Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/19502/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19502/13 03.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтрейдресурс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гідробуд-Україна"

про стягнення 101 707,26 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Бондаренко О.Ю. за довіреністю б/н від 01.12.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімтрейдресурс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гідробуд-Україна" (далі - відповідач) про стягнення 101 707,26 грн., з них 98 000,00 грн. основного боргу, 3 053,04 грн. пені, 654,22 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача понесені ним витрати зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19502/13 та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 12.11.2013 р. подав документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/19502/13 від 10.10.2013 р., позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.11.2013 р. не з'явився, проте, 11.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 03.12.2013 р.

В судовому засіданні 03.12.2013 р. представником відповідача позов визнано частково, при цьому, 03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, зокрема докази здійснення часткових оплат та відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній повідомляє, що за період з 08.08.2013 р. по 02.11.2013 р. ним сплачено на рахунок позивача 12 900,00 грн., з яких 1 000, 00 грн. - 01.11.2013 р., тобто, вже після порушення провадження у справі, також, відповідач визнає борг у розмірі 100 707,26 грн., але внаслідок складного фінансового становища просить надати можливість сплачувати його частинами.

Представник позивача в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 07-03/13, у відповідності до п. 1.1. якого, сторони домовились, що постачальник зобов'язується поставляти й передавати у власність, а покупець зобов'язується приймати й оплачувати на умовах цього Договору полімерну сировину (далі - товар).

Згідно з п. 1.2. Договору, поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної.

Відповідно до п. 9.1. Договору, він набуває чинності з моменту підписання сторонами й діє до 31.12.2013 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Також, сторонами було укладено Додаток № 1 від 12.07.2013 р. до Договору поставки № 07-03/13 від 12.07.2013 р., відповідно до умов якого, загальна вартість поставки становить 109 900,00 грн., графік поставки товару до 12.07.2013 р. (п. 1 Додатку); оплата продукції здійснюється протягом 4 календарних днів з дати поставки продукції покупцеві (п. 5 Додатку).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 109 900,00 грн., на підставі видаткової накладної № 548 від 12.07.2013 р.

Також, позивачем додано до матеріалів справи Довіреність на отримання матеріальних цінностей № 46 від 12.07.2013 р., податкову накладну № 40 від 12.07.2013 р., товарно-транспортну накладну Серії ХТР № 26 від 12.07.2013 р.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково сплативши 08.08.2013 р. - 9 900,00 грн., 28.08.2013 р. - 1 000,00 грн., 30.08.2013 р. - 1 000,00 грн., що підтверджується наданим відповідачем реєстром перерахування коштів.

У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача існував основний борг в сумі 98 000,00 грн.

У свою чергу, вже після порушення провадження у даній справі, 01.11.2013 р. відповідач оплатив частину основного боргу у розмірі 1 000,00 грн.

Таким чином, на момент вирішення спору у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 97 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При укладанні Додатку № 1 від 12.07.2013 р. до Договору поставки № 07-03/13 від 12.07.2013 р. сторони визначили, що оплата продукції здійснюється протягом 4 календарних днів з дати поставки продукції.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, в сумі 97 000,00 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу, який було погашено після порушення провадження у даній справі, слід припинити на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3. Договору, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочки.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 3 053,04 грн. за період з 16.07.2013 р. по 01.10.2013 р., за обліковою ставкою НБУ яка складає 7,0000 % (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат) та 3% річних у розмірі 654,22 грн. за період з 16.07.2013 р. по 01.10.2013 р. (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат) розрахунок яких є невірним, з огляду на наступне.

Здійснений позивачем розрахунок пені та 3 % річних є помилковим, з огляду на те, що позивачем невірно визначено дату з якої починається прострочення платежу (12.07.2013 р. + 4 календарні дні = 16.07.2013 р., тобто прострочка починається з 17.07.2013 р.), разом з цим, при розрахунку пені позивачем не враховано, що за період з 17.07.2013 р. по 12.08.2013 р. розмір облікової ставки НБУ становить 7,0000 %, з 13.08.2013 р. по 01.10.2013 р. - 6,5000 %.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір пені має становити 2 875,77 грн., а розмір 3 % річних - 645,18 грн.

При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву щодо розстрочення виконання рішення суду.

Так, підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднять виконання рішення суду.

Обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування необхідності розстрочки виконання рішення суду, такі як складаний фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності, а допущена відповідачем заборгованість має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, незадовільний фінансовий стан не є підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення. (Відповідну правову позицію займає Вищий господарський суд України у постановах № 8/211-08 від 12.11.2008 р., № 5/396-04 від 01.10.2008 р., № 10/1994 від 24.03.2009 р.).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, в частині позовних вимог, провадження з розгляду яких судом припиняється, у зв'язку з добровільним виконанням зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару після порушення провадження у справі, покладаються на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. основного боргу - припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Гідробуд-Україна» (03035, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Петрозаводська, будинок 2 літера А, код ЄДРПОУ 36197536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімтрейдресурс» (07400, Київська обл., місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок 14, офіс 16, код ЄДРПОУ 37495205) 97 000 (дев'яносто сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 875 (дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 77 коп. пені, 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 18 коп. 3 % річних та 2 030 (дві тисячі тридцять) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака