Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/19499/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19499/13 03.12.13

За позовом Фізичної особи - підприємця Федоренко Павла Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих труб»

про стягнення 40 098, 22 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дубовик П.В. за довіреністю № 1535 від 11.08.2009 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Федоренко Павло Миколайович (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих труб» (далі - відповідач) про стягнення 40 098, 22 грн. основного боргу. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем у спрощений спосіб було укладено договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар - трубу теплоізольовану довжиною 156 погонних м. та комплектуючі вартістю 48 098, 22 грн. Оскільки відповідач на вимогу позивача вказаний товар не поставив, позивач почав вимагати повернення сплачених ним в якості передоплати коштів. При цьому, зважаючи на відсутність відповіді з боку відповідача, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/19499/13 та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 03.12.2013 р.

28.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а саме: довідка Житомирського відділення ПАТ «ВТБ Банк» від 12.11.2013 р. № 319/800-2 про те, що 27.08.2013 р. позивач платіжним дорученням № 7 від 27.08.2013 р. з поточного рахунку № 26003023025598, відкритого у відділенні «Житомирське» ПАТ «ВТБ Банк», дійсно перерахував кошти в сумі 40 098, 22 грн. на отримувача ТОВ «Київський завод теплоізольованих труб», рахунок № 26005500052131, відкритий в ПАТ «Креді Агріколь Банк», з призначенням платежу: за труби ТІ відповідно до рахунка № 35-307 від 21.08.2013 р.

02.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти задоволення позовних вимог заперечує, вказуючи на те, що він не отримував вимогу позивача № 22 від 13.09.2013 р., а тому вважає, що строк виникнення обов'язку щодо поставки товару або повернення передплати у сумі 40 098, 22 грн. є таким, що не настав.

03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а саме: Витяг Головного управління статистики у м. Києві від 03.12.2013 р. № 12-2688 про перебування ТОВ «Київський завод теплоізольованих труб» в ЄДРПОУ, а також клопотання щодо покладення понесених позивачем витрат на отримання вказаного витягу в сумі 31, 13 грн. на відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. представник позивача надав суду пояснення щодо повторного направлення на адресу відповідача 04.10.2013 р. вимоги про повернення передоплати, на підтвердження чого надав суду для огляду оригінал поштової квитанції № 2484 від 04.10.2013 р. та її копію до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, за усною домовленістю між сторонами було досягнуто згоди про поставку відповідачем на користь позивача труби ТІ 89/160 ПС ДСТУ Б В.2.5-31:2007, коліна ТІ кр.з. 90" 89/160 ПС та комплекту ТІ стиків Дн 89/160 ПС (насувка) на загальну суму 40 098, 22 грн., з метою оплати якого відповідач виставив на ім'я позивача Рахунок № 35-307 від 21.08.2013 р.

У відповідності до примітки на вказаному рахунку, зазначається, що його оплата означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на р/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Згідно з представленою до матеріалів справи випискою банку по поточному рахунку позивача та довідкою Житомирського відділення ПАТ «ВТБ Банк» від 12.11.2013 р. № 319/800-2, - 27.08.2013 р. позивач платіжним дорученням № 7 від 27.08.2013 р. з поточного рахунку № 26003023025598, відкритого у відділенні «Житомирське» ПАТ «ВТБ Банк», перерахував кошти в сумі 40 098, 22 грн. на отримувача ТОВ «Київський завод теплоізольованих труб», рахунок № 26005500052131, відкритий в ПАТ «Креді Агріколь Банк», з призначенням платежу: за труби ТІ відповідно до рахунка № 35-307 від 21.08.2013 р.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, в подальшому відповідач почав уникати контакту з позивачем, у зв'язку з чим він протягом 2-х послідуючих тижнів так і не зміг забрати замовлений та оплачений товар.

Враховуючи зазначене, позивач 13.09.2013 р. направив відповідачу лист-вимогу про повернення протягом 7-ми календарних днів грошових коштів в сумі 40 098, 22 грн., на підтвердження чого надано копію поштової квитанції № 4564 від 13.09.2013 р.

Так, як вказана вимога була залишена без задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

04.10.2013 р. позивач повторно направив відповідачу вимогу про повернення передоплати, на підтвердження чого надав суду для огляду оригінал поштової квитанції № 2484 та її копію до матеріалів справи.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти факту отримання такої вимоги від позивача, стверджуючи, що за таких обставин строк виконання зобов'язання з повернення грошових коштів не настав.

Досліджуючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що копія вимоги від 13.09.2013 р. була також направлена відповідачу позивачем в якості додатку до позовної заяви, про що свідчить Опис-вкладення у цінний лист від 04.10.2013 р.

Судом за даними он-лайн ресурсу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відомостей отримання поштових відправлень за штриховим кодовим ідентифікатором ( http://services.ukrposhta.com/barcodesingle/DownloadInfo.aspx) встановлено, що відправлення за номером 1001201491584 вручене адресату (одержувачу) за довіреністю 14.10.2013 об'єктом поштового зв'язку КИЇВ 62 з індексом 03062.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач станом на момент розгляду даного спору по суті отримав відповідну вимогу позивача, з моменту чого минуло більше 7-ми календарних днів, при цьому доказів виконання зобов'язання з повернення спірних грошових коштів суду не представлено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи рахунок та платіжне доручення містять найменування товару, його кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару ні до, ні після отримання вимоги позивача про повернення спірної суми грошових коштів, що відповідачем не заперечується, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару на суму згідно з умовами укладеного між сторонами у спрощений спосіб Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо поставки товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, суд вважає також покласти на відповідача понесені позивачем витрати щодо отримання на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. у даній справі Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо відповідача, оскільки даний спір виник з вини останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод теплоізольованих труб» (03062, місто Київ, Святошинський район, вулиця Ескаваторна, будинок 24; код ЄДРПОУ 38365740) на користь Фізичної особи - підприємця Федоренко Павла Миколайовича (10031, місто Житомир, вулиця Андріївська, 1а, ідентифікаційний номер 2572602791) 40 098 (сорок тисяч дев'яносто вісім) грн. 22 коп. попередньої оплати, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору та 31 (тридцять одну) грн. 13 коп. витрат, пов'язаних з отриманням Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака