товар на зазначену суму оплачений не був, доказів іншого матеріали справи не містять.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 16 516, 04 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 16 516, 04 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем встановленої судом складає 16 516, 04 грн., а відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача основний борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 16 216, 23 грн. Оскільки, відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення не має права самостійно виходити за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу з відповідача в розмірі 16216, 23 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 029, 65 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 7.2. договору (за загальний період з 30.10.2011 року по 03.04.2013 року).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 1 029, 65 грн. у відповідності до п. 7.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 7.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач не правильно здійснив вказаний розрахунок (невірно визначив період нарахування пені та допустив помилки в сумах заборгованості по конкретних накладних). За розрахунком суду (який зроблений на основі реквізитів накладних зазначених позивачем в його розрахунку) сума пені за загальний період з 31 .10.2011 року по 03.04.2013 року нарахована на суму заборгованості відповідача перед позивачем за видатковими накладними № 7-4731 від 12.09.2012 року, № 7-2978 від 07.06.2012 року, № 7-2567 від 16.05.2012 року, № 7-1663 від 03.04.2012 року, № 8-5895 від 10.10.2011 року складає 1 241, 16 грн. Позовні вимоги щодо стягнення пені задоволені в розмірі 1 029, 65 грн., відповідно до приписів ст. 83 ГПК України.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України та п. 7.2. договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 885, 37 грн. 22 відсотків річних за весь час прострочення за загальний період з 30.10.2011 року по 04.03.2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 22 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) та договорі, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 22 % річних підлягають задоволенню в розмірі 3 515, 16 грн. за розрахунком суду.

Із наведеного в позовній заяві розрахунку 22 % річних вбачається, що при визначенні періоду прострочення по кожній накладній окремо допущено помилку. Судом визначено період прострочення відповідача з 31.10.2011 по 04.03.2013 року.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягають 16 216, 23 грн. основного боргу, 1 029, 65 грн. пені за загальний період прострочення з 31.10.2011 року по 03.04.2013 року та 3 515, 16 грн. 22 % річних за загальний період прострочення з 31.10.2011 року по 04.03.2013 року.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Оскільки, матеріалами справи не підтверджується, що послуги за договором про надання юридичних послуг № 01/03/2013 - 3 від 01.03.2013 року укладеним позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Феміда-Закон» та за яким позивач оплатив 1 900, 00 грн. надані саме адвокатом, вимоги позивача в частині покладення на відповідача витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 1 900, 00 грн. не підлягають задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Офіс» (04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 8; код ЄДРПОУ 31565334; з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро-Крат» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 5; код ЄДРПОУ 24917826) 16 216 (шістнадцять тисяч двісті шістнадцять) грн. 23 коп. основної заборгованості за договором, 1 029 (одну тисячу двадцять дев'ять) грн. 65 коп. пені, 3 515 (три тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 16 коп. 22 % річних та 1 717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) грн. 46 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко