Рішення

від 14.04.2009 по справі 16/349/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/349/08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.09                                                                                 Справа №  16/349/08

   Ніколаєнко Р.А.

За позовом відкритого акціонерного товариства Банк “БІГ Енергія” в особі Маріупольської територіальної філії    відкритого акціонерного товариства Банк “БІГ Енергія”, м.Маріуполь Донецької області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Південно-Українська  лізингова компанія”, м.Запоріжжя

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – товариство з обмеженою відповідальністю “Айленд”, с.Василівка Новотроїцького району  Херсонської області

про звернення стягнення на заставлене майно та встановлення способу реалізації майна

Суддя  Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

В засіданні 06.04.2009:

від позивача -  не з'явився   

від відповідача – Вишнивецька Ю.В. (дов.11/Юр від 01.08.2008)

від третьої особи –не з'явився

В засіданні 14.04.2009:

від позивача -  Ушкалов І.Є. (дов.46 від 18.03.2009)

від відповідача –  Вишнивецька Ю.В. (дов.11/Юр від 01.08.2008)

від третьої особи –не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

          Заявлено позов про звернення стягнення  на користь ВАТ Банк “БІГ Енергія” в особі Маріупольської  територіальної філії ВАТ Банк “БІГ Енергія” на  майно: трактор колісний марки ХТЗ-150К  2006 року випуску, номер державної реєстрації 01185АР, трактор колісний марки Т-150К 2006 року випуску, номер державної реєстрації 01073ВО, 2 трактори колісних Бєларусь-82.1 2006 року випуску, номер державної реєстрації 01181АР та 01184АР, дві борони дискові ДМТ-4 2006 року випуску, сіялки зернотукові СЗ-3,6А 2006 року випуску –6 шт., культиватори КПСП-4 2006 року випуску –6 шт., заціпки тракторні С-11У 2006 року випуску –4 шт., яке належить ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія”,   та встановлення способу реалізації майна із застосуванням процедури, передбаченої ст.26 Закону України “ Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, а саме -  продаж вказаного майна заставодержателем - ВАТ Банк “БІГ Енергія” в особі Маріупольської територіальної філії ВАТ Банк “БІГ Енергія” від імені заставодавця –ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою.   

          Ухвалою господарського суду від 02.12.2008 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 16/349/08 з призначенням судового засідання на 17.12.2008, цією ж ухвалою за клопотанням позивача до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору  на стороні відповідача –ТОВ “Айленд”. Ухвалою від 17.12.2008 розгляд справи відкладався до 24.12.2008. Ухвалою від 31.12.2008 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду Запорізьким апеляційним господарським судом ухвали господарського суду Запорізької області від 17.12.2008 у цій справі про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду та повернення матеріалів справи до господарського суду Запорізької області. Ухвалою від 20.03.2009 провадження поновлено, засідання суду призначено на 06.04.2009. Ухвалою від 06.04.2009 розгляд справи відкладався до 14.04.2009. В засіданні 14.04.2009 за згодою позивача та відповідача оголошено вступну і резолютивну частини рішення.  

Судовий процес зафіксовано аудиозаписом за допомогою програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.

          Позивач підтримав позов, заснований ним на положеннях ст.ст.  572, 590 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 20 Закону України “Про заставу”, ст.24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. Пояснив, що 19.06.2006 між відповідачем (лізингодавцем) та третьою особою (лізингоодержувачем) був укладений договір фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач передав третій особі в лізинг належну йому сільськогосподарську техніку. 03.08.2006 між позивачем та відповідачем був укладений договір факторингу валютних цінностей, за умовами якого позивач (фактор) передав відповідачу (клієнту) грошові кошти у сумі 760664,99 грн., а останній відступив позивачу право грошової вимоги до третьої особи, що виникло на підставі договору фінансового лізингу. При цьому  згідно з укладеним 03.08.2006 договором застави відповідач виступив майновим поручителем третьої особи та у забезпечення виконання зобов'язань останнім за договором факторингу валютних цінностей   передав в заставу техніку –об'єкт договору лізингу. Позивач зазначив, що третьою особою належним чином не виконувалися грошові зобов'язання, передбачені   умовами договорів лізингу та факторингу валютних цінностей, станом на 17.10.2008  заборгованість третьої особи склала 319029,14 грн.   На цей випадок договором застави передбачено право заставодержателя  звернути стягнення на предмет застави. 23.09.2008  позивач направив відповідачу та третій особі повідомлення від про порушення забезпеченого заставою зобов'язання з вимогою про передачу предметів застави у володіння позивача з метою їх  реалізації, однак відповідач та третя особа на повідомлення не відреагували.   У зв'язку з цим з метою стягнення заборгованості за договором факторингу валютних цінностей позивач звернувся за зверненням стягнення на майно  в судовому порядку із встановленням способу реалізації майна шляхом укладення договору купівлі-продажу з третьою особою (покупцем). Позивач просить позов задовольнити.

          Відповідач відзив на позов суду не представив. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила. Зазначила, що за договором факторингу валютних цінностей відповідач відступив позивачу право грошової вимоги до третьої особи і будь-яких інших прав не передавав. Договором застави встановлено, що не заставодавець, а, навпаки,  заставодержатель вилучає предмет застави у боржника та повідомляє про це заставодавця. Позивачем заходів до того відповідно до договору прийнято не було.  Представник відповідача вважає, що позовні вимоги не мають під собою жодних правових підстав та заявлені всупереч умовам укладеного сторонами договору застави. Просить  в позові відмовити.

          Третьою особою будь-яких пояснень по суті спору суду не направлено, представник третьої особи в засідання суду не прибув, що не перешкоджає вирішенню спору.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутніх в засіданні представників сторін, суд не знаходить підстав  для задоволення позову, виходячи з нижчевикладеного.

          Встановлено, що 19.06.2006  ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” (відповідачем), як лізингодавцем, та ТОВ “Айленд” (третьою особою), як лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу № Л0065 (далі за текстом –договір фінансового лізингу), на виконання умов якого за актом прийому-передачі  від 13.07.2006 № 01-Л0065  ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” передало ТОВ “Айленд” у лізинг (користування та володіння на умовах платності) рухоме майно: трактор колісний марки ХТЗ-150К  2006 року випуску, номер державної реєстрації 01185АР, трактор колісний марки Т-150К 2006 року випуску, номер державної реєстрації 01073ВО, 2 трактори колісних Бєларусь-82.1 2006 року випуску, номер державної реєстрації 01181АР та 01184АР, дві борони дискові ДМТ-4 2006 року випуску, сіялки зернотукові СЗ-3,6А 2006 року випуску –6 шт., культиватори КПСП-4 2006 року випуску –6 шт., заціпки тракторні С-11У 2006 року випуску –4 шт. загальною вартістю 944925,45 грн., відносно якого заявлені вимоги.

          Відповідно до п.п. 3.3, 4.5, 4.7 договору фінансового лізингу перший платіж за становить 184260,46 грн. На решту суми –760664,99 грн.  лізингові платежі розраховуються та сплачується лізингоодержувачем самостійно, авансом, не пізніше 20 числа місяця, що передує періоду, за який виконується платіж,  впродовж 60 місяців.

          03.08.2006  ВАТ Банк “БІГ Енергія” в особі Маріупольської територіальної філії    ВАТ Банк “БІГ Енергія” (далі - Банк), як фактор, уклав з відповідачем -  клієнтом  договір № 23/01-08-2006-FL факторингу валютних цінностей (далі –договір факторингу), яким узгоджено, що фактор передає в розпорядження клієнта грошові кошти в розмірі 760664,99 грн., а клієнт відступає факторові право грошової вимоги за сплати лізингових платежів, що виникло з договору фінансового лізингу, укладеного між клієнтом і лізингоодержувачем –ТОВ “Айленд”.

На виконання умов п. 3.3 договору факторингу Банк перерахував ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” факторинговий платіж в сумі 760664,99 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 20 від 03.08.2006.

Згідно з п.4.3 договору факторингу   ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” письмово, листом від 03.08.2006 повідомило ТОВ “Айленд” про передачу Банку прав з отримання лізингових платежів за договором фінансового лізингу та проведення належних розрахунків за цим договором.

Аналогічне повідомлення листом від 04.08.2006 направлено ТОВ “Айленд” Банком.

Також 03.08.2006 між Банком, як заставодержателем, та ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія”- заставодавцем був укладений договір застави № 23/01-08-2006-FL (далі –договір застави), відповідно до умов якого    для забезпечення вчасного виконання ТОВ “Айленд” (боржником за договором застави) зобов'язань зі сплати лізингових платежів  (право вимоги за якими отримав Банк  за договором факторингу) ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” виступило майновим поручителем ТОВ “Айленд” та передало в заставу Банку рухоме майно,   передане  в лізинг за договором лізингу.   

Згідно з п.3.1 договору застави Банк одержує право звернення  стягнення на предмет застави, між іншим, у разі несплати (несвоєчасної сплати, у т.ч. неповної)  боржником належних лізингових платежів.

П.2.1.4 договору застави передбачає право Банку самостійно або через повірених  осіб реалізувати предмет застави з метою погашення заборгованості боржника у порядку, передбаченому чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з п.3.2 договору застави в разі прийняття заставодержателем рішення про звернення стягнення на предмет застави заставодержатель (Банк) письмово повідомляє про це заставодавця, який у цьому випадку повинен виконати п.2.4.1 договору застави. Заставодержатель вилучає предмет застави у боржника, встановлює його на стоянці у найближчому до місця вилучення предмета застави районному відділі внутрішніх справ (або іншому охоронюваному місці за своїм вибором) та повідомляє про це заставодавця у будь-який зручний для нього спосіб.

За п.2.4.1 договору застави заставодавець –ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія” зобов'язалося у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржника за договором лізингу або за зверненням заставодержателя у десятиденний термін з дати такого звернення здійснити відчуження предмета застави на користь заставодержателя або передати довіреність на право вилучення та відчуження предмета застави уповноваженій особі заставодержателя.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі  ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.

Позивач –Банк зазначає, що ТОВ “Айленд” неналежним чином виконувалися грошові зобов'язання, станом на 17.10.2008 заборгованість ТОВ “Айленд” з лізингових платежів склала 619029,14 грн.

Листом від 18.09.2008 вих. № 969-03 Банк повідомив відповідача про порушення ТОВ “Айленд” грошових зобов'язань за договором лізингу, з посиланням на п.6.1.3 договору фінансового лізингу пред'явив, як майновому поручителю, вимогу вилучити заставлене майно та вжити заходи щодо повернення заборгованості. Банк також  зауважив, що п.2.4.1 договору застави передбачено відчуження предмета застави на користь заставодержателя, тобто Банку, а також зазначив, що вилучення майна повинна відбуватися тільки в присутності працівника Банку.

За твердженням Банку, жодних передбачених п.2.4.1 договору застави обов'язків відповідач не виконав.

На невиконанні відповідачем умов договору застави, зокрема –п.2.4.1 ґрунтуються позовні вимоги позивача.

Разом з тим, Банком не врахована позиція п.3.2 договору застави, відповідно до якої в разі прийняття заставодержателем рішення про звернення стягнення на предмет застави заставодержатель (Банк) письмово повідомляє про це заставодавця  (ТОВ “Південно-Українська  лізингова компанія”) , який у цьому випадку повинен виконати п.2.4.1 договору застави. При цьому саме заставодержатель вилучає предмет застави у боржника (ТОВ “Айленд”), встановлює його на стоянці у найближчому до місця вилучення предмета застави районному відділі внутрішніх справ (або іншому охоронюваному місці за своїм вибором) та повідомляє про це заставодавця у будь-яких зручний для нього спосіб.

Проаналізувавши  зміст   п.2.4.1 та п 3.2 договору застави у їх  співставленні слід визнати,  що обов'язок заставодавця здійснити відчуження предмета застави на користь заставодержателя відповідно до п.2.4.1,   з невиконанням якого пов'язані позовні вимоги до відповідача,   настає після виконання Банком умов 3.2 договору застави.

Матеріали справи свідчать про те, Банк не виконав ці умови –не вилучив предмет застави у боржника –ТОВ “Айленд”, не встановив його на стоянці у найближчого до вилучення районного відділу внутрішніх справ та не повідомив про це відповідача, лише б після чого відповідач мав у десятиденний термін з дати повідомлення здійснити відчуження предмета застави на користь Банку або передати передбачену договором довіреність.

До пред'явлення позову до суду  питання щодо видачі довіреності на право вилучення та відчуження предмета застави уповноваженій особі заставодержателя Банком не ставилося, а тому відповідач був позбавлений можливості її видати в зв'язку з необізнаністю про особу, на ім'я якої довіреність мала була видана.

Заявлена листом від 18.09.2008 вих.№ 969-03  вимога про вилучення майна на підставі п. 6.1.3 договору фінансового лізингу суперечить умовам договорів  між сторонами.  

Не заперечується, що п. 6.1.3 договору фінансового лізингу передбачає право лізингодавця (відповідача) беззаперечно вилучати предмет лізингу у разі недотримання лізингоодержувачем (третьою особою) умов по сплаті лізингових платежів або інших платежів за цим договором та вимагати відшкодування понесених у зв'язку з цим витрат та збитків.

Але ж, з укладенням договору факторингу та договору застави дія п.6.1.3 договору фінансового лізингу стала для відповідача обмеженою. Крім того, цей пункт  не є умовою зебезпечувального зобов`язання.  

В договорі факторингу (п. 6.5) сторони передбачили, що виконання зобов'язань клієнтом (відповідачем)  чи боржником (третьою особою) за цим договором забезпечується заставою предмета лізингу, обумовленого відповідним договором застави. Клієнт не несе відповідальність за несвоєчасність та неповноту виконання боржником своїх зобов'язань перед фактором, окрім тих обов'язків, що прямо вказані в договорі застави.

В договорі застави (п.4.2) закріплено, що майнова порука заставодавця (відповідача) обмежена лише заставою предмета застави за цим договором та розширеному тлумаченню не підлягає. Заставодавець не відповідає перед заставодержателем (Банком) по зобов'язанням боржника іншим чином, ніж прямо вказано у цьому договорі.

Підсумовуючи вищевикладене, слід визнати, що звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку на момент пред`явлення позову заявлене Банком  необґрунтовано, оскільки Банком не виконувались  встановлені договором застави  зобов`язання (п.3.2) , які передують виконанню відповідних зобов`язань позивачем (п.2.4.1).

Обґрунтовуючи вимоги, позивач також посилається на Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

  Відповідно до ст. 27 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” якщо інше  не  встановлено цим Законом,  обтяжувач,  який має  намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження  в позасудовому  порядку,  зобов'язаний  надіслати  боржнику та іншим обтяжувачам,  на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове   повідомлення  про  порушення  забезпеченого  обтяженням зобов'язання.  Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному  реєстрі  відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

          Представлений позивачем  витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна свідчить про те, що  звернення стягнення на підставі договору застави від зареєстроване 23.09.2008, в той час як лист від 18.09.2008 вих.№ 969-03 з повідомленням про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання 4був направлений Банком відповідачу 19.09.2008, що підтверджується наданим позивачем поштовим повідомленням про вручення, з чого слідує, що положення ст.27 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”  Банком не додержані.

          За таких обставин   в позові про звернення стягнення на заставлене майно та встановлення способу його реалізації слід відмовити.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу  України судові витрати у справі    покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,  суд

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Суддя                                                      Р.Ніколаєнко

Рішення оформлене та підписане 16.04.2009.