Рішення

від 09.12.2013 по справі 918/1587/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

    ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ  33013 , м. Рівне,  вул. Набережна, 26А  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ        "09" грудня 2013 р.                                                                            Справа  № 918/1587/13 Суддя Войтюк В.Р. розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "Вікі" до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" про стягнення в сумі 8 182 грн. 27 коп. Представники сторін у судове засідання не з`явились. СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство "Вікі" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" 7 495 грн. 69 коп. заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки № 172 від 05 червня 2009 року, 631 грн. 25 коп. пені та 126 грн. 24 коп. 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05 червня 2009 року між Приватним підприємством "Вікі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ніко-Вест" укладено договір поставки № 172. Відповідач  не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 05 червня 2009 року № 172 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі  7 495 грн. 69 коп. Позивач, посилаючись на статті 525, 526, 549, 551, 625 903 Цивільного кодексу України та ст.196 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 126 грн. 24 коп. 3 % річних та 631 грн. 25 коп. пені, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Ухвалою суду від 16 жовтня 2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 918/1587/13, розгляд якої призначено на 28 жовтня 2013 року. Ухвалою суду від 28 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 11 листопада 2013 року. Ухвалою суду від 11 листопада 2013 року розгляд справи відкладено на 25 листопада 2013 року. 12 листопада 2013 року приватне підприємство "Вікі" через канцелярію  суду подало заяву № 06-11/13 від 06 листопада 2013 року про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" 7 495 грн. 69 коп. заборгованості за поставлений товар, 614 грн. 22 коп. пені та 126 грн. 24 коп. 3 % річних. Також 12 листопада 2013 року позивач подав через канцелярію суду письмове пояснення № 06-11/13 від 06 листопада 2013 року у якому зазначає, що відповідач ігнорує необхідність підписати акт звірки взаємних розрахунків не зазначаючи жодної поважної на те причини, відтак, позивач не має можливості надати в судове засідання зазначений акт. Пояснює, що відповідач станом на день надання пояснення не здійснив жодної оплати за поставлений позивачем товар, зазначає, що доказів, які б підтверджували факт часткової оплати відповідачем отриманого товару не існує. Ухвалою суду від 25 листопада 2013 року розгляд справи відкладено на 09 грудня 2013 року. 26 листопада 2013 року через канцелярію суду надійшла заява приватного підприємства "Вікі" № 18-11/13 від 18 листопада 2213 року про уточнення позовних вимог. У вказаній заяві зазначено, що позивачем проведено перерахунок 3 % річних, в результаті якого розмір 3 % річних, які позивач просить стягнути, збільшено. Також позивачем проведено перерахунок пені з урахуванням часткової оплати відповідачем заборгованості за поставлений товар. З урахуванням наведеного позивач уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" заборгованість в сумі 8 182 грн. 27 коп., з яких 7 500 грн. 03 коп. основний борг, 545 грн. 54 коп. пеня, 136 грн. 70 коп. 3 % річних. До вказаної заяви позивачем додано письмове пояснення № 18-11/13 від 18 листопада 2013 року, у якому зазначено, що відповідач частково оплатив вартість поставленого товару за видатковою накладною № ВК-0014532 від 25 січня 2013 року. Сума часткової оплати становить 1 033 грн. 87 коп. і була внесена на розрахунковий рахунок позивача шляхом трьох грошових переказів, які відбулися 25 лютого 2013 року, 26 лютого 2013 року та 05 березня 2013 року. До пояснень додано копії банківських виписок. У п.3.11. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26 листопада 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу,  не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що відповідно до заяви про уточнення позовних вимог зменшилась ціна позову, суд розцінює заяву позивача №18-11/13 від 18 листопада 2013 року про уточнення позовних вимог як заяву про зменшення розміру позовних вимог і приймає її до розгляду. Згідно підпункту 3.10 пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26 листопада 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. У судове засідання 09 грудня 2013 року сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки на адресу суду не направили. Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи  надсилались відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а саме: 33009, Рівненська область, місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 6. Вказані поштові відправлення повернуто підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання. Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів. За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 05 червня 2009 року приватне підприємство "Вікі" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" (покупець) уклали договір поставки № 172 за умовами якого постачальник приймає на себе зобов`язання постачати і передавати у власність покупцю, а покупець повинен приймати та оплачувати товар в асортименті та в кількості відповідно до видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору (а.с.9-10). Пунктом 1.2. договору визначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання оформленої належним чином накладної уповноваженим представником покупця. За умовами п.6.1. договору він набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2009 року. Згідно п.6.2. договору у випадку, якщо за 30 календарних днів до моменту закінчення строку дії цього договору жодна з сторін договору не направить письмове повідомлення іншій стороні про намір розірвати цей договір, договір вважається продовженим на 1 рік і на тих же умовах. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що одна із сторін заявила про намір розірвати договір, останній вважається продовженим на 2013 рік. Договір підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплено відбитками печаток сторін. У п.2.3. договору зазначено, що підтвердженням поставки товару покупцю є належним чином оформлена накладна. Асортимент, кількість, ціна, вартість товару вказуються в накладних, що є невід`ємною частиною даного договору (а.4.1. договору). На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних № ВК-0014532 від 25 січня 2013 року, №ВК-0014714 від 31 січня 2013 року, № ВК-0014990 від 07 лютого 2013 року та № ВК-0015317 від 14 лютого 2013 року поставив відповідачу товар на загальну суму 8 533 грн. 90 коп. (а.с.11-13). Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 05 червня 2009 року № 172 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов даної угоди. Пунктом 5.1. договору визначено, що розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем в українських гривнях у безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника в термін не пізніше 21 календарних днів з моменту поставки товару. Всупереч положень договору поставки відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті поставленого товару виконав частково. З наданих позивачем копій банківських виписок убачається, що відповідач 25 лютого 2013 року перерахував на рахунок позивача 138 грн. 31 коп., 26 лютого 2013 року - 400 грн. 00 коп., та 05 березня 2013 року - 500 грн. 00 коп.(а.с.79-81). Судом встановлено, що за отриманий від позивача товар відповідачем сплачено 1 038 грн. 31 коп., і заборгованість відповідача перед позивачем становить 7 495 грн. 59 коп. Даний факт підтверджується наданими позивачем видатковими накладними та банківським виписками. Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За умовами частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України). Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Докази виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в матеріалах справи відсутні. Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За умовами статті 32 ГПК України, доказами у справі  є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. У статті 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач зазначає, що відповідач за отриманий товар шляхом трьох грошових переказів, які відбулись 25 лютого 2013 року, 26 лютого 2013 року та 05 березня 2013 року сплатив 1 033 грн. 87 коп., зокрема зазначає, що 25 лютого 2013 року відповідач сплатив 130 грн. 31 коп. (а.с.72). Проте, як убачається з наданої позивачем копії банківської виписки, 25 лютого 2013 року відповідач перерахував на рахунок позивача 138 грн. 31 коп. (а.с.80). Наявними у справі доказами підтверджено, що за отриманий від позивача товар відповідачем сплачено 1 038 грн. 31 коп. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 7 495 грн. 59 коп.   Відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення зазначеної заборгованості перед позивачем. За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з відповідача 7 495 грн. 59 коп. основного боргу за договором поставки № 172 від 05 червня 2009 року. Позовна вимога про стягнення з відповідача 7 500 грн. 03 коп. боргу за поставлений товар згідно договору поставки № 172 від 05 червня 2009 року підлягає частковому задоволенню у розмірі 7 495 грн. 59 коп. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 545 грн. 54 коп. пені нарахованої за період з 16 лютого 2013 року по 04 вересня 2013 року по кожній накладній окремо (а.с.71). Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пунктом 7.2. договору поставки передбачено, що в разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки в оплаті. Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Враховуючи, що позовна вимога про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар задоволена у розмірі 7 495 грн. 59 коп., суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає пеня, яка, за розрахунком суду, становить 544 грн. 98 коп. Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 545 грн. 54 коп. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 544 грн. 98 коп. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 136 грн. 70 коп. 3 % річних Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар задоволена у розмірі 7 495 грн. 59 коп., позовна вимога про стягнення з відповідача 136 грн. 70 коп. 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 136 грн. 61 коп. За таких обставин вказаний позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" 7 495 грн. 59 коп. заборгованості, 544 грн. 98 коп. пені, 136 грн. 61 коп. 3 % річних. У  задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : 1. Позов задоволити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніко-Вест" (33009, Рівненська область, місто Рівне, провулок Робітничий, будинок 6, код ЄДРПОУ 35056680) на користь Приватного підприємства "Вікі" (54055, м.Миколаїв, вул.5 Слобідська, 110, код ЄДРПОУ 24055786) 7 495 грн. 59 коп. заборгованості, 544 грн. 98 коп. пені, 136 грн. 61 коп. 3 % річних, 1 719 грн. 43 коп. судового збору. 3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Повне рішення складено 10 грудня 2013 року.     Суддя                                                                Войтюк В.Р.