Рішення

від 18.03.2009 по справі 3/134-36/50

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

3/134-36/50

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/134-36/50

18.03.09

За позовом     1. Державного підприємства «Лубенське районне управління

                        магістральних нафтопродуктопроводів»

                        2. Державного підприємства «Уктранснафтопродукт»

До                       Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»

Про                        розірвання договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача  1     не з'явилися     

Від позивача 2     Лімонтова В.С. –по дов. № б/н від 2.903.2008р.

Від відповідача    не з'явились

У засіданні брали участь

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»та Державного підприємства «Уктранснафтопродукт»про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2002 укладеного між Державним підприємством «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»; про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»протягом 10 (робочих днів) з моменту набрання рішенням законної сили звільнити автозаправну станцію, кафе «За Сулою»площею 182,30 кв. м., що розташовані в Полтавській області Лубенського району в с. Засилля та повернути державному підприємству «Уктранснафтопродукт».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2008р. у справі № 3/134 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2008р. у справі № 3/134 залишено без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 11.12.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2008р. у справі № 3/134 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 16.01.2009р. справу № 3/44 передано на новий розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2009р. прийнято до свого провадження справу № 3/134 та присвоєно їй номер № 3/134-36/50, розгляд справи призначено на 18.02.2009р.

В судовому засіданні 18.02.2009р. представники позивачів надали суду спільні письмові пояснення на позов, в яких позовні вимоги підтримують повністю.

Відповідач в судове засідання, призначене на 18.02.2009р., повноважних представників не направив, вимог суду, викладених в ухвалі суду від 20.01.2009р., не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2009р. розгляд справи відкладено на 18.03.2009р.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву, поданому 27.03.2008р., проти позову заперечує з наступних підстав. Чинне законодавство України допускає розірвання договірних зобов'язань, взятих на себе сторонами за певним договором, на вимогу однієї із сторін лише у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням таких зобов'язань іншою стороною. В позовній заяві головною підставою для звернення позивачів до суду з цим позовом стало їх незадоволення розміром орендної плати, встановленої договором. Проте, це не є підставою для розірвання господарського договору. Відповідач завжди належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за договором оренди нерухомого майна від 31.07.2002р. Зокрема, ним своєчасно та у повному обсязі сплачується орендна плата, виконуються зобов'язання щодо збереження орендованого майна та поліпшення його стану. У зв'язку з цим взагалі безпідставними є твердження позивачів про те, що відповідач, начебто, без дозволу орендодавця проводив реконструкцію орендованого майна та у порушення умов договору не застрахував орендоване майно. Доказами того, що такі твердження позивачів не відповідають дійсності є договір страхування орендованого майна та лист-згода ДП «Лубенське РУМНПП»на проведення у ньому ремонтних робіт, к/копії яких додаються. Безпідставними є звинувачення позивачів й у тому, що відповідач, начебто, не виконує умови додаткової угоди до спірного договору від 10.08.2005р. щодо відшкодування витрат орендодавця по сплаті земельного податку. Відповідно до п.4 зазначеної додаткової угоди відшкодування витрат здійснюється орендарем щомісячно на підставі виставлених йому орендодавцем рахунків. Жодного рахунку на відшкодування витрат по сплаті земельного податку відповідач від орендодавця не отримував, а тому й підстав для перерахування коштів на зазначені цілі у нього немає.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.07.2002р. між Державним підприємством «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»(далі –орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»(далі –орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі –договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1. договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно -  автозаправочну станцію за адресою: Полтавська обл.., Лубенський район, село Засулля, площею 182,3 кв. м., що знаходиться на балансі ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів», вартість якого визначена згідно з актом оцінки, експертною оцінкою і становить 43 424 грн.

Додатковою угодою № 1 від 01.08.2002р. до договору оренди, а саме, до пункту 1.1., були внесені зміни, зокрема, до загальної площі орендованого майна було включено приміщення, в якому розташоване кафе «За Сулою».

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 13.03.2006р. № 76 припинено діяльність ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»шляхом реорганізації у формі злиття та утворення на його базі Державного підприємства «Укртранснафтопродукт».

Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців внесено запис про припинення ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів».

Таким чином, ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»має право виступати позивачем у господарському суді на момент розгляду даного спору.

За передавальним актом цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів», складеного станом на 01.04.2006р., та передавальним балансом на 01.04.2006р. позивачем 1 було передано на баланс позивачу 2 необоротні та оборотні активи, власний капітал, забезпечення витрат і платежів, довгострокові і поточні зобов'язання, доходи майбутніх періодів.

Відповідно до Статуту ДП «Укртранснафтопродукт», затвердженого Міністерством палива та енергетики України від 24.09.2007р. № 458, зареєстрованим 08.11.2007р. за № 10741050003017003, майном підприємства є основні фонди, інші оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Відповідно до пункту 10.7 договору оренди, реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності даного  договору.

Таким чином, ДП «Укртранснафтопродукт», має право виступати в якості позивача-нового орендодавця  у господарському суді на момент розгляду даного спору.

Статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що цей закон регулює організаційні  відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 01.01.2004р.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що стосовно цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У відповідності до пунктів 1, 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, даний кодекс набрав чинності 01.01.2004р. та застосовується до господарських відносин, які виникли до набрання чинності його положеннями, відповідні положення Господарського кодексу України застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжуються існувати або виникли після набрання цими положеннями.   

Пунктом 2.1. договору оренди встановлено, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

З матеріалів справи вбачається, що акт приймання-передачі було підписано сторонами 09.08.2002р., а тому строк оренди почався саме з вказаної дати.

Відповідно до пункту 10.1 договору оренди, цей договір укладено строком на 20 років, що діє з 31.07.2002р. до 31.07.2022р.

З огляду на викладене вище, відносини за договором оренди є такими, що пов'язані з використанням державного майна, продовжують існувати станом на день розгляду даного спору, а тому до них підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Частина перша статті 651 Цивільного кодексу України зазначає, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 10.3 договору оренди, розірвання цього договору допускається лише за взаємної згоди сторін.

Частиною другою статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

В матеріалах справи наявний лист позивача 2 від 13.08.2007р. № 01/08, адресований відповідачу, про розірвання договору оренди з додатками проектів угод про розірвання договору оренди, який було надіслано на адресу відповідача 13.08.2007р. та отримано останнім 16.08.2007р.

Частина третя статті 188 Господарського кодексу України зазначає, що сторона, яка отримала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відповіді позивачу 2 на пропозицію останнього про розірвання договору оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповідні у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Пунктами 10.4, 10.8 договору оренди передбачено, що цей договір  може бути розірвано, в тому числі і достроково, за ініціативою однієї з сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав,  передбачених законодавчими актами України.

Позивачі стверджують, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором оренди, а тому договір підлягає розірванню у судовому порядку на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачі стверджують, що істотним порушенням договору оренди відповідачем та невиконанням ним своїх обов'язків за договором оренди є сплата ним заниженої орендної плати, розмір якої не відповідає Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786, несвоєчасна сплата ним орендної плати, нарахування орендної плати без застосування індексу інфляції, відмова підписати додаткову угоду про збільшення розміру орендної плати, не надання копій платіжних доручень з відміткою обслуговуючого банку та не сплата авансової оплати як забезпечення зобов'язання зі сплати орендної плати за два місяці, здійснення відповідачем реконструкції орендованого приміщення без дозволу орендодавця, не укладення з балансоутримувачем договору на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, невиконання відповідачем умов додаткової угоди від 10.08.2005р., відмова відповідача надати документацію з експлуатації АЗС, використання АЗС не за цільовим призначенням.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та пунктом 5.2 договору оренди на орендаря покладено обов'язок вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. При цьому, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється  плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з пунктом 3.1 договору оренди, за перший місяць оренди орендна плата становить 542,8 грн. помноженої на індекс інфляції за липень 2002 року.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди, орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3. договору оренди встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцеві у співвідношенні 30 % до 70 % щомісяця не пізніш 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Відповідно до частини п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

З наданих позивачами в матеріали справи виписок з банку за період з березня 2007 року по січень 2008 року вбачається, що відповідач дійсно сплачує на рахунки орендодавця орендну плату з порушенням строків, встановлених пунктом 3.3. договору оренди. Однак, з наданих позивачами виписок з банку також вбачається, а крім того позивачами також і не заперечується, факт сплати відповідачем орендної плати на рахунки орендодавця у розмірі 70 %. При цьому, відповідачем на рахунки орендодавця сплачена орендна плата у розмірі 70 % від суми, вказаної у пункті 3.1 договору,  що становить понад той розмір, що передбачено у договорі оренди. Тому безпідставним є твердження позивачів про  сплату орендарем орендної плати без урахування індексу інфляції.

У відповідності з пунктом 3.7 договору оренди, зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової оплати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог пункту 3.7 договору оренди.

Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що відсутність авансового платежу не є істотним порушенням договору оренди, оскільки не виконання відповідачем обов'язку, встановленого пунктом 3.7 договору оренди не завдало позивачам шкоди.

Відповідно до пункту 5.6. договору оренди, орендар зобов'язаний щомісяця 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку).

Відповідач не надав суду доказів виконання такого обов'язку. Однак, суд вважає, що не виконання орендарем такого обв'язку не є суттєвим порушенням умов договору оренди, оскільки від надання чи не надання відповідачем таких платіжних документів не впливає на обставину щодо дійсної сплати орендної плати. Крім того, позивачами не вказано, якої саме шкоди завдано їм внаслідок невиконання відповідачем, передбаченого пунктом 5.6. договору оренди, обов'язку.

Враховуючи вище викладене, суд не вбачає істотного порушення відповідачем пунктів 3.2, 3.3., 3.7, 5.2, 5.6 договору оренди, тому підстав для розірвання договору оренди по вказаним обставинам не має.

У письмових поясненнях поданих в судовому засіданні 18.02.2009р. позивачі вказують на те, що починаючи з лютого 2008 по теперішній час відповідач взагалі не сплачує орендну плату.

Відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо :

- наймач користується річчю всупереч договору або призначення речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Разом із тим суд не приймає до уваги твердження позивачів про існування заборгованості по орендній платі в обґрунтування підстав для розірвання договору оренди, оскільки статтею 783 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу наймодавця, серед яких відсутні такі підстави, як не внесення орендної плати чи її несвоєчасне внесення або внесення не в повному обсязі.

Невиконання умов договору щодо внесення орендних платежів не може бути підставою для його розірвання в судовому порядку.

Посилання позивача на ст. 651 Цивільного кодексу України, як на підставу розірвання в судовому порядку договору у зв'язку з несплатою орендних платежів, є також необгрунтованим, оскільки ч. 3 цієї статті так само як і ст. 782 Цивільного кодексу України встановлює для таких випадків право наймодавця на відмову від договору найму.

Аналогічної  правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах про розірвання договору оренди (постанова Верховного Суду України від 22.02.2005р. у справі № 34/400).

Доказів того, що позивачем на адресу відповідача було в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України надіслано заяву про відмову від договору оренди від 31.07.2002р. не надано.

Посилання позивачів на невиконання відповідачем вимог пункту 5.8 договору оренди, яким останнього зобов'язано укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, спростовується умовами договору оренди та рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2005р. № 6/238, яке згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для вирішення даного спору. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2005р. № 6/238 встановлено, що орендар уклав з балансоутримувачем договір про відшкодування витрат останнього на утримання орендованого  майна та надання комунальних послуг орендарю. Та обставина, що такий договір було укладено 30.04.2004р., тобто через два роки після укладення договору оренди, не свідчить про порушення відповідачем умов договору оренди, оскільки умовами договору оренди на нього не було покладено обов'язок укласти такий договір у чітко визначений строк.

Таким чином, порушення відповідачем вимог пункту 5.8 договору оренди теж не мало місця.

Твердження позивачів про не виконання відповідачем умов додаткової угоди від 10.08.2005р. не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно пунктів 4, 5 вказаної угоди, відшкодування орендарем орендодавцю витрат зі сплати земельного податку за користування земельної ділянкою на якій розташований об'єкт оренди здійснюється орендарем щомісячно на підставі виставлених орендодавцем рахунків орендарю. Протягом трьох днів з моменту отримання таких рахунків від орендодавця орендар зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок орендодавцю витрати зі сплати земельного податку.

Позивачі не надали суду доказів того, що ними виставлялися рахунки відповідачу на сплату земельного податку та, що останнім, в порушенням вимог пункту 5 додаткової угоди від 10.08.2005р., не було здійснено їх оплати.

Стаття 538 Цивільного кодексу України зазначає, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлено виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За таких обставин, суд не вбачає з боку відповідача порушенням умов додаткової угоди від 10.08.2005р., оскільки обов'язок останнього щодо сплати земельного податку залежить від виконання обов'язку орендодавця щодо надання рахунку для сплати такого податку орендарю.

Щодо посилання позивачів на те, що відповідач використовує орендоване майно не за цільовим призначенням суд зазначає  наступне.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням.

 Згідно пунктів 1.1., 1.2 договору оренди та з урахування додаткової угоди від 01.08.2002р. № 1, орендар зобов'язаний використовувати орендоване майно під автозаправочну станцію та кафе.

Позивачі зазначають, що орендар використовує орендоване майно для розміщення газового обладнання, що підтверджується листом Лубенського територіального управління Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області від 04.04.2008р. № 30 та постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.04.2007р. по справі № 3-3558/07.

Разом тим, з листа від 04.04.2008р. № 30 не вбачається факту використання відповідачем орендованої АЗС для розміщення газового обладнання, а з постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.04.2007р. по справі № 3-3558/07 не можливо зробити висновок про те, що здійснення заправки автомобілів скрапленим газом за допомогою газового модуля здійснювалося саме на АЗС, що орендується відповідачем та за рахунок газового обладнання,  на яке посилаються позивачі. В наявному у матеріалах справи технічному паспорті на АЗС  також відсутні будь-які відомості про те, що у складі орендованого майна встановлено газове обладнання. Таким чином, докази використання відповідачем АЗС не за цільовим призначенням відсутні, отже порушення орендарем вимог пунктів 1.2, 5.1 договору оренди теж не мало місця.

Твердження позивачів про порушення відповідачем пункту 5.5 договору оренди підтверджується матеріалами справи, зокрема, вказаним пунктом орендаря зобов'язано протягом місяця після укладення даного договору застрахувати орендоване майно не менш ніж на його балансову вартість на користь орендодавця.

Згідно статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди. Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.

Копія договору обов'язкового страхування від 02.07.2007р. ОПН № 038/0069, як доказ виконання орендарем пункту 5.5 договору оренди судом не приймається, оскільки,  за умовами договору обов'язкового страхування орендар застрахував свої майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням заподіяної ним шкоди третім особам внаслідок пожежі та/або аварії на об'єкті оренди на суму 765 000 грн. Тобто, за вказаним договором здійснено страхування цивільної відповідальності відповідача за шкоду, яка може бути завдана джерелом підвищеної небезпеки третім особам.

Таким чином, орендар не виконав свого обов'язку щодо страхування безпосередньо об'єкта оренди в інтересах орендодавця. Однак, позивачі не надали суду доказів заподіяння відповідачем шкоди внаслідок порушення вимог вказаного пункту договору.

Стосовно тверджень позивачів про здійснення відповідачем реконструкції орендованого майна без дозволу орендодавця слід зазначити.

Згідно з частиною першою статті 778 Цивільного кодексу України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Відповідно до пункту 6.3. договору оренди, орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

В матеріалах справи наявний лист ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»від 07.04.2005р. № 01-132/2, яким орендодавець надав орендарю дозвіл на здійснення реконструкції, технічного переозброєння та змін у складі орендованого майна.

Однак в той же час слід зазначити, що згідно постанови КМУ № 554 від 27.07.1995р. автозаправочна станція є об'єктом підвищеної екологічної небезпеки і її реконструкція здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією (ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій»). За приписами цієї норми поняття «будівництво»включає нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі документів перелік яких містить стаття 29 згаданого закону.

Зі змісту ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»та п.2.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р. № 273, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2000р. за № 945/5166, є очевидним, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається забудовнику (замовнику). Забудовником є особа, яка відповідно до закону отримала право власності або користування земельною ділянкою для містобудівних потреб та виконує передбачені законодавством дії, необхідні для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність»). Отже, відповідач за своїм правовим статусом не міг бути замовником з реконструкції.

Також стаття 29 Закону України «Про планування і забудову територій»встановлює, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

За відсутності в матеріалах справи відповідного дозволу на виконання робіт відповідач здійснив самовільне будівництво, а тому не приймається судом до уваги лист згода позивача 1 про проведення відповідачем реконструкції. Таким чином, мало місце порушення відповідачем вимог пункту 6.3. договору оренди.

Не приймаються до уваги твердження відповідача про здійснення ним лише ремонтних робіт, а не реконструкції, оскільки за умовами договору оренди (п. 1.1.) об'єктом оренди була автозаправочна станція і кафе «За Сулою»площею 182,30 кв. м., тоді як за даними Технічного паспорту на автозаправочну станцію виготовленого 26.06.2007р. КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»площа АЗС складає 178,20 кв. м. зміна площі орендованого нерухомого майна спростовує поточний ремонт будівлі.

Твердження позивачів про те, що відповідач відмовився надати їм документацію із експлуатації АЗС суд не приймає, оскільки за умовами договору оренди відповідач не зобов'язаний надавати орендодавцеві такі документи.

Стосовно посилання позивачів, як на підставу розірвання договору оренди, на відмову відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди про збільшення розміру орендної плати, суд зазначає наступне.

Пунктом 10.3 договору оренди встановлено, що зміни і доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін.

Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»містить перелік істотних умов договору оренди, зокрема однією з них є орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також  в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Таким чином, на законодавчому рівні орендодавцю надано гарантоване право вимагати збільшення розміру орендної плати.

Законодавчим актом, який надає право орендодавцю у дані справі вимагати перегляду розміру орендної плати по спірному договору є стаття 118 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою передбачено, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 статті 118 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми.

Наказом Фонду державного майна України від 18.01.2007р. № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.02.2007р. за № 99/13366 затверджено Порядок перегляду договорів оренди нерухомого державного майна, який регулює процедуру перегляду договорів оренди нерухомого майна за договорами оренди, укладеними зокрема державними підприємствами.

Перегляду за цим Порядком підлягають усі договори оренди нерухомого державного майна, крім договорів оренди нерухомого майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами (як орендарями).

Перегляд здійснюється відповідно до встановленої статтею 118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»норми про визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок установлений Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (із змінами) (далі - Методика), якою передбачено, що орендні ставки розглядаються як стартові для проведення конкурсів на право оренди державного майна (на яких і визначається ринкова орендна плата), а самі ставки істотно змінені. 

Перегляд договорів оренди здійснюється в частині розміру орендної плати відповідно до встановлених Методикою орендних ставок.

Орендодавці мають письмово повідомити всіх орендарів про перегляд договорів оренди в частині орендної плати.

Перегляд договорів має бути здійснений шляхом укладення додаткових угод до договорів оренди.

26.02.2007р. наказом № 118 Міністерство палива та енергетики України дало вказівку керівникам підприємств, установ, організацій, які належать до сфери управління Міністерства палива та енергетики України на балансі яких обліковується державне майно переглянути усі договори оренди та привести їх у відповідність із вимогами чинного законодавства в частині визначення орендних ставок та орендної плати. Під час роботи керуватись Порядком перегляду договорів оренди нерухомого державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.01.2007р. № 43.

Як свідчать матеріали справи позивач 2 листом № 18/06 від 27.06.2007р. на виконання ст. 118 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та наказу Міністерство палива та енергетики України від 26.02.2007р. № 118 надіслав відповідачу чотири примірника додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна від 31.07.2002р. про зміну орендної плати, яка була залишена відповідачем без розгляду.

Враховуючи викладене позивачами дотримано порядок, передбачений ст. 188 Господарського кодексу України та надіслано пропозицію орендарю про зміну умов договору оренди від 31.07.2002р. щодо зміни розміру орендної плати, з метою приведення умов договору у відповідність з чинним законодавством.

Згідно з п. 2. ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1846 від 27 грудня 2006 року внесено зміни до Постанови № 786 від 04 жовтня 1995 року «Про методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», зокрема відповідачу підвищено орендну ставку до 20%.

Судом відзначається, що ринкова вартість майна була встановлена п. 1.1. договору у розмірі 43 424 грн. згідно експертної оцінки.

Згідно ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Оскільки майно є таким, що передане, а не передається, договір оренди є укладеним, а не укладається, твердження позивачів що орендна плата розрахована неправомірно, в зв'язку з тим, що змінилась балансова вартість майна судом до уваги не приймається.

Дотримання Порядку перегляду договорів оренди нерухомого державного майна та ст. 118 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»є обов'язковим для орендаря і ухилення його від цього обов'язку переглянути розмір орендної плати є підставою для розірвання договору оренди на вимогу орендодавця відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору оренди від 31.07.2002р. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві або підприємству вказаному орендодавцем орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи те, що згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного так комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, вимога позивачів про повернення орендованого майна, підлягає задоволенню.

Враховуючи вище викладене, суд  дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2002 укладеного між Державним підприємством «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ».

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»(м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 31031950) протягом 10 (робочих днів) з моменту набрання рішенням законної сили звільнити автозаправну станцію, кафе «За Сулою» площею 182,30 кв. м., що розташовані в Полтавській області Лубенського району в с. Засилля та повернути їх Державному підприємству «Уктранснафтопродукт»(м. Київ, вул. Комінтерну, 27, код ЄДРПОУ 34355770).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»(м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 31031950) на користь Державного підприємства «Уктранснафтопродукт»(м. Київ, вул. Комінтерну, 27, код ЄДРПОУ 34355770) 170 (сто сімдесят) грн.. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяТрофименко Т.Ю.

Повний текст рішення виготовлений

та підписаний 20.03.2009р.