Рішення

від 26.11.2013 по справі 910/17133/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17133/13 26.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефреш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВІН777"

про стягнення 8 801,90 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивача: Білик Д.А. (дов. №4 від 01.06.2013 року)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.11.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рефреш" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВІН777" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 8801,90 грн. за договором поставки № 1296-П від 11.12.2012 року, з яких 7260,00 грн. основного боргу, 535, 45 грн. пені, 1006, 45 грн. - 22% річних за неналежне виконання грошових зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/17133/13, розгляд справи призначений на 15.10.2013 року.

Розпорядженням в.о. Керівника апарату Господарського суду міста Києва Латко І.О. № 04-1/984 від 03.10.2013 року, відповідно Постанови Верховної ради України від 19.09.2013 року № 593-VII, в зв'язку з обранням судді Станіка С.Р. на посаду судді Київського апеляційного Господарського суду, справу № 910/17133/13 передано для розгляду судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2013 року справу № 910/17133/13 прийнято до провадження судді Бондаренко Г. П.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відряджені, справу № 910/17133/13 передано для розгляду судді Балацу С. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року справу № 910/17133/13 прийнято суддею Балацом С.В. до свого провадження, розгляд справи призначено на 26.11.2013 року.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 року, у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г.П. з відрядження та з метою дотримання процесуальних строків, справу № 910/17133/13 передано для розгляду судді Бондаренко Г.П. та прийнято до її провадження.

Представником позивача надано усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представником позивача надані суду оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні.

В судове засідання 26.11.2013 року представник відповідача не з'явився, про свою відсутність суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 15.10.2013 року не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, відповідно до якого адреса відповідача є такою ж, яка вказана позивачем в позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, вул.. Артема, буд. 37-41.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.12.2013 року між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (далі за текстом - покупець) укладено договір поставки № 1296-П (далі по тексту - Договір).

Відповідно до умов Договору (п.1.1.), позивач зобов'язується продати, а відповідач прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість, найменування та кількість товару вказується в накладних.

Згідно п. 2.2. договору, оплата за товар здійснюється в національній валюті України банківським переказом на рахунок позивача.

Оплата за товар здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, яка вказується в видатковій накладній (п. 2.3. Договору).

Прийом-передача товару по якості та кількості здійснюється в момент виконання поставки на підставі накладних та сертифікатів відповідності, уповноваженими представниками сторін та оформлюються шляхом підписання накладних (п.5.1. Договору).

Відповідно п. 6.4. договору за порушення строків оплати вказаних в п.2.3. договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожен день прострочення платежу. При цьому, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде вставлена відповідно до ст.. 534 ЦК України.

Як на те посилається Позивач у позовній заяві, на виконання умов договору згідно видаткової накладної № 1-5900 від 19.12.2012 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму - 7260, 00 грн.

За твердженням позивача, відповідачем не було виконано своїх зобов'язань щодо оплати грошових коштів за поставлений товар. У зв'язку з не виконанням своїх зобов'язань за договором у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 7260, 00 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 535, 45 грн. та 22% річних у розмірі 1006, 45 грн. за неналежне виконання грошових зобов'язань.

За твердженням позивача, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 1296-П від 11.12.2012 року на момент подання позову (20.08.2013 року) складає 7260, 00 грн., не враховуючи нараховані проценти та пеню.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефреш" підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

За своєю правовою природою договір поставки № 1296-П від 11.12.2012 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставки № 1296-П від 11.12.2012 року поставлено товар відповідачу на загальну суму 7260, 00 грн., згідно видаткової накладної № 1-5900 від 19.12.2012 року.

Відповідачем товар був повністю отриманий, що підтверджує видаткова накладна № 1-5900 від 19.12.2012 року підписана уповноваженими особами двох сторін, на загальну суму 7260, 00 грн.

Позивачем умови договору поставки № 1296-П від 11.12.2012 року виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

Відповідачем не було виконано своїх зобов'язань, щодо сплати заборгованості, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 7260, 00 грн.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 7260, 00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді 22 процентів річних за період з 03.01.2013 року по 20.08.2013 року в розмірі 1006, 45 грн. підлягають повному задоволенню, з огляду на таке.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідно п. 6.4. договору за порушення строків оплати вказаних в п. 2.3. договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22% річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 22 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 22 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в матеріалах справи розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 22 % річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за період з 03.01.2013 року по 02.07.2013 року в розмірі 535, 45 грн. підлягають повному задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано .

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно п. 6.4. договору, за порушення строків оплати вказаних в п.2.3. договору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 22% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожен день прострочення платежу. При цьому, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями буде вставлена відповідно до ст.. 534 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 535, 45 грн. у відповідності до п. 6.4. Договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 6.4. Договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Отже, станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 26624, 57 грн. (7260, 00 грн. основного боргу + 1006, 45 грн. 22 % річних + 535, 45 грн. пені = 8801,90 грн.), доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 8801,90 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 2.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 7260, 00 грн., 535, 45 грн. пені, 1006, 45 грн. 22 % річних з простроченої суми за договором та 1 720, 50 грн. судового збору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефреш" підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача в сумі 1720, 50 судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВІН777" (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, код ЄДРПОУ - 38406357; з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефреш" (02068, м. Київ, вул. Княжий затон, 21, код ЄДРПОУ - 34537933) 7260 (сім тисяч двісті шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 535 (п'ятсот тридцять п'ять) грн. 45 коп. пені, 1006 (одна тисяча шість) грн. 45 коп. 22 % річних та судовий збір у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.2013 р.

Суддя Г.П. Бондаренко