Постанова від 05.12.2013 по справі 910/12805/13

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2013 р. Справа№ 910/12805/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: представник - Лютенко К.Т. - за довіреністю,

від відповідача: представник - Платова Ю.П. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р.

у справі №910/12805/13 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк ЛЗТА", м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія", м. Київ

про стягнення 87 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопарк ЛЗТА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія" про стягнення з відповідача на свою користь суму заборгованості за Договором оренди транспортного засобу №Т/4-1-11/01 від 04.01.2011 р. в розмірі 87 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 р. у справі №910/12805/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк ЛЗТА" задоволено у повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк ЛЗТА" грошові кошти: основного боргу 87 000,00 грн. та судові витрати 1 740,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про її необґрунтованість, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк ЛЗТА" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія" (Орендар) укладено Договір оренди транспортного засобу №Т/4-1-11/01 (Договір), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння та користування на умовах оренди транспортний засіб, марки Шевроле Авео, 2006 року випуску, модель - SF 69 Y, реєстраційний номерний знак ВС6103АМ, номер шасі KL1SF69YE6B013147.

Відповідно до п.7.1. Договору, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, терміном на один рік і дійсний до 31.12.2011 р. Пунктом 7.2. Договору передбачено, що якщо жодна зі сторін в 30-денний термін до закінчення цього Договору не заявить про намір його припинити або змінити, цей Договір щоразу автоматично пролонгується на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

ТОВ "Універсальна девелопреська компанія" отримано в користування транспортний засіб, згідно з Договором, що підтверджується Актом прийому-передачі об'єкта оренди від 04.01.2011 р.

У відповідності п.4.1. Договору, сторони домовились, що за кожен місяць терміну оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, у розмірі 3 000,00 грн. за місяць, в тому числі ПДВ 20% - 500 грн. Платежі здійснюються щомісячно до десятого числа місяця, наступного за звітним.

За посиланнями позивача ТОВ "Універсальна девелоперська компанія", систематично порушуючи умови Договору, допустило заборгованість перед ТОВ "Технопарк ЛЗТА", яка виникла 11.02.2011 р. та станом на час розгляду справи становить 87 000,00 грн.

В свою чергу відповідач вказує на те, що пунктом 9.1 Договору зазначено, що всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього Договору, або в зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т. ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", який знаходиться за адресою - м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів.

На підставі вищезазначеного відповідач вважає, що вимоги позивача являються безпідставними, оскільки є непідвідомчими Господарському суду міста Києва.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Так 04.01.2011 між сторонами було укладено Договір оренди транспортного засобу №Т/4-1-11/01, згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння та користування на умовах оренди транспортний засіб, марки Шевроле Авео, 2006 року випуску, модель - SF 69 Y, реєстраційний номерний знак ВС6103АМ, номер шасі KL1SF69YE6B013147.

Відповідно до п.4.1. Договору, сторони домовились, що за кожен місяць терміну оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, незалежно від наслідків своєї госопдарської діяльності, у розмірі 3 000,00 грн. за місяць, в тому числі ПДВ 20% - 500 грн.

ТОВ "Універсальна девелоперська компанія", систематично порушуючи умови Договору, допустило заборгованість перед ТОВ "Технопарк ЛЗТА", яка виникла 11.02.2011 та станом на час розгляду справи становить 87 000,00 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що даний спір непідвідомчий Господарському суду міста Києва, оскільки в Договорі прописано третейське застереження колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті (справи, що виникають з корпоративних відносин), та інших спорів, передбачених законом.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1 та ст.6 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

У відповідності до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" від 10 січня 2008 року (у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) встановлено, що згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 р. у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) встановлено, що третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). З аналізу положень Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7 Закону третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору. Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. Однією з форм громадського самоврядування є третейське самоврядування, яке відповідно до частини першої статті 58 Закону створюється для представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів. Оскільки питання третейського самоврядування стосується закріплення гарантій прав і свобод людини і громадянина такої групи фізичних осіб, як третейські судді постійно діючих третейських судів, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України Верховна Рада України наділена правом його законодавчого регулювання.

Третейське самоврядування не є тотожним суддівському самоврядуванню, оскільки третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а третейські судді не наділені статусом професійних суддів. Третейське самоврядування як одна з форм громадського самоврядування слугує самоорганізації третейських суддів постійно діючих третейських судів, тоді як суддівське самоврядування належить до системи конституційного устрою держави (частина друга статті 130 Конституції України) і є формою самоорганізації професійних суддів.

Третейське застереження, викладене у п. 9.1 Договору, не може обмежувати позивача у зверненні з відповідним позовом до господарського суду, оскільки господарський суд відноситься до системи державних судів, рішення яких є обов'язковим на всій території держави України.

Так як право на захист своїх законних прав та інтересів Конституцією України, як Основним законом держави не обмежено, позивач, навіть, у випадку наявності третейського застереження у Договорі, має право на звернення з позовом до суду спеціальної юрисдикції.

Таким чином, наявність третейської угоди не свідчить про обов'язок особи в разі виникнення спору звертатися за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне позбавлення особи права на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє останньому розглядати і вирішувати такий спір по суті.

Судами не заперечується право особи на самостійний (на свій розсуд) вибір способів захисту порушених прав та оспорюваних інтересів, оскільки таке право особи гарантується приписами ст.ст.15-16,20 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, твердження відповідача щодо припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того колегія суддів зауважує, що згідно п. 10.2 договору сторони досягли згоди, що спори, яки виникатимуть між ними при виконанні цього Договору, підлягають вирішенню шляхом взаємних переговорів, а у випадку недосягнення згоди передають на розгляд Господарського суду.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Станом на час розгляду справи доказів повернення Орендарем Орендодавцю суми заборгованості до суду не представлено.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що позивачем належними та допустимими доказами (розрахунком заборгованості станом на 31.12.2011 р., розрахунком заборгованості за період січень 2012 р. -травень2013 р.) доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором оренди та наявну заборгованість.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати заборгованості відповідачем у повному обсязі, станом на час розгляду даної справи, позовні вимоги підлягали задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна девелоперська компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2013 року у справі № 910/12805/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12805/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв