Ухвала

від 10.12.2013 по справі 966-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

10.12.2013Справа №5002-17/ 966-2011 За заявою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Альком»

про порушення справи про банкрутство

Суддя В.І. Гайворонський

Представники:

Від ПАТ «Мегабанк» - Камєнєва І.О., довіреність № 19-807/11д від 16.11.2011, представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Кредитор Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі міста Сімферополь Автономної Республіки Крим звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство відносно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альком" відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв'язку з тим, що боржник має заборгованість, та остання податкова звітність надана за лютий 2009 року.

Постановою суду від 31.03.2011 року ТОВ "Альком" було визнано банкрутом та відкрито у відношенні нього ліквідаційну процедуру строком на чотири місяця. Ліквідатором призначено представника ініціюючого кредитора Водневу Н.О.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 скасовано постанову Господарського суду АРК від 31.03.2011.

Ухвалою суду від 18.06.2013 провадження по справі зупинене, у зв'язку з надходженням касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2013.

На цей час справа повернута до суду та провадження по справі поновлено.

Згідно частини 3 статті 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунку. За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

Статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 30 червня 1999 року N784-XIV, з змінами та доповненнями) передбачені особливості банкрутства відсутнього боржника. Так, відповідно до частини 1 цієї статті заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Однак такі особливості банкрутства відсутнього боржника не спростовують загальних вимог щодо порушення справи про банкрутство, які передбачені статтею 1 та частиною 3 статті 6 вказаного Закону:

- грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України;

- безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

- справа може бути порушення якщо боржник протягом трьох місяців (якщо інше не передбачено цим Законом) після встановленого для погашення безспірних вимог кредитора (кредиторів) строку не задовольнив такі вимоги.

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 по цій справі.

Вказана правова позиція також відповідає також листу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 року № 5038-3439, та практиці розгляду аналогічних справ Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 01.09.2010 року у справі № 05/1-10-6-5030).

Однак, кредитором не надано доказів порушення щодо боржника виконавчого провадження.

Більш того, судом з'ясовувалось питання щодо порушення виконавчого провадження.

Так, ухвалами суду від 19.09.2013 та від 03.10.2013 від ініціюючого кредитора (Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим) витребувались відомості щодо пред'явлення виконавчого документу відносно боржника до ВДВС; а також в порядку ч. 5 ст. 38 ГПК України витребувались відомості щодо останнього надання боржником податкової звітності, та надати копію такої звітності.

Ч. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що обов'язковою умовою порушення справи про банкрутство є незадоволення боржником вимог протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Однак, відомостей щодо того, чи виконав боржник в зазначений строк свої обов'язки за результатами виконавчого провадження, кредитор суду не надав.

Окрім цього, надані кредитором копії документів в обґрунтування заяви належним чином не засвідчені, оскільки не вказане прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка засвідчила копії. Тобто, копії засвідчені невідомою особою.

Таким чином, зазначені копії не є доказом відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України.

Також кредитором не надані відомості щодо господарської діяльності боржника на цей час. Тобто, суду невідомо - чи здійснює боржник зараз господарську діяльність, та чи надає він податкову звітність на час розгляду спірних питань.

Таким чином, у суду на цей час відсутні підстави для визнання боржника банкрутом, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає припиненню по п. 1 - 1 ч. 1 статті 80 ГПК України, про що прямо вказується в п. 36 постанови пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», та відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (постанова від 16.11.2005 по справі № 19/47 (05)-21/85 та постанова ВГСУ від 17.05.2006 по справі № 44/228б).

На підставі вищевикладеного, а також керуючись п.1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

Провадження по справі припинити.

Суддя В.І. Гайворонський