Рішення

від 03.12.2013 по справі 1522/974/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/8213/13

Головуючий у першій інстанції Турецький О.С.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., при секретарі - Кріворучці Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2013року по справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського комерційного підприємства у вигляді ТОВ «ОБЛГРООБЛАДНАННЯ» про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

17 січня 2012року ОСОБА_2 звернувся з вказаним позовом, якій остаточно уточнив 07квітня 2013року, просив суд:

· встановити юридичний факт знаходження у трудових відносинах з відповідачем;

· зобов'язати відповідача внести запис у його трудову книжку про його трудову діяльність на підприємстві;

· стягнути на його користь з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 06 квітня 2011р. по 20 червня 2011р. в сумі 3616грн.20коп.;

· стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 21 червня 2011р. по день ухвалення рішення суду, яка станом на 18 квітня 2013року складає 34169грн.40коп.;

· стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10000грн. (том 1 а.с.1-2, 206- 208, том 2 а.с.43-45).

В обґрунтування позову, позивач вказав, що 06квітня 2011р. на підставі власної заяви про прийняття на посаду начальника юридично-правового відділу та наказу по підприємству від 06 квітня 2011р. за № 14-П, він був прийнятий на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи в Одеське комерційне підприємство у вигляді ТОВ «ОБЛГРООБЛАДНАННЯ» по строковому трудовому договору терміном на два місяці.

20 червня 2011р. генеральний директор підприємства ОСОБА_4 запропонував йому написати заяву про звільнення за власним бажанням по причині незгоди його (позивача) по факту грубого порушення законодавства про працю, відносно робітників підприємства, які не були належним чином оформлені.

20 червня 2011р. він написав заяву про звільнення за власним бажанням, цього ж дня був виданий наказ про звільнення його з посади, та 21 червня 2011р. йому була повернута трудова книжка, в якій був відсутній запис про трудову діяльність на вищевказаному підприємстві. Керівником підприємства ОСОБА_4 було відмовлено позивачу у видачі копії наказу про звільнення та довідки про середню заробітну плату за час роботи на підприємстві. На час звільнення з ним не був проведений розрахунок, зокрема не була виплачена заробітна плата за час його роботи на підприємстві за квітень-червень 2011р. Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не був прийнятий на роботу та не працював на підприємстві.

Рішенням суду від 28 серпня 2013 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.89,90-93 том 2).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суд безпідставно і в порушені вимог матеріального і процесуального права відмовив йому у задоволені позову, не врахував належним чином усі обставини по справі, не дослідивши всіх доказів (том 2 а.с.97-101).

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовивши ОСОБА_2 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем трудових відносин не існувало.

Колегія суддів, погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з оглядом на наступне.

Учасниками трудових відносин є робітник та роботодавець. Трудові відносини виникають на підставі трудового договору. Поняття трудового договору визначене в ст. 21КЗпП України, де зазначено, що «трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.».

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.».

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992р. № 9 фактичний допуск до роботи може бути прирівняний до укладення трудового договору тільки у тому разі, якщо робітник допущений до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови/праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2011р. ОСОБА_2 написав заяву на ім'я генерального директора Одеського комерційного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» про прийняття на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи з 06 квітня 2011р. до 06 червня 2011р. (т.1 а.с.3).

06 квітня 2013р. було підготовлено наказ про прийняття ОСОБА_2 на вказану вище посаду (т.1 а.с.4).

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що голова Одеського комерційного підприємства у вигляді ТОВ «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ» ОСОБА_3 не затвердив проект наказу і не надав згоди на призначення ОСОБА_2 на посаду начальника відділу юридично-правової та кадрової роботи.

Згідно повноважень закріплених у підпункті 6.8.6. Статуту TOB «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ»: «Заступники Генерального директора Товариства, головний бухгалтер Товариства, керівники структурних підрозділів та провідні спеціалісти призначаються на посаду і звільняються з посади - Генеральним директором за погодженням з Головою Товариства» (т.1 а.с.122-131).

Наказ про прийняття на роботу ОСОБА_2 в книзі наказів по підприємству не реєструвався, копія наказу до бухгалтерії не направлялася. Також позивач не реєструвався в книзі обліку виходів на роботу працівників підприємства, в табелях обліку робочого часу та у відомостях нарахування та видачі заробітної плати ОСОБА_2 не значиться.

Умови допущення до роботи, встановлені ст. 29 КЗпП України не виконані, Позивач не знайомився з умовами праці та своїми посадовими обов'язками, не ознайомлювався з правилами внутрішнього трудового розпорядку, робочого місця йому не виділялось. Положення про відділ юридично-правової та кадрової роботи та Посадова інструкція начальника відділу окреслюють чітке коло посадових обов'язків.

В матеріалах справи відсутні відомості про ознайомлення позивача з посадовими обов'язками начальника відділу, зокрема про це свідчить той факт, що на посадовій інструкції начальника відділу відсутній підпис позивача, як і на положенні про відділ юридично-правової та кадрової роботи.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів та відомостей, які б свідчили про виконання саме посадових обов'язків, покладених на начальника відділу.

Згідно акту перевірки № 15-01-062/0293 від 10 серпня 2011р., проведеної Територіальною інспекцією праці в Одеській області, ініційованої за зверненням ОСОБА_2, не виявлено жодних порушень трудового законодавства з боку відповідача по відношенню до позивача та не встановлено факту наявності трудових відносин позивача з відповідачем (т.1 а.с.79-82,149-150,237-239).

Територіальною інспекцією праці в Одеській області також не підтверджено наявність трудових відносин ОСОБА_2 з Одеським комерційним підприємством у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ».

Прокуратурою Малиновського району м. Одеси також не знайдено підтверджень доводів ОСОБА_2 щодо наявності трудових відносин між ним та відповідачем, викладених в його зверненні.

На підставі наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між відповідачем та позивачем трудових правовідносини не існувало.

Характерними рисами трудових відносин, які відрізняють їх від інших, насамперед, цивільно-правових правовідносин є те, що робітник дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку і повинен виконувати роботу, визначену його посадовими обов'язками, а роботодавець повинен сплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Обставини, які б свідчили саме про виконання доручень в рамках трудових відносин, як-то: ознайомлення Позивача з правилами внутрішнього трудового розпорядку та слідування їм, ознайомлення з посадовими обов'язками, проведення інструктажу з правил охорони праці, та саме головне - доказів систематичного виконання трудових обов'язків , а не епізодичних доручень в матеріалах справи відсутні і Позивачем не надані. А посилання апелянта на довіреності на його ім'я від імені підприємства не доказують систематичне виконання трудових обов'язків, а навпаки вказують на епізодичні доручення за цивільно-правовими правовідносинами.

Посилання апелянта на п.4 інструкції за № 99 від 16 травня 1999року про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, що довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві є неповним, оскільки цим же пунктом 4 даної інструкції встановлено, що довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України вказано, що трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Судом першої інстанції були допитані в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є штатними працівниками TOB «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ», і які не підтвердили той факт, що ОСОБА_2 фактично був допущений до роботи на Одеському комерційному підприємстві у вигляді ТОВ «ОБЛАГРООБЛАДНАННЯ».

Дійсно ОСОБА_2 дізнавшись при отриманні трудової книжки 21 червня 2011р. про відсутність запису про трудову діяльність на підприємстві відповідача, звернувся до суду з позовом до суду лише 17 січня 2012року тобто з пропуском строку встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.

Але суд першої інстанції не вірно вказав, що ОСОБА_2 слід відмовити у задоволені позову про встановлення факту перебування у трудових відносинах за спливом строку встановленого для звернення до суду, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.233, ст.234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з роботи - в місячний строк з дня вручення йому наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992року № 6 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску стоку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

На підставі вищевикладеного суду першої інстанції, який прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2, слід було відмовити у задоволені позову лише з тих підстав, а ні з підстав пропуску строку для звернення з позовом до суду.

Тому судова колегія, вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2013року слід змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Позивач ОСОБА_2 не довів суду першої інстанції та апеляційної інстанції обґрунтованість своїх позовних вимог. Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 немає.

Керуючись ст.ст.304, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2013року - змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2013року посилання суду на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П.Сидоренко

Судді С.О.Погорєлова

Є.С. Сєвєрова