Постанова

від 14.04.2009 по справі 8/115-08(32/6-08(10/267-07)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/115-08(32/6-08(10/267-07)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 квітня 2009 р.                                                                                    № 8/115-08(32/6-08(10/267-07)  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу приватного багатогалузевого підприємства “СД”, м. Дніпропетровськ (далі –Підприємство)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2008 та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2009

зі справи  № 8/115-08(32/6-08)(10/467-07)

за позовом Підприємства  

до: Державного казначейства України, м. Київ (далі –ДКУ);

Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ (далі –Управління)

про зобов'язання Управління в Дніпропетровській області вчинити певні дії та про стягнення за рахунок державного бюджету 50 000 грн. моральної шкоди,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –товариство з обмеженою відповідальністю “Воліс”,              м. Ялта (далі –ТОВ “Воліс”).

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про зобов'язання Управління у письмовий спосіб спростувати недостовірну інформацію та про стягнення за рахунок держбюджету 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2008 (суддя    Дубінін І.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 (колегія суддів у складі: Тищик І.В. –головуючий, судді Чимбар Л.О. і Чоха Л.В.), у позові до ДКУ і до Управління відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з недоведеності позивачем належними доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, тоді як Управлінням доведено правомірність своїх дій.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і передати останню “на повторний розгляд” до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на положення, зокрема, статей 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 35, 38, 79, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано прийняттям цих судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін і третьої особи у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- постановою слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ Сисоєва Є.О. від 01.09.2004 було порушено кримінальну справу № 62041852 за фактом заволодіння шахрайським шляхом коштами ПП “Імпульс” за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України;

-12.01.2005 з посиланням на факт знаходження у провадження СВ Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зазначеної кримінальної справи начальник СВ Бабушкінського РВ ДМУ надіслав на ім'я голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду запит за вих. № 32-313 (далі –Запит) з проханням надати для ознайомлення матеріали справи № 02-5/5-19/42;

- у Запиті коротко викладено обставини, встановлені при розслідуванні кримінальної справи, а також наведено надані свідком Панченко В.В. пояснення у згаданій справі; при цьому в Запиті йдеться про правовідносини між ТОВ “Агроінвест”, ПП “Імпульс” та колгоспами Гусятинського району Тернопільської області, а позивач –Підприємство –згадується лише як можливий правонаступник ТОВ “Агроінвест”;

- у Запиті не зазначається про те, що гр. Дорошенко С.М. є керівником Підприємства, а вказано (зі слів свідка), що він є керівником ТОВ “Агроінвест”;

- на момент направлення Запиту постанову слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ від 01.09.2004, якою було порушено кримінальну справу, не було скасовано, у справі проводилися слідчі дії;

- за твердженням Підприємства, Запит містить відомості, що принижують ділову репутацію Підприємства;

- Підприємство також стверджує, що зі змістом Запиту в період з 13.01.2005 по 14.01.2005 були ознайомлені голова господарського суду Дніпропетровської області Парусніков Ю.Б., заступник голови суду              Камша Н.М., суддя Полєв Д.М., помічник судді Кадишева Г.В. та співробітники суду Сидоренко Т.І. і Ткач Ю.Ф. Однак Підприємством не подано доказів на підтвердження цих доводів; до того ж Запит було надіслано на ім'я голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду, а не до господарського суду Дніпропетровської області;

- постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2005 у справі № 9-10/05 постанову слідчого СВ Бабушкінського РВ ДМУ Сисоєва Є.О. від 01.09.2004 про порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб ТОВ “Агроінвест” скасовано; підставою скасування стала невідповідність висновків слідчого матеріалам дослідчої перевірки від 30.08.2004 КУП № 6403 про наявність у діях посадових осіб ТОВ “Агроінвест” ознак злочину;

- в даному випадку відсутні сама моральна шкода, протиправність дій Управління, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина Управління.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- у Запиті було викладено підстави для одержання відповідної інформації (наявність правонаступництва між Підприємством і ТОВ “Агроінвест”) та обґрунтування цих підстав (показання свідка); будь-яких висновків, позитивних чи негативних, які характеризували б діяльність Підприємства, Запит на містив;

- в ході провадження у кримінальній справі діяльність Підприємства не досліджувалася, оцінка його діяльності не здійснювалася ні органами попереднього слідства, ані судом;

- як на докази погіршення ділового іміджу Підприємства останнє посилалося на докази “виникнення і розірвання взаємовідносин” Підприємства і третьої особи –ТОВ “Воліс” (т. 1, а. с. 49 - 52). Доказів того, що джерелом отримання негативної інформації щодо діяльності Підприємства стали працівники суду (як-от ухвал щодо розгляду господарським судом Дніпропетровської області справ за участю представників ТОВ “Воліс”, доказів перебування представників останнього в названому господарському суді, їх заяв про ознайомлення з матеріалами справ/и, розписок про отримання документів тощо), матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачене цією нормою, належить не лише фізичним, а й юридичним  особам.

Згідно з частиною першою статті 1167 названого Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 17 статті 17 Закону України “Про міліцію” передбачено право міліції одержувати безперешкодно від підприємств, установ і організацій на письмовий запит відомості, необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції.

За приписами статей 43, 33 і 34 ГПК України:

- сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;

- кожна сторона та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу;

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з'ясувавши, що:

подання Запиту було здійснено посадовою особою міліції у межах повноважень цієї особи і спосіб, передбачений законодавством;

Запит не містить інформації негативного характеру щодо Підприємства;

висновок позивача щодо приниження його ділової репутації ґрунтується виключно на припущеннях позивача та довільному тлумаченні змісту Запита;

позивачем не доведено належними і допустимими доказами як погіршення його ділової репутації внаслідок негативної інформації щодо його діяльності, так і заподіяння йому в зв'язку з цим моральної шкоди, -

дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відповідного висновку не спростовують.

Так, скаржник зазначає про розгляд справи апеляційним господарським судом за його (скаржника) відсутності. Однак з ухвали названого суду від 08.12.2008 про відкладення розгляду справи на 12.01.2009 (т. 2, а. с. 95) вбачається, що у відповідному судовому засіданні представник позивача був (що підтверджується й протоколом судового засідання, т. 2, а. с. 94), і отже, йому було відомо про час і місце розгляду судом апеляційної скарги; до того ж зазначена ухвала містить (на її звороті) належну відмітку про направлення її сторонам.

Скаржником у жодній з судових інстанцій не подано належних документальних підтверджень наявності передбачених статтею 79 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі.

Посилання скаржника на те, що попередні судові інстанції не навели мотивів відмови позивачеві у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Управління спростувати поширену ним недостовірну інформацію, спростовується змістом оскаржуваних судових рішень.

Скаржник посилається також  на порушення попередніми судовими інстанціями вимог статті 38 ГПК України, згідно з якими якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Проте скаржником не зазначено, які конкретно документи і матеріали мали, на його думку, витребувати господарські суди у розгляді даної справи, і від кого саме. Ним також не вказано про порушення перед господарськими судами клопотання про витребування якихось додаткових доказів із докладним зазначенням, як це передбачено частиною третьою названої статті, - який доказ вимагається, підстав, з яких Підприємство вважало, що ці докази має інше підприємство чи організація, і обставин, які можуть бути підтверджені цими доказами.

Не береться до уваги й посилання скаржника на порушення попередніми судовими інстанціями вимог частин третьої й п'ятої статті 35 ГПК України, за якими:

- вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені;

- факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

При цьому скаржник посилається на раніше згадану постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2005. Проте зазначена постанова не є вироком суду з кримінальної справи в розумінні частини третьої статті 35 ГПК України, і вона не належить до фактів, які відповідно до закону вважаються встановленими, - в розумінні частини п'ятої тієї ж статті.

До того ж, як вірно зазначено судом першої інстанції, постанова слідчого від 01.09.2004, скасована згаданою постановою загального суду, взагалі не є предметом спору в даній справі.

Решта доводів касаційної скарги, зокрема, щодо “невірного застосування ст. ст. 1166, 1167, ч. 6 ст. 1176 ЦК”, фактично стосується оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення останніми фактичних обставин справи. Однак згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням приписів цієї норми відповідні доводи не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги. Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення попередніми судовими інстанціями передбачених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів у перевірці ними обґрунтованості позовних вимог.

Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2008 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2009 зі справи № 8/115-08(32/6-08)(10/467-07) залишити без змін, а касаційну скаргу приватного багатогалузевого підприємства “СД” –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов