Постанова

від 02.12.2013 по справі 801/6138/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/6138/13-а

02.12.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Даніліна К.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97"- Казаков Віталій Олександрович, довіреність № 221 від 02.12.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши адміністративну справу № 801/6138/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Пакет Т.В. ) від 16.10.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" (вул. Севастопольська, 41, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-97» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001932206, №0001942206, №0001952206 від 28.05.2013, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-97"(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2013: №0001932206, №0001942206, №0001952206.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи податкові повідомлення-рішення: про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 124283,00грн.,про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 108852,00 грн., у тому числі: 108851,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями; про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 116778,75 грн., у тому числі: 93423,00 грн. за основним платежем та 23355,75грн. за штрафними санкціями, він діяв на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством та Конституцією України. Обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік, заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс" та ПП "Комманд", тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи 28.05.2013 відповідачем стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№0001932206 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 124283,00грн.;

-№0001942206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 108852,00грн.,у тому числі: 108851,00грн. за основним платежем та 1,00грн. за штрафними санкціями;

-№0001952206 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 116778,75 грн., у тому числі: 93423,00грн.

Передумовою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став акт від 14.05.2013 №2543/22.6/20664989 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс" (код за ЄДРПОУ 32468182), ПП "Команд" (код за ЄДРПОУ 37081766) за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пунктів:138.2, 138.6, 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2010 рік на суму 124565,00 грн., за 1 квартал 2011 року на 3968,00 грн., та донараховано податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 109913,00 грн. у тому числі: за 1 квартал 2011 року - 30149,00 грн., за 4 квартал 2011 року - 79764,00 грн.; підпункт 3.1.1 п.3.1 ст. 3, підпункту 7.4.1, пункту 7.4.5, пункту 7.4, підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 94273,00 грн., в тому числі: лютий 2010 року - 850,00 грн., серпень 2010 року - 9312,00 грн., вересень 2010 року - 7038,00 грн., жовтень 2010 року - 7713,00 грн., грудень 2011 року - 69360,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в пункті 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011.

До набрання чинності Розділом ІІІ Податкового кодексу України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період позивач мав керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

До податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємий період позивач мав правовідносини з КП "Альянс" та ПП "Комманд", які згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб станом на день розгляду справи не перебувають у процесі припинення. Вказані контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про непідтвердженість позивачем права на формування податкового кредиту за відповідні періоди по господарським операціям з КП «Альянс» та ПП «Комманд» через наступне.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач у серпні, вересні та жовтні 2010 року придбав у ПП "Комманд" будівельні матеріали загальною вартістю 144378,77 грн., у тому числі вартість без податку на додану вартість-120315,64 грн. та податок на додану вартість-24063,13 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними. Також, позивач у лютому 2010 року придбав у КП "Альянс" пісок та відсів на загальну суму 5100,00грн., у тому числі без податку на додану вартість-4250,00грн. та податок на додану вартість-850,00грн., що підтверджується податковою накладною та видатковими накладними.

Згідно договору купівлі-продажу №1678 від 01.12.2011 та договору підряду №1679 від 01.12.2011, укладеним між КП "Альянс" та позивачем, КП "Альянс" надало, а позивач прийняв будівельні матеріали та підрядні роботи загальною вартістю 416162,51 грн., у тому числі вартість без податку на додану вартість-346802,07 грн. та податок на додану вартість-69360,43 грн. що підтверджується видатковими, податковими накладними та актами приймання виконаних підрядних робіт.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оплата позивачем отриманих товарів і робіт підтверджується відповідними розрахунковими документами. Отримані позивачем товари та роботи використані у власній господарській діяльності, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, довіреності та договори.

Вищенаведені обставини також наведені у проведеній по справі судово-економічній експертизі №206/13 від 20.09.2013, відповідно до висновків якої висновки відповідача за актом перевірки №2543/22.6-13/20664989 від 14.05.2013 щодо зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік на суму 124565,00грн., за 1 квартал 2011 року на 3968,00грн. та донарахування податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 109913,00грн., не підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Також, не підтверджуються висновки щодо заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 94273,00грн. Факт здійснення господарських операцій позивача з КП "Альянс" та ПП "Комманд" по вчиненим між ними правочинами за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 у розмірі 563294,40 грн. підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, а саме: податковими деклараціями з податку на прибуток з додатками, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, реєстрами отриманих податкових накладних, договорами, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, подорожними листами, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, фіскальними чеками, банківською випискою, платіжним дорученням, видатковими накладними та актами приймання виконаних підрядних робіт на адресу покупців.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту №206/13 від 20.09.2013, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що постачальники робіт та товарів, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість, за даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України і мали право видавати податкові накладні.

Отже, позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з КП "Альянс" та ПП "Комманд", які були окремими платниками податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Комманд» та КП «Альянс» мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності" у зв'язку з наступним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно частини другої статті 215 Цивільного кодексуУкраїни недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статтею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

У висновках акту відповідач посилається на приписи норм частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої, другої статті 228 Цивільного Кодексу України та декларують, що у цьому випадку правочини мають ознаки нікчемності у силу припису закону через наступне.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що недійсність правочину за підставою, передбаченою статтею 228 Цивільного кодексу України (недодержанням інтересам держави та моральним засадам суспільства), визнається у судовому порядку та лише за наявності доведеної вини (у формі умислу) сторін правочину.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та КП "Альянс" і ПП "Комманд", зокрема, доказів умисного укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Судова колегія відмічає, що зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Помилковими вважаються посилання в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 провадження № 1-кп/123/147/2013 відносно фізичної особи ОСОБА_4, яка визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 КК України та яка є засновником ПП "Севелітстрой" та КП "Альянс", оскільки даним вироком суду встановлено, що ОСОБА_4, використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних нею з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ "Союз КДС" ОСОБА_5, головному бухгалтеру ПАТ "Крименерго" ОСОБА_6, директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_7, директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_3, директору ТОВ "Будком" ОСОБА_8 Тобто, даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій із позивачем.

Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, у адміністративного суду відсутні правові підстави для прийняття вказаного вироку суду у якості доказу по даній справі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, якими спростовано висновки перевірки щодо зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік, заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс" та ПП "Комманд".

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2013: №0001932206, №0001942206, №0001952206,оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки судом встановлено помилковість збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 93423,00грн. та з податку на прибуток підприємств в сумі 108851,00грн. за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП "Альянс", ПП "Комманд" за період з 01.01.2010 по 31.12.2011, то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях фінансових санкцій (в сумі 23355,75грн. та 1,00грн.)слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо винесення стосовно позивача спірних податкових повідомлень-рішень: про зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 124283,00грн., про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 116778,75грн., про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 108852,00грн.,суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи стосовно позивача спірні податкові повідомлення-рішення, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 у справі № 801/6138/13-а змінити.

Викласти абзац 3 резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" (адреса: вул. Севастопольська, 41, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. та витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 15000,00 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 у справі № 801/6138/13-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 09 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко