Рішення

від 02.12.2013 по справі 911/4071/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа № 911/4071/13

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Охоронна компанія "ОСІРІС", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "ПЛАЗМА", м. Бориспіль

про стягнення 93 371,18 грн.

за участю представників сторін:

позивач - Лазорко Ю.М. предст., дов. б/н від 17.10.2013р.;

відповідач - не з'явився.

Обставини справи:

Приватне підприємство "Охоронна компанія "ОСІРІС" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "ПЛАЗМА" (відповідач) про стягнення 93 371,18 грн., які складаються з 60 000,00 грн. основного боргу, 29 880,00 грн. пені, 491,18 грн. 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати послуг за Договором про надання послуг по охороні об'єктів, збереження майна та матеріальних цінностей від 01.01.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2013р. порушено провадження у справі №911/4071/13 та призначено до розгляду на 02.12.2013р.

Через канцелярію суду позивачем було подано витребувані документи, які були залучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання відповідач не з'явився, явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0830005926125, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

02.12.2013р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,-

встановив:

01 січня 2012 року між Приватним підприємством "Охоронна компанія "ОСІРІС" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "ПЛАЗМА" (Замовник) було укладено Договір про надання послуг по охороні об'єктів, збереження майна та матеріальних цінностей від 01.01.2012р., відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язок здійснювати централізовану охорону майна Замовника, яке перераховане в дислокації постів, у період знаходження об'єкту під охороною. Майно вважається прийнятим Виконавцем під охорону після підписання працівником (постовим) Виконавця та відповідальною особою Замовника відповідних розділів (глаф) «Журналу прийому-передачі майна під охорону». (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п.п. 4.1.4. Замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги, надані Виконавцем, передбачені у п. 1.1. даного Договору.

Вартість послуг Виконавця з охорони Об'єкта, визначається на основі домовленості, (додаток до Договору-Протокол узгодження вартості).

Даним протоколом, підписаним сторонами 02.01.2012р., було визначено, що вартість послуг за використання заходів охорони за місяць складає 12 000,00 грн.

Приватне підприємство "Охоронна компанія "ОСІРІС" (Позивач) впродовж січня 2012 - вересня 2013 року надавало послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "НВО "ПЛАЗМА" (Відповідач) по охороні об'єктів, збереження майна та матеріальних цінностей.

Факт надання послуг підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі - приймання (надання послуг) (копії яких містяться у матеріалах справи).

Проте, відповідачем були здійснені лише часткові оплати за надані послуги і тому, станом на день подачі позову за ним рахується заборгованість у розмірі 60 000, 00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 19 від 04.09.2013р., у якому позивач просив відповідача добровільно погасити заборгованість за Договором про надання послуг по охороні об'єктів, збереження майна та матеріальних цінностей від 01.01.2012р.

Проте відповідач жодним чином не відреагував на даний лист та не здійснив оплату за надані послуги.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Станом на день розгляду справи, відповідач свої зобов'язання перед позивачем в повному обсязі не виконав, за надані послуги не розрахувався.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.2. Договору оплата Замовником послуг Виконавця проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця щомісячно, до 15 числа місяця, за який здійснюються послуги охорони.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Жодних доказів (ні копій платіжних доручень, ні банківських виписок) на підтвердження проведених відповідачем повної оплати за отримані послуги суду не надано, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді, розмір основного боргу становить 60 000,00 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою відповідачем і, відповідно, підлягає задоволенню.

Крім суми заборгованості позивач також просить стягнути пеню в розмірі 29880,00 грн.

За умовами п. 5.3. Договору за недотримання строків сплати зазначених у п. 5.2. Договору Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми прострочення за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок, з врахуванням норм чинного законодавства та п. 5.3 Договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ , встановив, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені, підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 194,18 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 491,18 грн. 3 % річних.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних, встановив, що розрахунок наданий позивачем є арифметично вірним, у зв'язку з чим, вимоги щодо стягнення з відповідача 491,18 грн. 3 % річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 60 000,00 грн. боргу, 2194,18 грн. пені та 3% річних у розмірі 491,18 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Також з посиланням на ст.ст. 44, 49 ГПК України позивач просить стягнути з відповідача 3000,00 грн. за Договором про надання юридичних послуг № 04/10/13 від 04.10.2013р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шатило та Партнери».

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно д ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

У п. 6.3. Постанови пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій .

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що з наданого позивачем Договору про надання юридичних послуг, не вбачається, що ці послуги надавалися саме адвокатом, як передбачено ст. 44 ГПК, оскільки позивачем в обґрунтування заявлених вимог про відшкодування послуг за Договором № 04/10/13 від 04.10.2013р., не надано до суду свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю чи ордеру, на підтвердження повноважень адвоката.

Також, варто зазначити, що матеріали справи не містять платіжного документу, який би підтверджував оплату позивачем послуг ТОВ «Шатило та Партнери».

Враховуючи те, що послуги за договором надавалися не адвокатом, а іншими юристами, які не є адвокатами, а також те, що доказів оплати позивачем послуг саме адвоката матеріали справи не містять, суд не вбачає підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

Судові витрати, у тому числі на оплату послуг адвоката, за своєю правовою природою не є позовними вимогами, про задоволення яких чи відмову у їх задоволенні суд зазначає у резолютивній частині рішення.

Згідно з приписами ст.ст. 49 і 84 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл (стягнення) відповідних судових витрат лише у разі їх обґрунтованості (доведеності) стороною спору. У випадку, коли витрати сторін не належать до судових витрат у розумінні ст. 44 ГПК України, відсутні підстави зазначати про їх розподіл (у тому числі про відмову у покладенні таких витрат на іншу сторону) в резолютивній частині рішення.

Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 р. та постанові Вищого господарського суду України від 24.05.2011 р. у справі № 14/027-10/16.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «ПЛАЗМА» (08300, Київська обл., Бориспіль, вул. Київський шлях, 71-А/1, код ЄДРПОУ 31409702) на користь Приватного підприємства «Охоронна Компанія «ОСІРІС» (02222, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 55, кв. 41, код ЄДРПОУ 33883633) - 60 000 (шістдесят тисяч) грн.00 коп. основного боргу, 2 194 (дві тисячі сто дев'яносто чотири) грн.18 коп. пені, 491 (чотириста дев'яносто одну) грн. 18 коп. 3% річних та 1253 (одну тисячу двісті п'ятдесят три) грн. 72 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 11.12.2013р.

Суддя Щоткін О.В.