Рішення

від 02.04.2009 по справі 170-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

170-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

02.04.2009Справа №2-15/170-2009

За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» (96500, АР Крим, м. Саки, вул.. Курортна, 2, ідентифікаційний код 07659890)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар» (95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Соколина, 24а, ідентифікаційний код 33655707)

Про  стягнення  26160,77 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Борецька Л.Р., довіреність б/н від 27.01.2009 р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Державне підприємство Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар» про стягнення 26160,77 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення поставки позивачу товару за договором  поставки № 60 від 24.01.2007 р. на суму 26160,77 грн., що і стало приводом для звернення Державного підприємства Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

17.02.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшло клопотання позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну підстави позову, згідно якого позивач просить суд стягнути з відповідача 26160,77 грн. за сплачену, але фактично не отриману продукцію.

Суд вважає за можливе вказане клопотання прийняти до розгляду, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

Між Державним підприємством Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар» протягом 2006-2007 років здійснювалися поставки товару.

24.01.2007 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» (Покупець) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар» (Постачальник) (відповідач) був укладений Договір поставки № 60. (а.с. 7-8)

Згідно з пунктом 1 Договору Постачальник поставляє, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити на умовах дійсного Договору цукор, крупи (рис, гречана, борошно). Строк виконання зобов'язань по договору – 31.12.2007 .

Відповідно до пункту 3.1 Договору Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100%.

Згідно пункту  4.1 Договору Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товарів  на адресу Покупця протягом 3 банківських днів після надходження попередньої оплати на рахунок Постачальника. Якість  товару повинна підтверджуватися сертифікатом якості та ветеринарним свідоцтвом на кожну партію продукції.

Поставка здійснюється транспортом Постачальника. В результаті оплати покупцем крупних партій продуктів харчування (вище за 500 кг) Постачальник здійснює їх відповідальне зберігання на своєму складі. Ціна продукції не змінюється протягом періоду зберігання. Поставка товарів здійснюється по заявкам, узгодженим з Покупцем. Кількість, перелік товару зазначається в накладній.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2007 р., а відносно грошових зобов'язань до повного їх виконання.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання або зміни договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.

Так на виконання вказаного Договору позивачем було перераховано грошові кошти, що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями (а.с. 39-40, 58,61,64,67,70,76,79,82,85,90,93,96,102,103,121,126,,138, 142)

Відповідачем у свою чергу здійснювалося зобов'язання щодо поставки відповідного товару, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними. (а.с. 52-142)

Проте, відповідачем не було поставлено залишок товару на суму 26160,77 грн., за яку позивачем була здійснена передплата, у відповідності до умов договорів в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість, що і стало підставою для звернення Державного підприємства Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості, що складається з вартості сплаченого, але не отриманого товару, в примусовому порядку.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  поставки товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків за договором поставки № 60 від 24.01.2007 р. щодо своєчасної поставки товару  та у повному обсязі.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Отже, враховуючи викладене, оцінивши в сукупності всі представлені докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, отже сума вартості непоставленого товару у розмірі 26160,77 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар».

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Влад-Дар» (95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Соколина, 24а, ідентифікаційний код 33655707) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім.. М.І. Пирогова» (96500, АР Крим, м. Саки, вул.. Курортна, 2, ідентифікаційний код 07659890, р/р 260023013317 в Сакському відділенні № 4573 Державного ощадного банку України МФО 384180) 26160,77 грн. вартості непоставленого товару, 261,61 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.