Рішення

від 02.12.2013 по справі 2034/2-3836/11

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2034/2-3836/2011

Пр.№ 2/635/1501/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року смт Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Шинкарчука Я.А.,

за участю секретаря - Заярної І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Покотилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсними Державних актів про право власності на землю, визнання права власності на садовий будинок та земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними Державних актів на право власності на земельні ділянки. Свої позовні вимоги вона уточнила та збільшила, в уточненому позові просить суд визнати недійсними договір дарування земельної ділянки площею 0,1480 га, вартістю 1 411 (одна тисяча чотириста одинадцять) гривень, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.03.2004 року між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_5, і ОСОБА_2, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом ХРНО, реєстр №663; договір дарування садового будинку АДРЕСА_1, вартістю 11 430 (одинадцять тисяч чотириста тридцять) гривень, укладений 19.03.2004 року між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_5, і ОСОБА_2, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом ХРНО, реєстр №661; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 6325158200:00:006:0037, виданий на ім'я ОСОБА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, серії ХР № 040711, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 285, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управлінням земельних ресурсів; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0748 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 6325158200:00:006:0038, виданий на ім'я ОСОБА_2, для ведення особистого селянського господарства, серії ХР № 040712, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 284, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управлінням земельних ресурсів; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1480 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1; та право власності на садовий будинок АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що оспорювані нею договори дарування земельної ділянки та садового будинку були укладені у день смерті її чоловіка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у другій половині дня з численними порушеннями вимог законодавства, а саме без її згоди як дружини на відчуження спірного майна, яке вона вважає спільним сумісним майном подружжя її і ОСОБА_5, що дає їй підстави заявляти вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів дарування; після припинення дії довіреності, виданої чоловіком позивача ОСОБА_5 на ім'я відповідача ОСОБА_3, у зв'язку із смертю довірителя, який помер вранці ІНФОРМАЦІЯ_2; доручення, видане довірителем ОСОБА_5 представнику ОСОБА_3 15.08.2003 року, надавало останній право виконувати певні юридичні дії стосовно нерухомого майна та земельної ділянки, що належать довірителю, розташованих за адресою АДРЕСА_2, і не розповсюджувався на садовий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1; ці договори укладені без виділення частини земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

За таких обставин вважає, що оспорювані нею договори дарування садового будинку та земельної ділянки не відповідають вимогам ст.ст. 203, 241, 248, 369, 1008 ЦК України, ст. 65 СК України, а тому відповідно до ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, вони повинні бути визнанні недійсними. У разі задоволення цих позовних вимог вважає, що підлягають задоволенню і інші позовні вимоги - про визнання недійсними Державних актів про право власності на землю, які отримані на підставі зазначеного договору, та відповідно є похідними від визнання недійсними правочинів, та про визнання права власності на земельну ділянку та садовий будинок, оскільки 1/2 частина спірного майна повинна належати їй на підставі ст. 60 СК України, як частка в спільному майні подружжя, а інша 1/2 частина - в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі ст.ст. 1261, 1268 ЦК України.

При цьому позивач зазначає, що про існування зазначених договорів дарування їй випадково стало відомо на початку осені 2009 року, після тривалого лікування захворювання зору, вона є людиною похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, навіть після оформлення спадщини на житловий будинок та земельну ділянки за АДРЕСА_2 і отримання відповідних правовстановлюючих документів на це майно, в чому їй допомагала відповідач ОСОБА_3, вона не звертала уваги на зазначені в них перелік надвірних будівель і розміри земельної ділянки, оскільки зовні для неї нічого не змінилось, паркану між цими земельними ділянками до осені 2009 року не існувало, сім'я ОСОБА_3 як користувалась раніше з її з чоловіком дозволу спірним майном у літній час, як дачники, так і продовжували користуватись ним і далі, саме з цього часу, тобто осені 2009 року, вона стала пред'являти свої претензії до сім'ї ОСОБА_3, внаслідок чого вони повернули їй частину земельної ділянки, скаржилася до правоохоронних органів. Оскільки згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тому вважає, що строк позовної давності вона не пропустила, тому як з первісним позовом до суду звернулась 01.07. 2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала повністю з тих же підстав, дала аналогічні пояснення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали, заявили про пропуск позивачем строку позовної давності, просили застосувати позовну давність, стверджують, що ОСОБА_2 станом на 19.03.2004 року нічого не було відомо про смерть ОСОБА_5, наполягають на тому, що позивач знала про оспорювані нею правочини з часу їх вчинення, вона оформлювала спадщину, укладала договір довічного утримання, розривала його в судовому порядку, з усіх правовстановлюючих документів повинна була знати, яке саме майно вона отримала у спадок, просять відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заперечення на позов і заяву з проханням розглядати справу без її участі, проти позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні.

Третя особа приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 у вирішенні цього суду покладалася на розсуд суду та просила його вирішити відповідно до чинного законодавства, пояснила, що для посвідчення оспорюваних нині правочинів сторонами їй були надані всі необхідні документи, про смерть дарувальника ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 їй нічого не було відомо, посвідчення договорів дарування відбулося в цей день після 15.00 години, при посвідченні зазначених правочинів вважала згоду його дружини непотрібною, оскільки житловий будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_5 отримав у спадщину і відповідно він не є спільним майном подружжя, а спірний садовий будинок раніше був сараєм у його складі, а земельна ділянка була приватизована ним особисто, вважає несуттєвим те, що було подаровано майно, розташоване в АДРЕСА_1, тоді як доручення від ОСОБА_5, на підставі якого діяла ОСОБА_3, було видано на дарування будівлі і частини земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_2, оскільки раніше спірне майно входило до складу житлового будинку та земельної ділянки за АДРЕСА_2. Надалі подала суду заяву про подальший розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_2 та його представника, 3-ю особу приватного нотаріуса ХРНО ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного:

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ХР № 041450, виданого Харківською райдержадміністрацією 24.05.2003 року, згідно рішення Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області від 20.03.2001 року № 103, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1371. Цільове призначення цієї земельної ділянки: 0,0732 га - для обслуговування житлового будинку та 0,0748 га - для ведення особистого селянського господарства.

Спірний садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 23.80 кв.м., житловою площею 12.70 кв.м., АДРЕСА_1 в цілому по праву власності належав ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право власності серії ССА № 494825, виданого виконкомом Покотилівської селищної ради Харківського району та області 18.03.2004 року, згідно рішення того ж виконкому від 09.03.2004 року № 47, зареєстрованого у КП «ХРБТІ» 18.03.2004 року за реєстровим № 42, в реєстрову книгу № 1.

Позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 з 27 грудня 1947 року, на підтвердження чого суду надані копія свідоцтва про шлюб між цими особами та копія громадянського паспорту позивача з відміткою про реєстрацію шлюбу.

Судовим розглядом встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 помер вранці ІНФОРМАЦІЯ_2, про що позивач ОСОБА_1 відразу повідомила серед інших осіб і відповідача ОСОБА_3 за телефоном. Цей факт підтверджений оглянутими в судовому засіданні свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2, виданим Покотилівською селищною радою Харківського району Харківської області 19.03.2004 року, відміткою на обкладинці медичної картки ОСОБА_5 «умер ІНФОРМАЦІЯ_2 10.00 час.», відміткою в Журналі реєстрації видачі довідок про смерть Покотилівської селищної поліклініки за 2004 рік, де зазначені дата смерті, час видачі такої довідки ІНФОРМАЦІЯ_2, 12.05 година, показаннями допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

15серпня 2003 року ще за своє життя ОСОБА_5 видав доручення на ім'я відповідача ОСОБА_3, посвідчене також приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_4, реєстр № 1842, яким уповноважив її бути своїм представником в підприємствах, установах, організаціях, БТІ, з усіх без винятку питань, пов'язаних з даруванням ОСОБА_2 належної йому 1/2 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, та будівлі за цією адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2, саме у день смерті ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_3, яка діяла на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_5, уклала із своїм сином відповідачем ОСОБА_2 договір дарування частини земельної ділянки площею 0,1480 га, розташованої в АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_4, реєстр № 663.

В цей же день ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_3, на підставі цієї ж довіреності від імені ОСОБА_5, уклала із своїм сином відповідачем ОСОБА_2 договір дарування садового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_4, реєстр № 665.

Посвідченню обох договорів дарування садового будинку та земельної ділянки 19.03.2004 року передувало отримання приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_4 Витягу з Державного реєстру застав рухомого майна про податкову заставу, довідок з Єдиного реєстру заборон о 14.35, 17:23:19, 17:24:28, без отримання яких неможливо посвідчення договорів відчуження, про що свідчить час, вказаний на цих документах, та що підтвердила допитана в судовому засіданні 3-я особа приватний нотаріус ОСОБА_4.

Після нотаріального посвідчення обох договорів дарування, відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на садовий будинок та земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, отримав на своє ім'я Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га, кадастровий номер 6325158200:00:006:0037, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, серії ХР № 040711, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 285, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управлінням земельних ресурсів, та Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0748 га, кадастровий номер 6325158200:00:006:0038, для ведення особистого селянського господарства, серії ХР № 040712, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 284, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управління земельних ресурсів.

Оскільки спірні правовідносини виникли у 2004 році, то вони повинні регулюватися чинним на час їх виникнення цивільним і земельним законодавством.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність.

Згідно ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи

непрацездатних дітей.

В ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд погоджується з доводами позивача та вважає, що спірний садовий будинок є спільним майном подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_1, відповідно до ст. 60 СК України, тому як право власності на нього було набуте в період зареєстрованого шлюбу між ними, в якому вони перебували з 27.12.1947 року, на підставі свідоцтва про право власності серії ССА № 494825, виданого виконкомом Покотилівської селищної ради Харківського району та області 18.03.2004 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Оскільки право власності на спірний садовий будинок виникло у ОСОБА_5 як на новостворене майно, в процесі реконструкції раніше існуючої будівлі, та було зареєстровано під час знаходження у шлюбі з позивачем, це дає підстави вважати його об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 (зі змінами, внесеними Постановою Верховного Суду України з 19.03.2010 року № 2) «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень ст.ст. 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, отримана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, тому що мова йде не про майно, яке придбане подружжям під час шлюбу, а про отриману громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі розподілу будинку, будівлі, споруди між подружжям і виділення конкретної частки будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності або користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільній власності будинку, будівель, споруд, відповідно до ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Оскільки спірний садовий будинок, який є спільною власністю подружжя, знаходився на земельній ділянці, яка була приватизована особисто ОСОБА_5, то до позивача ОСОБА_1 переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, яка повинна бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Відсутність такої згоди другого із подружжя при розпорядженні майном, що є у спільній сумісній власності, є підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів дарування.

Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю фізичної особи. При цьому смерть фізичної особи є підставою для припинення зобов'язання у разі, коли це зобов'язання нерозривно пов'язане з його особою у у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Згідно з п.3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі смерті довірителя або повіреного. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється також у разі смерті особи, яка видала довіреність. Цей договір має особисто-довірчий характер і не передбачає правонаступництва, тобто можливості передачі прав та обов'язків сторін іншим особам. Тобто смерть однієї з них є підставою для припинення дії договору.

Таким чином, на час укладення правочинів договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_3 мала правові підстави на розпорядження майном ОСОБА_5, припинив свою дію, а тому правочини, укладені на підставі цієї довіреності не є чинними, тому суд приходить до висновку про визнання угод щодо спірного майна недійсними, оскільки правочин є дією особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідома у момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Тобто, правочини, укладені між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, є нікчемними, але суд вважає, що вони повинні бути визнані недійсними, тому як порушують права третіх осіб, тому що вони зареєстровані у державних закладах і ця реєстрація у разі визнання правочинів недійсними повинна бути скасована.

За таких обставин доручення між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчене ОСОБА_4, приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу 15.08.2003 року, реєстр №1842, з моменту смерті довірителя ОСОБА_5, тобто з ранку ІНФОРМАЦІЯ_2 було припинено, внаслідок чого ОСОБА_3 була позбавлена законних підстав для виконання будь-яких дій від імені ОСОБА_5, що тягнуть за собою цивільно-правові або інші юридичні наслідки.

Крім того, доручення, видане довірителем ОСОБА_5 представнику ОСОБА_3 надавало останній право виконувати певні юридичні дії стосовно нерухомого майна та земельної ділянки, що належать довірителю, розташованих за адресою АДРЕСА_2, і не розповсюджувався на будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Згідно вимог ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, а такого схвалення від довірителя не було та не могло бути, тому як на час посвідчення договорів дарування його вже не було в живих.

За таких обставин судом беззаперечно встановлено, що договори дарування садового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_2, укладені з багаточисельними порушеннями норм матеріального права, не відповідають вимогам ст.ст. 203, 241, 248, 369, 1008 ЦК України, ст. 65 СК України, а тому відповідно до ст.. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України вони повинні бути визнанні недійсними.

При задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів дарування, підлягають задоволенню і інші вимоги, які є похідними від визнання недійсними правочинів, а саме щодо визнання недійсними Державних актів про право власності на землю, які отримані ОСОБА_2 на підставі договору дарування, що визнається недійсним, та про визнання права власності на земельну ділянку та садовий будинок за позивачем ОСОБА_1, з підстав, як частка в спільному майні подружжя, і в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом першої черги після смерті свого чоловіка ОСОБА_5, на підставі ст. 1261 ЦК України, та відповідно і його правонаступником.

Позивач спадщину прийняла, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, тому як на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем. Після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини оформила свої спадкові права, отримала свідоцтва про право на спадщину на належне спадкодавцю інше майно.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 має право та законні підстави на набуття права власності на спірні земельну ділянку та садовий будинок, тому як 1/2 частина цього майна повинна належати їй на підставі ст. 60 СК України, як частка в спільному майні подружжя, а інша 1/2 частина в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідачем ОСОБА_2 було зроблено заяву про застосування позовної давності до позову ОСОБА_1, але суд не знаходить підстав для відмови в позові з цих підстав, виходячи з наступного.

Статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Аналізуючи зазначені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивач не пропустила, тому як з первісним позовом до суду вона звернулась 21.06.2011 року, при цьому суд приймає до уваги доводи позивача про те, що дізналась вона про існування зазначених договорів дарування випадково на початку осені 2009 року, коли разом зі своїми новими помічниками переглядали документи на будинок і земельні ділянки, до цього часу навіть після оформлення спадщини на житловий будинок та земельну ділянки за АДРЕСА_2 і отримання відповідних правовстановлюючих документів на це майно, в чому їй допомагала відповідач ОСОБА_3, вона не звертала уваги на зазначені в них перелік надвірних будівель і розміри земельної ділянки, оскільки зовні для неї нічого не змінилось, паркану між цими земельними ділянками до осені 2009 року не існувало, сім'я ОСОБА_3 як користувалась раніше з її з чоловіком дозволу спірним майном у літній час, як дачники, так і продовжували користуватись ним і далі, саме з цього часу, тобто з осені 2009 року, вона стала пред'являти свої претензії до сім'ї ОСОБА_3, внаслідок чого вони повернули їй частину земельної ділянки, скаржилася до правоохоронних органів, що підтверджується її заявами та відповідями на них, копією договору дарування частини земельної ділянки площею 0.0076 га за адресою АДРЕСА_1, між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, посвідченого 18.09.2009 року приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_4, реєстр № 1616.

Саме цю обставину щодо повернення частини земельної ділянки внаслідок вчинення договору дарування суд розцінює як переривання строку позовної давності, тому як відповідачем ОСОБА_2 були вчинені дії, що свідчать про визнання ним недійсності оспорюваних позивачем правочинів.

При цьому судом приймаються до уваги ті обставини, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є людиною похилого віку, вже у 2004 році їй виповнилося 81 рік, а зараз 90 років, на той час вона втратила чоловіка, єдину близьку їй людину, що суттєво вплинуло на стан її здоров'я, довіряла ОСОБА_3, яка допомагала оформлювати їй спадкові права, тому не вчитувалась в документи, які отримала, тривалий проміжок часу хворіла на катаракту, поступово втрачала зір, тільки після тривалого лікування у лютому та квітні 2009 року їй було проведено два хірургічних втручання по заміні кришталиків ока, після чого зір почав відновлюватися.

Виходячи з наведеного, судом відхиляються доводи відповідача ОСОБА_2 і його представника про сплив у позивача строку позовної давності стосовно того, що позивач протягом цих років неодноразово вчиняла певні юридичні дії щодо майна, отриманого нею у спадок, мала правовстановлюючі документи, з яких не могла не бачити, які саме будівлі вона успадкувала, та розмір земельних ділянок, також отриманих нею у спадок.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку позивачем ОСОБА_1 виконані вимоги ст. 60 ЦПК України, суду надані доказі тих обставин, на які вона посилається в обґрунтування свого позову, тому суд вважає її позовні вимоги доведеними.

Згідно ч.1ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з

другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При зверненні до суду з цим позовом позивачем ОСОБА_1 був сплачений судовий збір в розмірі 51 грн. та за інформаційно-технічне забезпечення процесу 120 грн., при ухваленні рішення суду на її користь суд стягує всі понесені позивачем витрати з обох відповідачів в рівних частках, а також стягує на користь держави недоплачений судовий збір в сумі по 114 грн. 70 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 241, 248, 261, 369, 1008, 1261, 1268 ЦК України, ст. 158 ЗК України, ст.ст. 60, 65 СК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1480 га, вартістю 1 411 (одна тисяча чотириста одинадцять) гривень, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.03.2004 року між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_5, і ОСОБА_2, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом ХРНО, реєстр №663.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0732 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 6325158200:00:006:0037, виданий на ім'я ОСОБА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, серії ХР № 040711, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 285, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управлінням земельних ресурсів.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0748 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 6325158200:00:006:0038, виданий на ім'я ОСОБА_2, для ведення особистого селянського господарства, серії ХР № 040712, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру за № 284, виданий 25 лютого 2005 року Харківським районним відділом управлінням земельних ресурсів.

Визнати недійсним договір дарування садового будинку АДРЕСА_1, вартістю 11 430 (одинадцять тисяч чотириста тридцять) гривень, укладений 19.03.2004 між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_5, і ОСОБА_2 року, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом ХРНО, реєстр №661.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1480 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 25 (двадцять п'ять) гривень 50 копійок відповідно з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційне-забезпечення розгляду цивільної справи по 60 (шістдесята) гривень 00 копійок відповідно з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір по 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок відповідно з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, без участі яких ухвалено рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляцію не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Я.А. Шинкарчук