Рішення

від 02.12.2013 по справі 910/20326/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20326/13 02.12.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ-ЛТД» доКомунального підприємства «Шкільне харчування» простягнення 269 420,48 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Зініна Н.М. від відповідача:Мішин Ю.С., Макодзеба Ю.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМ-ЛТД» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Шкільне харчування» (надалі - «Підприємство») про стягнення 283 698,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу №106 від 11.01.2011 р. позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 265 793,89 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 660,90 грн. та 3% річних у розмірі 3 243,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.12.2013 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала заяву про зменшення позовних вимог, в якій просила суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 251 516,35 грн., пеню у розмірі 14 660,90 грн. та 3% річних у розмірі 3 243,23 грн. Вказана заява приймається судом до розгляду.

В судове засідання представники відповідача з'явилися, надали пояснення стосовно суті спору, в яких виникнення заборгованості за спірним договором пояснювали відсутністю грошових коштів на рахунках та існуванням значної суми дебіторської заборгованості перед ним, що призвело до несвоєчасного виконання грошових зобов'язань за договором.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2011 р. між Товариством (продавець) та Підприємством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №16 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передавати покупцеві у власність замовлені ним товари, а покупець зобов'язується приймати ці товари і своєчасно сплачувати продавцю їх повну вартість.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у цьому договорі.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата кожної партії товару проводиться на умовах 100% попередньої оплати або у випадку згоди продавця, на умовах відстрочення платежу не більше ніж на 10 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

На виконання умов Договору у період з 11.04.2013 р. по 14.06.2013 р. позивачем поставлена, а відповідачем прийнята продукція на суму 286 308,70 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами у цей період.

Відповідач частково повернув поставлений товар на суму 20 514,82 грн. за видатковою накладною (повернення) №ШТ-0000002 від 14.06.2013 р., а 21.10.2013 р. відповідачем частково оплачено вартість поставленої продукції на суму 14 277,54 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 251 516,35 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні, підписані сторонами у період з 11.04.2013 р. по 14.06.2013 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно умов Договору на суму 286 308,70 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.2 Договору та видаткових накладних, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач частково повернув поставлений товар на суму 20 514,82 грн. за видатковою накладною (повернення) №ШТ-0000002 від 14.06.2013 р., а 21.10.2013 р. відповідач частково оплатив вартість поставленої продукції на суму 14 277,54 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 251 516,35 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 251 516,35 грн. на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підприємство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Твердження відповідача про те, що несплата ним заборгованості за Договором стала наслідком ненадходження коштів від управління освіти Голосіївського району міста Києва не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов Договору, оскільки зобов'язання по оплаті поставленої продукції за таким Договором покладено саме на Підприємство, а питання щодо здійснення фінансового забезпечення його зобов'язань не є предметом даного спору і не можуть вирішуватись в межах заявленого позову.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 251 516,35 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 660,90 грн. та 3% річних у розмірі 3 243,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 22.04.2013 р. по 07.10.2013 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що за прострочення оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю штрафну пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченої партії поставленого товару за кожний день прострочення платежу.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 660,90 грн. є правомірною.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відповідно до якої вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд враховує, що відповідач до розгляду справи судом в судовому засіданні сплатив частину суми боргу. При цьому, підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади, а метою діяльності є здійснення організація та надання послуг з гарячого харчування в загальноосвітніх закладах Голосіївського району міста Києва.

За таких обставин, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та вдвічі зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства до 7 330,45 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 243,23 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Товариства заборгованості у розмірі 251 516,35 грн., пені у розмірі 7 330,45 грн. та 3% річних у розмірі 3 243,23 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7 330,45 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Крім того, згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ-ЛТД» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Шкільне харчування» (03039, м. Київ, просп. Науки, 8; ідентифікаційний код 20043325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ-ЛТД» (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 47, кв. 81; ідентифікаційний код 23524154) заборгованість у розмірі 251 516 (двісті п'ятдесят одна тисяча п'ятсот шістнадцять) грн. 35 коп., пеню у розмірі 7 330 (сім тисяч триста тридцять) грн. 45 коп., 3% річних у розмірі 3 243 (три тисячі двісті сорок три) грн. 23 коп. та судовий збір у розмірі 5 388 (п'ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 41 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.12.2013 р.

Суддя В.П. Босий