163-2009
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303
РІШЕННЯ
Іменем України
16.04.2009Справа №2-17/163-2009
За позовом Дочірнього підприємства «Кримпласт» ТОВ «Укргазифікація-Південь», м. Сімферополь
До відповідача ТОВ «Кримводсервіс-Південь», м. Сімферополь
про стягнення 4828,79 грн.
Суддя В.І. Гайворонський
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача – Юр'єв Ю.І., представник
Від відповідача – не з'явився
Сутність спору: Позивач згідно з позовом та уточненням до нього просить стягнути з відповідача за Договором оренди транспортного засобу б/н від 20.01.2008 року 2264 грн. 52 коп. – заборгованості (розмір орендних платежів, що не були перераховані); 2264,52 грн. – неустойки в порядку п. 2 ст. 785 ЦК України; 5 грн. 70 коп. – пені за несвоєчасну сплату (на підставі п. 8.1 Договору оренди транспортного засобу б/н від 20.01.2008 року); 215 грн. 64 коп. – індексу інфляції; 78 грн. 41 коп. – штрафних санкцій в розмірі 7% від суми боргу.
Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, в засідання суду не з'являється. Про слухання справи повідомлений належним чином – рекомендованою поштою на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.
Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по вині пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, та надати відповідні докази.
По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд –
ВСТАНОВИВ:
Згідно п. 1. Договору оренди автомобіля б/н від 20 січня 2008 року Орендодавець (ДП «Кримпласт» ТОВ «Укргазифікація-Південь») передає, а Орендар (ТОВ «Кримводсервіс-Південь») приймає у тимчасове володіння та користування наступний транспортний засіб: легковий автомобіль марки ВАЗ-21150-120-20, державний номер АК 3099 АІ.
Згідно п. 4 договору строк оренди з 22 січня 2008 року по 01 лютого 2009 року.
Згідно п. 5.1 договору орендна плата встановлюється в розмірі 200 грн. на місяць.
Згідно п. 5.2 договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок не пізніше 05 числа кожного місяця.
Згідно п. 8.1 договору Орендар несе наступну відповідальність за цим договором: у випадку прострочки орендних платежів – пеня в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки; у випадку нецільового використання автомобіля - штраф в розмірі 0,5 % від його вартості.
Суд вважає що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Законом не передбачена недійсність договору у даному випадку. Зацікавленою стороною також не надано доказів того що договір визнаний недійсним судом. Таким чином договір є дійсним і, відповідно, у суду не має підстав не приймати його до уваги.
Якщо відповідач вважає що договір з будь-яких підстав не відповідає законодавству він вправі був звернутися у встановленому законом порядку з вимогою про визнання договору недійсним по відповідним підставам.
При цьому також необхідно відмітить що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу діспозитивності сторін суд не повинен розглядати будь – які інші вимоги, які не заявлені зацікавленою особою.
Так, ст. 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом, а також передбачено що сторона вільна у наданні суду доказів та у доказуванні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) по аналогічному випадку, а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.
Таким чином суд вправі розглянути справу по тим матеріалам, що надані сторонами. В матеріалах справи відсутні докази того що договір визнаний судом недійсним.
Оскільки відповідні докази не представлені суду до прийняття цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після винесення рішення по цій справі.
Таким чином у суду не існує підстав не приймати до уваги умови договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно ч. 4 статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Однак, суд вважає, що борг по орендній платі, виходячи із ч. 1 статті 631 ЦК України, може бути стягнутий тільки за період дії договору, і відповідно, борг по орендній платі за період з 20.01.2008 року по 04.06.2008 року складає 904,09 грн. (лютий-травень 800 грн. (200Х4), січень 12 днів – 77,42 грн. (200:31Х12), червень 4 дні – 26,67 грн. (200:30Х4).
Так, згідно листа позивача від 04.06.2008 року (за вих. № 31) він повідомляє відповідача про розірвання договору.
Згідно відмітки відповідача на указаному листі, він з цим згоден. Візуально підпис відповідача на листі відповідає підпису його керівника, що є в договорі. При цьому підпис завірений печаткою.
Таким чином, договір розірваний 04.06.2006 року.
Таким чином, після указаної дати майно не може знаходитися в оренді, та, відповідно, орендна плата стягуватись не може.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі розглядати інші підстави позову, ніж ті, що вказані позивачем в позові, а також з власної ініціативи змінювати позовні вимоги. Більш того, такий розгляд буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про позовні вимоги, та їх підстави, та заперечувати щодо них.
Згідно ч. 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У випадку, якщо майно не повертається, орендар несе відповідальність згідно ч. 2 статті 785 ЦК України.
Позивачем вказана неустойка заявлена в сумі 2264,52 грн., що не перевищує суми за вказаний ним період з 06.02.2008 року по 01.02.2008 року, і відповідно, підлягає стягненню.
При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі стягувати суми в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем.
Відповідачем не надано доказів сплати орендних платежів та неустойки на вказані суми.
Оскільки відповідні докази не представлені суду до прийняття цього рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після винесення рішення по цій справі.
Згідно п. 8.1 договору Орендар також несе наступну відповідальність за цим договором: у випадку прострочки орендних платежів – пеня в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки.
Згідно розрахунку сума пені за несвоєчасну оплату складає 5,70 грн., що не перевищує суми за заявлений період, і відповідно, також підлягає стягненню.
Вимога позивача про стягнення 78 грн. 41 коп. штрафних санкцій в розмірі 7% від суми боргу задоволенню не підлягає, оскільки вона не обумовлена в договорі. Згідно розрахунку вказана сума обґрунтовується умовами договору.
Згідно п. 8.1 договору Орендар несе наступну відповідальність за цим договором: у випадку прострочки орендних платежів – пеня в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочки; у випадку нецільового використання автомобіля - штраф в розмірі 0,5 % від його вартості.
Так, про 7% штрафу мова взагалі не йде.
Суд також вважає, що сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції стягненню також не підлягає, при цьому суд виходить з наступних обставин:
Ст. 625 ЦК України 2003 року передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми на вимогу кредитора.
Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.
Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.
Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.
Так, позивачем представлена копія претензії, отримання якої іншої стороною засвідчено невідомою особою з невідомими повноваженнями, без указання прізвища та посади, лише з указанням дати - 08.08.08, і не може бути прийняте судом, як належний доказ наявності вручення такої вимоги. При цьому вказаний підпис не засвідчений печаткою.
Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з простроченої суми на даний момент не існує.
Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх рівності перед законом та судом.
Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.
З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті справи сторін докази: і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.
Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.
Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується у постанові Верховного Суду України від 20.05.02р, № 02/132.
Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.
При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.
Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.
Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.
Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.
Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.
Ст. 625 ЦК України у частині наявності вимоги кредитора не визнана неконституційною у встановленому законом порядку, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.
Дана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного господарського суду, висловленої в постанові від 23.12.2004р. по справі № 2-17/9032-04 і від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також практикою розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.
З врахуванням викладеного, стягненню підлягає борг по орендній платі в сумі 904,09 грн., неустойка в сумі 2264,52 грн., пеня в сумі 5,70 грн., всього на загальну суму 3174,31 грн.
Взагалі позивачем згідно уточнення від 02.04.2009 року заявлена сума - 4828,79 грн. (2264 грн. 52 коп. – заборгованості по Договору (розмір орендних платежів, що не були перераховані); 2264,52 грн. – неустойки в порядку п. 2 ст. 785 ЦК України; 5 грн. 70 коп. – пені за несвоєчасну сплату (на підставі п. 8.1 Договору оренди транспортного засобу б/н від 20.01.2008 року); 215 грн. 64 коп. – індексу інфляції; 78 грн. 41 коп. – штрафних санкцій в розмірі 7% від суми боргу).
Судові витрати згідно ч. 5 статті 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним вимогам, та складають по державному миту у сумі 67,05 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, що підлягає сплаті позивачем та поділено на заявлену суму позову, а саме: (3174,31*102:4828,79=67,05 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі 77,56 грн. (стягнута сума помножена на 118, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (3174,31*118:4828,79= 77,57 грн.)).
Судові витрати підтверджуються платіжними дорученнями № 1334 від 25.12.2008 року на суму 82,00 грн. (по оплаті державного мита), та № 1335 від 25.12.2008 року на суму 118,00 грн., (по оплаті судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Оскільки позивачем в порушення п. 2 «а» статті 3 Декрету КМУ «Про державне мито» не сплачене державне мито в повному обсязі (яке дорівнює 102 грн.), відповідно, державне мито в сумі 20 грн. підлягає достягненню з позивача.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85, ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ «Кримводсервіс-Південь» (95022, Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Бородіна 4, кв. 53, код ЄДРПОУ 35458030, ідентифікаційний код 354580301091; р/р 26001369800008 в Херсонській ФВАТ «Кредитпромбанк» м. Херсон, МФО 352651) на користь Дочірнього підприємства «Кримпласт» ТОВ «Укргазифікація-Південь» (95022, Україна, АР Крим, м. Сімферополь,вул. Кечкеметська 198, оф. 225; код ЄДРПОУ 31532073, ідентифікаційний код 315320701288, р/р 260023000936 в КРФ ВАТ «Кредобанк» м. Сімферополь, МФО 324913) за Договором оренди транспортного засобу б/н від 20.01.2008 року 904,09 грн. заборгованості (розмір орендних платежів, що не були перераховані); 2264,52 грн. неустойки; 5,70 грн. пені; судові витрати з державного мита в сумі 67,05 грн., судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 77,57 грн.
В частині стягнення 1360,43 грн. заборгованості (розмір орендних платежів, що не були перераховані); 215 грн. 64 коп. індексу інфляції; 78 грн. 41 коп. штрафних санкцій в розмірі 7% від суми боргу - у позові відмовити.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Кримпласт» ТОВ «Укргазифікація-Південь» (95022, Україна, АР Крим, м. Сімферополь,вул. Кечкеметська 198, оф. 225; код ЄДРПОУ 31532073, ідентифікаційний код 315320701288, р/р 260023000936 в КРФ ВАТ «Кредобанк» м. Сімферополь, МФО 324913) недоплачене державне мито в сумі 20,00 грн. в дохід Державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Держказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200).
Видати накази.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.
Суд | Господарський суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2009 |
Оприлюднено | 19.05.2009 |
Номер документу | 3591486 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Автономної Республіки Крим
Гайворонський В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні