Ухвала

від 04.12.2013 по справі 6-40769св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А ЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року задоволено його вимоги до ОСОБА_4 про повернення коштів. Під час розгляду даної справи ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року було накладено арешт на земельну ділянку, що належала відповідачу на праві власності на підставі державного акту від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025 і знаходилась за адресою: м. Київ, вул. Юнацька № 44. Вказане обтяження було внесено в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04 грудня 2009 року.

Проте, під час виконання рішення суду виявилось, що право власності на вказану земельну ділянку перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за № 955.

Зазначена земельна ділянка згідно з відповіддю Головного правління земельних ресурсів КМДА знаходиться у Солом'янському районі м. Києва.

Таким чином позивач вважає, що вказаний договір дарування вчинено його сторонами фіктивно та з метою ухилення ОСОБА_4 від виконання грошового зобов'язання, на момент вчинення правочину вказана земельна ділянка перебувала під арештом, накладеним судом, а тому просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 955 від 15 грудня 2009 року, скасувати у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 грудня 2009 року № 06-7-04754.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0830 га, кадастровий номер 72:314:0005, розташованої у Солом'янському районі АДРЕСА_1, що був укладений 15 грудня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 955. Скасовано у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований на ім'я ОСОБА_5 23 грудня 2009 року за № 06-7-04754. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 86 грн. 03 коп. з кожного.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що за договором дарування земельної ділянки від 15 грудня 2009 року право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 8000000000:72:314:0005 по АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5, а згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешт накладено на земельну ділянку з іншим кадастровим номером, тому підстав для визнання недійсним договору дарування немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що та обставина, що в ухвалі суду зазначено, що земельна ділянка розташована у Голосіївському районі м. Києва, а у державному акті - у Солом'янському районі м. Києва, не є підставою вважати, що це різні земельні ділянки, оскільки з вищевикладеного вбачається, що земельна ділянка, на яку було накладено арешт Деснянським районним судом м. Києва 01 грудня 2009 року та земельна ділянка, яка належала ОСОБА_4, відповідно до державного акту, зареєстрованого за № 06-7-04025 від 13 жовтня 2009 року, є однією і тією ж земельною ділянкою. Жодних доказів, що під кадастровим номером 72:314:005 знаходиться інша земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4, відповідачем не надано.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що у листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про повернення коштів у розмірі 110 тис. доларів США по курсу НБУ на час розгляду справи, посилаючись на невиконання відповідачем договору поставки обладнання від 22 травня 2009 року (а. с. 76).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року частково задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025 на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а. с. 8).

З листа Головного управління земельних ресурсів КМДА від 27 листопада 2009 року за № 07-387/33102 вбачається, що на запит суду було повідомлено про реєстрацію в автоматизованій системі ПК "Кадастр" за ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025 (а. с. 64).

Листом завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори від 08 грудня 2009 року було підтверджено накладення арешту на вказану земельну ділянку на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року (а. с. 63).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів було залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивача (а. с. 69).

16 вересня 2010 року звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову та зняття арешту із земельної ділянки по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Ухвалою суду від 21 вересня 2010 року вказана заява була задоволена (а. с. 69). Однак за апеляційною скаргою представника позивача ухвала суду про залишення позову без розгляду була скасована, а справа направлена для подальшого розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року (а. с. 76-78), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 січня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 875 600 грн. за договором поставки обладнання від 22 травня 2009 року 07 грудня 2011 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року, проте до даного часу рішення відповідачем не виконано.

Під час здійснення виконавчого провадження відділом ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, на запит державного виконавця Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 06 січня 2012 року було повідомлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 15 грудня 2009 року за № 955 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4, перейшло до його сина ОСОБА_5 (а. с. 13).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, встановивши, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі державного акту від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025, та земельна ділянка, на яку згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна накладено арешт, є одна і та ж, виходив з того, що спірний договір дарування був укладений ОСОБА_4 зі своїм сином ОСОБА_5 з метою приховання майна та уникнення цивільно-правової відповідальності щодо повернення значної суми коштів за рішенням суду, тобто спірний договір дарування є фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому вказаний договір слід визнати недійсним.

При цьому апеляційний суд не взяв до уваги, що на момент ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та відкриття виконавчого провадження, спірна земельна ділянка вже була відчужена відповідачем.

Крім того, з наданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 пакету документів, на підставі яких нею був посвідчений оспорюваний договір дарування, встановлено, що :

- 08 грудня 2009 року відповідачем отримана довідка в Органі самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 вільна від будівель (а. с. 142);

- 12 грудня 2009 року ОСОБА_4 укладено договір № 12-1-2-1 із приватним підприємством "Смерек" "Про проведення експертної грошової оцінки" земельної ділянки (кадастровий номер 8000 000 000:72:314:0005);

- 12 грудня 2009 року приватним підприємством "Смерек" проведено оцінку та складено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_4 і розташована по АДРЕСА_1. Вказаним звітом визначено вартість земельної ділянки - 345 836 грн. 10 коп. (а. с. 143-160);

- 15 грудня 2009 року відповідачем отримана довідка у Головному управлінні земельних ресурсів № ОО-08381/2009 про відсутність обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000 000 000:72:314:0005 станом на 14 грудня 2009 року (а. с. 141);

- 15 грудня 2009 року дружина відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 надала нотаріально посвідчену згоду на дарування її чоловіком на ім'я їхнього сина ОСОБА_5 вищевказаної земельної ділянки (а. с. 168-169);

- 15 грудня 2009 року укладено спірний договір дарування (а. с. 85-86), вбачається що ОСОБА_7 дала згоду ОСОБА_4 на дарування спірної земельної ділянки, тобто вона була спільним сумісним майном подружжя.

Згідно ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2012 року, яка була подана до касаційної скарги, у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_4 вбачається, що спірна земельна ділянка не була включена для поділу.

Тому визнання договору дарування недійсним та повернення сторін правочину у первісний стан фактично позбавляє ОСОБА_7 права на Ѕ частину земельної ділянки у зв'язку з раніше здійсненим розподілом майна за рішенням суду та накладенням стягнення на всю спірну земельну ділянку в якості погашення боргу ОСОБА_4

Оскільки 15 грудня 2009 року дружина відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 надала нотаріально посвідчену згоду на дарування її чоловіком їхньому сину ОСОБА_5 вищевказаної земельної ділянки та того ж дня укладено спірний договір дарування цієї земельної ділянки, яка була спільним сумісним майном подружжя, розгляд судом першої інстанції позову про визнання недійсною зазначеної угоди без залучення ОСОБА_7 до участі у розгляді справи не відповідає вимогам закону.

Суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко