Рішення

від 09.12.2013 по справі 916/1855/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" грудня 2013 р.Справа № 916/1855/13

За позовом Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України; в інтересах держави в особі, якою є Міністерство оборони України;

до відповідача Державне підприємство "55 Управління начальника робіт" Приватне підприємство "Вемекс"

про визнання недійсним договору

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: Риженко М.Ю. - пред.прокуратури, Дідух С.П. - за дорученням;

Від відповідача1: Островський В.В. - за дорученням;

Від відповідача 2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі -МОУ) до Державного підприємства "55 Управління начальника робіт" (надалі- ДП „55УНР" та Приватного підприємства "Вемекс" (надалі - ПП „Вемекс" в якій просить суд визнати недійсним договір про зберігання №10/11-7 від 17 листопада 2010 року.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17 липня 2013 року позовну заяву № 2915/13 прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 916/1855/13 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Відповідач ДП „55 УНР" надав відзив на позовну заяву від 30.07.2013 року за вх. №23124/13, в якому просить суд визнати дійсним договір №10/11-7 від 17 листопада 2010 року та додаткову угоду від 17.12.2012 року, вказаний відзив залучено до матеріалів справи.

За клопотанням представника позивача від 22 серпня 2013 року строк розгляду справи продовжено до 3 жовтня 2013 року, ухвалою суду від 22 серпня 2013 року.

Приймаючи до уваги, що суддя Гуляк Г.І. знаходилася з 01.10.2013р. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду Одеської області від 29.11.2011р. (протокол №17-24/11 від 29.11.2011р.) за розпорядженням голови суду від 03.10.2013 року справу № 916/1855/13 передано судді Демешину О.А. та ухвалою суду від 03.10.2013 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Оскільки суддя Гуляк Г.І. вийшла з лікарняного, згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області від 07.10.2013 року справу № 916/1855/13 передано на розгляд судді Гуляк Г.І. та ухвалою від 07.10.2013 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник ПП „Вемекс" 24.10.2013 року звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів за вх.№32341/13, яке було задоволено судом та витребувано у позивача належним чином засвідчену копію рішення Виконавчого комітету Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області за №7 від 06.02.2006 року на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.06.2006 року серії САА №442919 на базу відпочинку "Чабанка", оригінали та належним чином засвідчені копії правовстановлюючих документів на базу відпочинку "Чабанка".

Представник прокурора у судове засідання з'явився, позов підтримує.

Представник позивача -МОУ у судове засідання з'явився, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Представник відповідача 1 - ДП „55 УНР" у судове засідання з'явився, просить суд визнати дійсним договір.

Відповідач 2 - ПП „Вемекс" , про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно, про що свідчить особистий підпис представника ПП „Вемекс", але в судове засідання не з'являвся, про поважність неявки суд не повідомив, письмових заперечень на позов суду не надав, правом на захист не скористався.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази, суд встановив:

Між державним підприємством 55 Управління начальника робіт (поклажодавець) та приватним підприємством «Вемекс» (зберігач) укладено договір зберігання № 10/11-7 від 17.11.2010 строком дії до 31.12.2011 (далі - договір). 17.12.2012 між сторонами цього договору було укладено додаткову угоду. якою, зокрема, продовжено термін дії договірних правовідносин до 31.12.2013.

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно у вигляді будівель, споруд та матеріальних цінностей бази відпочинку «Чабанка» (далі - БВ «Чабанка»), яке розташовано за адресою: Одеська область. Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Перемоги, 1.

Як зазначає позивач, вказаний договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплених ст. 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до сі. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсним. Так, відповідно до п. 1.2 договору право власності на майно зберігача не переходить, але воно може використовуватись зберігачем за своїм безпосереднім призначенням. Згідно із п. 3.2 договору, у випадку використання майна зберігачем, він сплачує до 10 числа місяця наступного за кварталом в якому використовується майно плату, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок поклажодавця, із розрахунку 3335 гривень з ПДВ за місяць фактичного використання майна.

Представник прокуратури звертає увагу суду на той факт, що передача майна у користування іншій особі для будь-яких цілей є предметом договору оренди, а не зберігання. Так, згідно зі ст. 759 ЦК України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Також представник прокуратури зазначає, що крім положень вказаного договору, факт передачі нерухомого державного майна у користування ПП «Вемекс», підтверджується встановленими фактичними обставинами, зокрема, перевіркою встановлено, що ПП «Вемекс» надає для проживання будівлі БВ «Чабанка» військовослужбовцям військової частини А0666. Так з пояснень директора ПП «Вемекс» Проскуріної Т.Г. вбачається, що ПП «Вемекс» орендує БВ «Чабанка» з 1997 року. Після розірвання договору оренди, 17.11.2010 між сторонами було укладено договір зберігання, відповідно до якого майно 55 УНР передано нібито на зберігання ПП «Вемекс». Новий договір оренди не укладався у зв'язку з тим, що процедура надання в оренду державного майна є складною і передбачає залучення Фонду державного майна України в якості орендодавця. ПП «Вемекс» згідно умов договору зберігання щомісячно сплачує 55 УНР - 3335 грн. за фактичне користування майном, що є, по суті, сплатою орендних платежів. З 2010 року на БВ «Чабанка» проживають військовослужбовці контрактної служби в/ч А0666 з якими ПП «Вемекс» укладено договори «про надання житла», відповідно до умов яких, військовослужбовці щомісячно сплачують вказаному підприємству за проживання на території бази відпочинку. Вказане також підтверджується поясненнями військовослужбовців Тімофті Т.С., Серби Т.Т., Шигапова О.С., Пономаренко О.Л.

В ході розгляду справи було встановлено факти проживання військовослужбовці - контрактники військового гарнізону. Крім того, адміністрація 55 УНР письмово зобов'язувала ПП «Вемекс» укласти договір оренди державного майна згідно вимог чинного законодавства, що підтверджується листом ТВО начальника 55 УНР від 10.07.2013 року та акту контрольного огляду території та майна БВ «Чабанка» від 04.06.2013року.

Таким чином, між сторонами досі існують орендні правовідносини, а спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди.

Крім того, представник позивача зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.06.2006 серії САА № 442919, видане на підставі рішення виконавчого комітету Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 06.02.2006 № 7, власником БВ «Чабанка» є держава Україна в особі Верховної Ради України з правом господарського відання за 55 УНР Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України. Порядок та особливості передачі нерухомого державного майна в оренду, закріплені у Законі України «Про оренду державного та комунального майна».

Так, відповідно до ст.ст. 4, 5. 9 вказаного Закону, передачі такого майна в оренду передує: отримання дозволу у Міністерства оборони України або уповноважених ним органів військового управління за погодженням з Фондом державного майна України чи його регіональними відділеннями (представництвами); проведення конкурсу; проведення оцінки майна з метою визначення розміру орендної плати тощо. Однак, наведені вимоги Закону сторонами за оспорюваним договором дотримані не були.

Як зазначає прокурор, на його думку оспорюваний договір укладений з метою приховати дійсні правовідносини з оренди державного майна, порушує чинне законодавство України та порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі МОУ що й стало підставою для звернення Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України з відповідним позовом.

Відповідач ДП 55 УНР позов прокурора не визнає та звертає увагу суду на те, що договір зберігання було укладено з метою збереження майна та договір відповідає вимогам чинного законодавства, ПП „Вемекс" утримує майно здійснює охорону та несе втрату по технічному обслуговуванню бази.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до приписів ст.ст.13, 41 Конституції України від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до Указу Президента України "Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України" від 21.08.1997р. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Державне підприємство „55 Управління начальника робіт" - це державна госпрозрахункова установа, заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України, майно якого відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського кодексу України перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві оперативного управління.

До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств (п. 1 ст. 141 ГК України).

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до покладених на Міністерство оборони України завдань, останнє здійснює державне управління в галузі Збройних Сил України та згідно положень ст.ст. 73, 136 ГК України є представником власника і виконує його функції щодо контролю за використанням, збереженням та ефективним використанням державного майна, закріпленого за ДП „55 Управління начальника робіт" .

Як вбачається з матеріалів справи, між державним підприємством 55 Управління начальника робіт (поклажодавець) та приватним підприємством «Вемекс» (зберігач) укладено договір зберігання № 10/11-7 від 17.11.2010 строком дії до 31.12.2011року та 17.12.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду. якою, зокрема, продовжено термін дії договірних правовідносин до 31.12.2013 року. Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно у вигляді будівель, споруд та матеріальних цінностей бази відпочинку «Чабанка», яке розташовано за адресою: Одеська область. Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Перемоги, 1.

Договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплених ст. 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до ст. 215 ЦК України с підставою для визнання їх недійсним.

В порушення ч. 3 ст. 203 ЦК України, договір є удаваним правочином, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони вчинили, а саме - договору оренди нерухомого майна.

Відповідно до п. 1.2 договору право власності на майно зберігача не переходить, але воно може використовуватись зберігачем за своїм безпосереднім призначенням. Згідно із п. 3.2 договору, у випадку використання майна зберігачем, він сплачує до 10 числа місяця наступного за кварталом в якому використовується майно плату, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок поклажодавця, із розрахунку 3335 гривень з ПДВ за місяць фактичного використання майна.

Проте, передача майна у користування іншій особі для будь-яких цілей є предметом договору оренди, а не зберігання, згідно зі ст. 759 ЦК України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Прокуратурою було здійснено перевірку, якою встановлено, що ПП «Вемекс» надає для проживання будівлі БВ «Чабанка» військовослужбовцям військової частини А0666, що підтверджується поясненнями директора ПП «Вемекс» Проскуріної Т.Г., поясненнями військовослужбовців Тімофті Т.С., Серби Т.Т., Шигапова О.С., Пономаренко О.Л., крім того вказані факти підтверджуються керівництвом 55 УНР.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди за усіма істотними умовами договору.

Так, згідно зі ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Порядок та особливості передачі нерухомого державного майна в оренду, закріплені у Законі України «Про оренду державного та комунального майна». Так, відповідно до ст.ст. 4, 5. 9 вказаного Закону, передачі такого майна в оренду передує: отримання дозволу у Міністерства оборони України або уповноважених ним органів військового управління за погодженням з Фондом державного майна України чи його регіональними відділеннями (представництвами); проведення конкурсу; проведення оцінки майна з метою визначення розміру орендної плати тощо. Однак, наведені вимоги Закону сторонами за оспорюваним договором дотримані не були.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9. за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті. що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин. та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин. який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відтак, на порушення вищенаведених нормативно-правових актів, за відсутності належним чином оформленого договору оренди нерухомого державного майна, між сторонами фактично склалися орендні правовідносини, які з метою надання їм правомірного вигляду та водночас, ухилення від складної передбаченої законодавством процедури укладення договору оренди, були навмисно приховані сторонами укладенням договору зберігання.

З системно-правового аналізу оспорюваного договору, суд дійшов до висновку, що метою зазначеного договору було надання відповідачем 1 можливості здійснювати відповідачем 2 господарської діяльності - оренда, яке перебуває в оперативному управлінні відповідача 1 та знаходиться у державної власності.

Судом встановлено, що відповідачем 2 фактично оренду БВ «Чабанка» для подальшого надання місць для проживання ійськовослужбовці контрактної служби в/ч А0666 з якими ПП «Вемекс» укладено договори «про надання житла», відповідно до умов яких, військовослужбовці щомісячно сплачують вказаному підприємству за проживання на території бази відпочинку.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно ст.2 вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.4 зазначеного Закону об'єктами оренди за цим Законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Пунктом 2 ст.5 Закону орендодавцями є органи, уповноважені Верховною радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Також, згідно п.3 вказаної статті Закону, орендодавцями можуть виступати підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200кв.м. на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємства (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200кв.м.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі, у встановленому законом порядку державного майна, у користування відповідачу 2 для будь-яких цілей які є предметом оспорюваного договору.

Вищенаведене дає підстави суду дійти висновків, щодо відсутності між сторонами за оспорюваним договором правовідносин із надання послуг, та, більше того, про відсутність намірів сторін при його укладенні на встановлення таких правовідносин, оскільки протягом часу дії договору зміст правовідносин зводився до регулювання взаємовідносин сторін щодо користування БВ „Чабанка", яка є державним майном.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину вказаних вимог є підставою недійсності правочин (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до господарського суду Одеської області підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими та законним, а тому підлягають задоволенню.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідачів у розмірі 1147 гривень з кожного.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити - повністю.

2. Визнати недійсним договір зберігання від 17 листопада 2010 року за №10/11-7, укладений між державним підприємством 55 Управління начальника робіт та приватним підприємством «Вемекс».

3. Визнати недійсною додаткову угоду від 17 грудня 2012 року до договору зберігання від 17 листопада 2010 року за №10/11-7, укладену між державним підприємством 55 Управління начальника робіт та приватним підприємством «Вемекс».

4. Стягнути з Державного підприємства „55 Управління начальника робіт" (29006 м.Хмельницький вул..Чорновола, 165, код ЄДРПОУ 07665168) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі - 1147 /одна тисяча сто сорок сім/ гривень.

4. Стягнути з Приватного підприємства „Вемекс" (65038 м. Одеса 6 ст. Люстдорфської дороги, 17-а лінія, буд..5 код ЄДРПОУ 25033673) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі - 1 147 /одна тисяча сто сорок сім/ гривень.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2013 року.

Суддя Гуляк Г.І.