Рішення

від 28.04.2009 по справі 2/39

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/39

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

28.04.09 р.                                                                                                       Справа № 2/39                               

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі  судового засідання Трубачевій          А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансавто” м. Селидове  

про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 236118,55 грн.

За участю

представників сторін

від позивача:      Прудников С.В. – за довір.

від відповідача:  Шкуро Л.П., Ровенський О.В. – за довір.,

    Шаповал Д.М. - директор

У судовому засіданні з 24.04.09р. до

13 год.30 хв. 28.04.09р. оголошувалась перерва

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансавто” м. Селидове про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 236118,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну оплату відповідачу, який не є платником ПДВ, суми ПДВ у складі вартості квітка на перевезення пасажирів, що підлягала сплаті до бюджету. Як на правові підстави позову посилається на ст. 83, 530, 1212 ЦК України, ст. 7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Клопотанням від 31.03.09р. позивач просить врахувати технічну помилку у позовній заяві щодо статті 83 Цивільного кодексу України, замість якої посилається як на правову підставу, на статтю 387 ЦК України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 03.03.09р., де проти задоволення позову заперечує в повному обсязі та вказує на ті обставини, що всі грошові кошти, що були отримані ним від позивача, були отримані на підставі договору.

Відповідач посилається на той факт, що позивач не довів, що є власником заявлених до стягнення спірних сум, та що ці суми були отримані безпідставно, у зв'язку з чим не має права вимагати ці кошти.

Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що фактично позивач залишав собі із повної вартості квитка суму станційного збору, ПДВ, вартість страховки пасажира, 10% тарифу, а лише залишок сплачував відповідачеві.

Відповідач вважає, що платіжні відомості, на які посилається позивач, як на доказ отримання сум ПДВ, не містять відомостей про ПДВ.  

Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем безпідставно заявляється сума ПДВ у розмірі 41902,25 грн. за 2007р. з огляду на те, що позивачем фактично сплачено за 2007 рік лише 18454,48 грн.

З урахуванням викладеного, відповідачем 03.04.09р. було надано клопотання про витребування від податкової інспекції, декларації про сплату податку на додану вартість ВАТ “ДОПАС” за період 2006р., 2007р, 2008р.

16.03.09р. відповідачем було надано клопотання про витребування від позивача порядку розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, та порядку визначення розміру авто станційного збору затвердженого Мінтрансзв'язком та погодження Донецькою обласною державною адміністрацією цього збору.

Позивач у судових засіданнях підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, надав із супровідним листом від 02.03.09р. розрахунок суми позову, акт звірки взаємних розрахунків із доказами направлення цих документів відповідачеві.

Клопотаннями від 10.02.09р., 14.04.09р., 22.04.09р. позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних відомостей та видаткових касових ордерів за спірний період, розрахунок вартості квитків за 2006, 2007, 2008 рр., копії довіреностей на отримання від ВАТ “ДОПАС” грошових коштів за перевезення пасажирів.

Процесуальний строк вирішення спору продовжувався за клопотанням сторін до 06.05.09р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Трансавто” м. Селидове відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію АОО № 192607 від 23.02.01р. є суб'єктом підприємницької діяльності та відповідно до матеріалів справи основним видом його діяльності є надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

З метою здійснення послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансавто”, як перевізником, був укладений з Донецькою обласною державною адміністрацією, як замовником послуг, договори № 160-21 від 30.12.04р. на певний маршрут перевезення - “Новогродовка-Донецьк”, договір № 159-21 від 30.12.04р. на маршрут перевезення “Селідове-Донецьк”, № 225-22 від 01.03.05р. на маршрут “Селідове-Донецьк”, № 64/04 від 26.02.03р. на маршрут “Донецьк-Запоріжжя” та отримані відповідні дозволи на право обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міжобласному сполученні № АА000773 від 26.09.2007р.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на  автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

У відповідності із зазначеними вимогами 23.12.05р., 21.12.2005р., 29.12.06р. 11.12.07р. між Відкритим акціонерним товариством “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (Об'єднання) та Приватним підприємством „Красноармійськ Пассервіс” (Перевізник) укладені договори № 215/3, № 53/2, № 214/3, № 211/3 які є тотожніми за умовами.

Так, за предметом вказаних договорів Об'єднання (позивач) за дорученням Перевізника (відповідач) приймає на себе зобов'язання по організації на території власних автостанцій (автовокзалів) процесу відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажу квитків населенню на проїзд та перевезення багажу, надання інших послуг населенню згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Відповідно до п.2.1.2. Договорів № 306/3 від 11.03.07р., № 130/2 від 27.12.2007р. об'єднання зобов'язано здійснювати своєчасну попередню та поточну продажу проїзних та багажних білетів на рейсові автобуси населенню у касах автостанцій (автовокзалів) відповідно з Таблицею вартості проїзду та перевезення багажу, яка надається перевізником та затверджується замовником перевезень (Донецькою облдержадміністрацією у внутрішньообласних перевезеннях чи Державним департаментом    автомобільного транспорту у міжобласному сполученні) згідно вимог діючого законодавства.

Відповідно до  ч.2 ст. 7 Закону України "Про транспорт" розрахунки із споживачами  послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (абз.34 п.12 додатку) передбачено, що обласні державні адміністрації наділені повноваженнями з регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

Розпорядженням Донецької обласної державної адміністрації № 362 від 23.09.2005р. для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють перевезення, встановлений тариф на перевезення 1 пасажиру на відстань 1 кілометр у розмірі 0,10 грн.

Тобто, законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки між пасажирами та перевізниками на внутрішньообласних та приміських автобусних маршрутах загального користування відповідно до затверджених тарифів.

Відповідачем були надані позивачу таблиці за маршрутами “Селідове-Донецьк”, “Красноармійськ-Харків” (арк. справи 44, 61 том 1, ), в яких проведений розрахунок вартості проїзду та багажу, виходячи із встановленого Донецькою облдержадміністрацією тарифу, а саме із розрахунку 0,10 грн. без ПДВ за 1 км. Вказані таблиці підписані відповідачем, узгоджені із ТОВ “Донбасавтосервіс” та затверджені керівником Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури області Донецької облдержадміністрації.   

Відповідно до свідоцтва № 031137805628 від 29.07.97р., Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування з ПДВ є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (пункт 1.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість"). Поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг (пункт 1.4 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно абз."а" пункту 10.1 статті 10 цього Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку. Таким чином, саме  позивач є платником податку на додану вартість, тобто, зобов'язаний включати цей податок до загальної продажної вартості квитка, у складі якої є вартість послуги перевізника та послуги автостанції, утримувати його з пасажира і сплачувати до бюджету (включати до своїх податкових зобов'язань за певний період).

Відповідно до наданих позивачем розрахунків з продажу квитків по взаємовідносинах із відповідачем, судом встановлено, що до загальної суми від реалізації квитків входили сума тарифу, а також сума податку на додану вартість.

Із розрахунків позивача за спірний період з січня 2006 року до листопада 2008р. включно вбачається, що всього позивачем було реалізовано квитків за маршрутами відповідача на суму 1417131,21 грн. з урахуванням ПДВ та за виключенням страхового збору.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 81.2 статті 81 Закону “Про ПДВ”, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід.

Матеріали справи містять документи, а саме, свідоцтва про сплату єдиного податку, які свідчать, що в період 2006-2008р. відповідач був платником єдиного податку.

Згідно  з   пунктом   6   Указу  Президента  України   "Про   спрощену  систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого  підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Отже,    на    послуги    з    перевезення    пасажирів та багажу, що надаються  підприємцями - платниками єдиного податку, не повинен нараховуватися податок на додану вартість.

Виходячи із умов укладених між сторонами договорів (пунктів 3.1), за виконання зобов'язань за договорами від 21.12.2005р. № 53/2, від 29.12.06р. № 214/3, від 11.12.07р. 211/3, відповідач повинен був сплачувати позивачу комісійну винагороду у розмірі 10% від суми виручки від реалізації квитків без страхового збору, згідно відомостей касового продажу Ф20-АСС, яка є підставою для розрахунків з Перевізником та є підтвердженням виконаних робіт. Винагорода сплачується шляхом утримання позивачем належних останньому сум із коштів, отриманих в результаті продажу квитків.

Згідно з пунктом 3.1 договору від 23.12.05р. № 215/3 в редакції додаткової угоди від 01.03.06р., якою цей пункт було змінено, за виконання умов договору Перевізник-платник єдиного податку повинен був сплачувати Об'єднанню винагороду в розмірі 10% від суми виручки від реалізації квитків згідно відомостям касового продажу квитків за винятком страхового збору та ПДВ.

Сума коштів, що належить Перевізнику в розмірі 90% від суми виручки від реалізації квитків згідно відомостям касового продажу за вирахуванням страхового збору та ПДВ, перераховується Перевізнику у відповідності до пункту 3.2.

Фактично ж, суми комісійних винагород у розмірі 10 % утримувались позивачем із сум продажу квитків, а решта суми від реалізації квитків у розмірі 90 % сплачувалась  відповідачеві, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за спірний період (з арк. справи 66 том 1 й до – арк. 20 том 5; з арк. справи 74 том 5 до арк. справи 109 том 37).

Дослідивши зазначені первинні платіжні документи, судом встановлено, що фактично за період з січня 2006р. по листопад 2008р. відповідачу було виплачено грошових коштів у сумі 1417131,21 грн. з урахуванням податку на додану вартість, що підтверджується платіжними відомостями про видачу грошових коштів від реалізації квитків та видатковими касовими ордерами, що додані до матеріалів справи. При цьому, сума податку на додану вартість складає спірну суму 236188,54 грн.

Судом встановлено, що умовами договорів, що укладені між сторонами, обумовлений єдиний первинний документ, яким фіксуються факти здійснення господарських операцій між сторонами, - це відомості касового продажу Ф20-АСС, якими одночасно підтверджується й факт виконання послуг й розрахунок за виконану послугу. Позивачем надані платіжні відомості касового продажу квитків за спірний період, які підтверджують загальну суму отриманих відповідачем коштів саме в сумі 1417131,21 грн.

Виходячи із вище викладеного, вимог Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача при продажу квитків пасажирам виникало податкове зобов'язання, щодо нарахування та сплати податку на додану вартість до державного бюджету, та такий  податок підлягав сплаті до Державного бюджету. Проте, кошти отримані від продажу квитків з урахуванням ПДВ сплачувалися відповідачу з каси ВАТ “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” за винятком 10%, винагороди, що передбачені умовами договорів. Таким чином, суми податку на додану вартість по цим операціям підлягали сплаті позивачем саме до державного бюджету, а ні відповідачу.  

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до законодавства та за договорами від 21.12.2005р. № 53/2, від 29.12.06р. № 214/3, від 11.12.07р. № 211/3, від 23.12.05р. № 215/3 відповідачу мали виплачуватися грошові кошти у розмірі, передбаченому тарифом без нарахування ПДВ.

Тобто, сума податку  на додану вартість, отримана позивачем від пасажира у складі вартості квитка підлягала перерахуванню тільки до бюджету, у зв'язку з тим, що відповідач є платником єдиного податку, а фактично суми податку на додану вартість перераховувались відповідачу.

Така помилкова сплата позивачем на користь відповідача спірних сум є підставою для повернення їх як безпідставно набутих відповідачем, оскільки згідно вимог ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 387 ЦК України право вимагати безпідставне набуте майно має особа, яка є власником цього майна.

Зважаючи на те, що судом було вище встановлено, що сума податку на додану вартість, отримана позивачем у спірному періоді від пасажирів у складі вартості квитка підлягала перерахуванню до державного бюджету, отже суд вважає фактичне перерахування позивачем спірної суми відповідачеві і отриманні її останнім відбулось без правових підстав, встановлених законом і договором.

Враховуючи те, що позивачем фактично за рахунок власних коштів здійснювались виплати відповідачу, на отримання яких останній не мав законних підстав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі саме на користь позивача. При цьому суд виходить з того, що наявними доказами у справі (платіжними відомостями, видаткових касових ордерів) судом встановлений факт отримання відповідачем спірних грошових коштів саме від позивача, отже, саме позивачеві й мають бути повернені зайво перераховані відповідачеві кошти у вигляді включеної до вартості квитка суми податку на додану вартість, який акумулювався у останнього без подальшої його сплати до бюджету, тобто, спірна сума перебуває у відповідача безпідставно.

26.12.2008р. позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 09/2177 з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, зазначений лист зі сторони відповідача залишений без відповіді та задоволення.

Згідно до приписів ст. 530 ЦК України встановлено, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача повністю обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд вважає недоцільним задоволення клопотання відповідача заявлене у судовому засіданні 28.04.09р. про відкладання розгляду справи та продовження процесуальних строків вирішення спору на 2 тижня з метою звіряння розрахунків та самостійного здійснення розрахунку заявлених сум. Розгляд справи здійснювався на протязі трьох місяців, отже у відповідача була фактична можливість реалізувати своє процесуальне право щодо надання власних розрахунків заявлених в позові сум.  

Клопотання, заявлені відповідачем 03.04.09р. про витребування від податкової інспекції, декларацій про сплату податку на додану вартість ВАТ “ДОПАС” за період 2006р., 2007р, 2008р. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, обгрунтовуючи дані клопотання та заперечення проти позову, відповідач вказує на те, що позивачем безпідставно заявляється сума ПДВ у розмірі 117304,62 грн. за 2007р. з огляду на те, що позивачем фактично сплачено за 2007 рік лише 18454,48 грн.

Підпунктом 7.7.1 пунтку 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

          З урахуванням вимог зазначеної норми, у податкових деклараціях позивача та його фінансовому обліку, податковій звітності у відповідних податкових періодах на протязі всього спірного періоду позивачем відображені не лише результати діяльності із відповідачем, а й з усіма іншими контрагентами.

          Тобто, посилання відповідача на фактичну сплату позивачем податку на додану вартість за 2007 рік лише в сумі 18454,48 грн. є результатом оподаткування від усіх господарських операцій позивача.

          Крім того, являючись платником податку на додану вартість, у позивача виникали обов'язки та він повинен був виконувати свої зобов'язання по сплаті цього податку перед Державним бюджетом України. Такі зобов'язання мають іншу правову природу спірних відносин, у зв'язку з тим, що такі зобов'язання виникають в силу законодавчого акту, не залежать від настання волі та волевиявлення позивача, інших суб'єктивних обставин. Отже, такі відносини є адміністративно-господарськими, учасниками яких є позивач, та суб'єкти владних повноважень (державна податкова інспекція), які здійснюють свою контролюючу компетенцію щодо перевірення податкового обліку позивача, в порядку, спосіб, та на підставі Конституції України, Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та інших законів про оподаткування.  

Що стосується заявленого відповідачем 16.03.09р. клопотання про витребування від позивача порядку розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, порядку визначення розміру автостанційного збору затвердженого Мінтрансзв'язком та погодження Донецькою обласною державною адміністрацією цього збору, то суд виходить з наступного. Такий розрахунок був витребуваний судом від позивача та відповідно наданий ним із супровідними листами від 02.03.09р., від 22.04.09р. В цих розрахунках чітко виділені суми комісійної винагороди позивача та суми сплачені відповідачеві, у складі яких тариф та податок на додану вартість. Крім того, суми комісійного винагороди та авто станційного збору не входять до предмету дослідження по даному спору, оскільки предметом позову є повернення сум податку на додану вартість.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності за стосовно коштів, що були отримані відповідачем у січні 2006 року, оскільки сплинув строк позовної давності у 3 роки, то суд виходить з наступного.

Згідно п. 3 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом ст. 261 ЦК України –законодавцем визначено дві умови за яких починається перебіг позовної давності: 1) день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права; 2) день, коли позивач дізнався про особу, яка порушила його право.

          Як встановлено судом, та не заперечується матеріалами справи, позивач ініціював питання щодо захисту порушеного права в суді 06.02.09р., про що є відповідна відмітка канцелярії суду.

Як було встановлено судом, заходи спрямовані на врегулювання спірного питання стосовно податку на додану вартість, були порушені позивачем шляхом внесення змін до пунтку 3.1 договору від 23.12.05р. № 215/3 в редакції додаткової угоди від 01.03.06р., що свідчить про те, що позивач ставив питання про захист порушеного права та відповідно впливає по суті на початок перебігу строку позовної давності.

Отже, судом залишається поза увагою позиція відповідача стосовно дотримання позивачем строків позовної давності по заявленим вимогам по сумам сплаченим у січні 2006 року.

У судовому засідання за згодою сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в порядку  ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України,  Законом України “Про автомобільний транспорт”, Законом України “Про податок на додану вартість”, ст. ст. 22, 33, 42, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                         ВИРІШИВ:

           Позов Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансавто” про стягнення 236188,55 грн. – задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансавто” (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. Гоголя, 44, ЄДРПОУ 31231535) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (83086,         м. Донецьк, пл. Комунарів, 4, р/р 26005302002502 у Донецькій філії ВАТ ВТБ Банк                м. Донецьк, МФО 335571, ЄДРПОУ 03113785) безпідставно отриману суму в розмірі 236188,55грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 2362 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписаний 28.04.2009р.

               Суддя                                                                                                            Мартюхіна Н.О.