Рішення

від 04.12.2013 по справі 910/15401/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15401/13 04.12.13

за позовом: Закритого акціонерного товариства «АТЕК», м.Київ, ЄДРПОУ 00240112

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», м.Київ, ЄДРПОУ 37189400

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право», м.Київ, ЄДРПОУ 37250176

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Лященко А.М. - по дов.

від відповідача: Серебряник О.О. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «АТЕК», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», м.Київ про:

- визнання права власності на гуртожиток (інв.№9894262, рік введення в експлуатацію 03.1969р., залишкова вартість 199 624,14 грн., площа 3429,30 кв.м), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а;

- витребування майна - нежилої будівлі (літ.А), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, загальною площею 3429,30 кв.м, з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» (з урахуванням заяви б/н від 16.10.2013р.)

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Закрите акціонерне товариство «АТЕК» на підставі державного акту від 15.01.1991р. про викуп майна орендного підприємства - Київського ордена Трудового Червоного Прапора екскаваторного заводу є законним власником нерухомого майна м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, яке значиться балансі як гуртожиток. Проте, на теперішній час спірне майно безпідставно зареєстроване за відповідачем та перебуває в його незаконному володінні.

Відповідач у відзиві б/н від 09.09.2013р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на законне набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» права власності на нежитлову будівлю за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а на підставі договору, який є дійсним.

Ухвалою від 24.09.2013р. господарського суду міста Києва до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право», м.Київ.

Третя особа в поясненнях б/н від 09.10.2013р. проти задоволення позову заперечила та зазначила, що нерухоме майно за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, яке раніше належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право», було на законних підставах відчужено на користь відповідача.

В судове засідання 04.12.2013р. представник третьої особи не з'явився. Разом з тим, належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи підтверджується залученим до матеріалів справи засвідченим списком №62 від 22.11.2013р. згрупованих поштових відправлень, що повністю відповідає позиції Пленуму Вищого господарського суду України, яка викладена в п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Наразі, з огляду на неявку третьої особи в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що третя особа в процесі розгляду справи 04.12.2013р. не скористалась правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:

15.01.1991р. трудовому колективу Київського ордена Трудового Червоного Прапора екскаваторного заводу було видано державний акт про викуп майна Орендного підприємства - Київського ордена Трудового Червоного Прапора екскаваторного заводу відповідно до Основ законодавства Союза РСР і союзних республік про оренду та договору оренди від 24.09.1990р. У вказаному акті зазначено, що в рахунок викупу майна відповідно до додаткової угоди до договору оренди від 24.09.1990р. в бюджет вносяться грошові кошти в сумі 37 811 000 руб.

Згідно з протоколом №1 від 23.01.1991р. конференцією трудового колективу Київського екскаваторного заводу було вирішено створити Акціонерне товариство з виробництва екскаваторів «АТЕК».

Відповідно до п.1.1 статуту Закритого акціонерного товариства «АТЕК» товариство засноване згідно з рішенням установчої конференції засновників від 23.01.1991р. шляхом перетворення Орендного підприємства Київський екскаваторний завод. Товариство є його правонаступником.

Верховним Судом України в постанові від 14.09.2004р. у справі №6/431 за позовом в.о.прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Закритого акціонерного товариства «АТЕК» про визнання недійсним п.3 додаткової угоди від 26.10.1990р. до договору оренди від 24.09.1990р. та визнання права власності було визначено, що в державному акті вказівка на розмір внесених в рахунок викупу коштів не визначає обсягу майна, яке перейшло у власність колективу. Обсяг викупленого майна розкривається через посилання на договір оренди від 24.09.1990р., а внесення коштів поставлено в причинно-наслідковий зв'язок з часом виникнення права власності у колективу. Безоплатна передача невиробничих фондів у власність організації орендарів є однією з визначених договором від 24.09.1990р. умов викупу орендованого майна. З урахуванням того, що відповідач є законним власником спірного майна, відсутні підстави для визнання права власності за державою.

За твердженням позивача, спірне майно, а саме гуртожиток за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, відноситься до майна, яке було викуплено трудовим колективом у Орендного підприємства Київський екскаваторний завод.

Як вбачається з довідки №8-0831/1 від 31.07.2013р. Закритого акціонерного товариства «АТЕК», на теперішній час вказаний гуртожиток знаходиться на балансі позивача за інвентарним №9894262 з балансовою вартістю 199 624,14 грн.

Одночасно, згідно з відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з 25.01.2013р. право власності на нежилу будівлю (літ.А) по вул.Чистяківській, 2а у м.Києві, загальною площею 3429,30 кв.м, зареєстровано за відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління».

Право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» на зазначену нежитлову будівлю оформлено на підставі договору від 17.08.2012р. купівлі-продажу нежилих будівель, який посвідчено 17.08.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №253 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №5157763.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що попереднім власником нежитлової будівлі по вул.Чистяківській, 2а у м.Києві було Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, що посвідчений 10.08.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю.В.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10.08.2012р. нежитлова будівля, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, була продана Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право» Осовським Олексієм Миколайовичем, якому вказане нерухоме майно належало на підставі рішення від 03.07.2012р. Брянківського міського суду Луганської області.

За викладених вище обставин, посилаючись на порушення права власності Закритого акціонерного товариства «АТЕК» внаслідок перебування спірного майна в незаконному володінні відповідача, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання за Закритим акціонерним товариством «АТЕК» права власності на гуртожиток, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, з підстав, передбачених ст.392 Цивільного кодексу України, а також про витребування вказаного майна з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» згідно зі ст.387 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

За приписами ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі. Підставою віндикаційного позову за змістом ст.387 Цивільного кодексу України є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача).

Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно. Отже, умовами задоволення розглядуваного позову, перш за все, є надання позивачем належних доказів на підтвердження факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В період, коли, за твердженням позивача, ним було отримано у власність спірне нерухоме майно, відносини з приводу набуття права власності регулювались Цивільним кодексом УРСР 1963р. та Законом України «Про власність».

Статтею 86 Цивільного кодексу УРСР в редакції від 04.02.1994р. було передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Наразі, на момент розгляду даної справи відносини щодо права власності регулюються положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншими Законами України.

За приписами ч.ч.1-4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.144 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Правом власності згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.328 вказаного Кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як зазначалось, позивач в обґрунтування наявності у Закритого акціонерного товариства «АТЕК» права власності на нерухоме майно за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, посилається на державний акт від 15.01.1991р. про викуп майна орендного підприємства - Київського ордена Трудового Червоного Прапора екскаваторного заводу, а також постанову від 14.09.2004р. Верховного Суду України у справі №6/431.

Разом з цим, зі змісту вказаного акту та зазначеного судового рішення не вбачається, що у власність позивачу було передано спірне майно, а саме гуртожиток (інв.№9894262, рік введення в експлуатацію 03.1969р., залишкова вартість 199 624,14 грн., площа 3429,30 кв.м), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а. Жодним наявним у матеріалах справи документом не підтверджується, що вказана будівля була включена до переліку майна, яке було викуплено у 1991р. трудовим колективом орендного підприємства Київський екскаваторний завод.

При цьому, облік спірного майна на балансі Закритого акціонерного товариства «АТЕК» не свідчить про наявність у останнього права власності на таке майно.

Відповідно до п.9 листа №01-8/98 від 31.01.2001р. Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Перебування майна, у тому числі, приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Одночасно, зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» на правомірних підставах набуло право власності на нежитлову будівлю, площею 3429,30 кв.м, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а.

Зокрема, як вказувалось судом вище, рішенням від 03.07.2012р. Брянківського міського суду Луганської області право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 3429,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а (літ.А), було визнано за Осовським Олексієм Миколайовичем.

10.08.2012р. Осовським Олексієм Миколайовичем було відчужено вказану нежитлову будівлю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право» за договором купівлі-продажу б/н від 10.08.2012р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернишем Ю.В. та зареєстрований за №2726.

17.08.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, загальною площею 3429,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченко О.В. та зареєстровано за №253.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів визнання недійсними договору від 17.08.2012р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право», договору від 10.08.2012р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Закон і право» та Осовським Олексієм Миколайовичем, а також скасування судом вищої інстанції рішення від 03.07.2012р. Брянківського міського суду Луганської області, яким визнано право власності на будівлю по вул.Чистяківській, 2а, за Осовським Олексієм Миколайовичем, а тому у господарського суду відсутні підстави не приймати вказані документи до уваги при встановленні обставин щодо правомірності набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно.

Необґрунтованими також є посилання позивача на положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки матеріалами справи не підтверджується, що спірна будівля є гуртожитком.

За змістом ст.127 Житлового кодексу Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Ухвалами суду від 01.11.2013р. та від 20.11.2013р. позивача було зобов'язано надати документи, на підставі яких було встановлено, що спірне майно є гуртожитком. Проте, позивачем вказаних вимог суду виконано не було, витребуваних доказів не надано.

Разом з цим, з технічного паспорту, що виготовлений 25.07.2012р. Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» вбачається, що нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, є нежитловим будинком (приміщенням), що підтверджується також матеріалами інвентаризаційної справи №135319.

Таким чином, за висновками суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у Закритого акціонерного товариства «АТЕК» права власності на нерухоме майно, з приводу якого виник спір, а саме на гуртожиток (інв.№9894262, рік введення в експлуатацію 03.1969р., залишкова вартість 199 624,14 грн., площа 3429,30 кв.м), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а.

Разом з цим, як зазначалось, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності на підставі ст.392 Цивільного кодексу України є оспорювання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду. У даному випадку до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача права, на захист якого подано позов, або утвердження за собою права, яке належить позивачу, тобто такі дії, що свідчать про порушення або оспорювання існуючого права.

Одночасно, приймаючи до уваги, що позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «АТЕК» обґрунтовані посиланнями і на ст.387 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що за змістом вказаної статті віндикаційний позов також може бути заявлено виключно власником.

Таким чином, недоведення позивачем наявності у нього суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі ст.ст.387, 392 Цивільного кодексу України.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 19.09.2011р. по справі №3-82гс11, а також висновками Вищого господарського суду України, що зазначені в постановах від 02.09.2013р. по справі №913/767/13-г, від 05.08.2013р. по справі №904/1789/13-г.

Крім того, як зазначалось судом раніше, відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідача.

Разом з цим, Закритим акціонерним товариством «АТЕК» не представлено доказів порушення його права власності на спірне майно Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», у тому числі, внаслідок утримання спірного майна в незаконному володінні відповідача. Навпроти, як вказувалось, позивачем не було спростовано правомірного набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а.

За таких обставин, приймаючи до уваги недоведення наявності у позивача права власності на спірне майно та порушення його права з боку відповідача, позов Закритого акціонерного товариства«АТЕК», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», м.Київ про визнання права власності на гуртожиток (інв.№9894262, рік введення в експлуатацію 03.1969р., залишкова вартість 199 624,14 грн., площа 3429,30 кв.м), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, та витребування майна - нежилої будівлі (літ.А), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, загальною площею 3429,30 кв.м, з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «АТЕК», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління», м.Київ про визнання права власності на гуртожиток (інв.№9894262, рік введення в експлуатацію 03.1969р., залишкова вартість 199 624,14 грн., площа 3429,30 кв.м), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, 2а, та витребування майна - нежилої будівлі (літ.А), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Чистяківська, буд.2а, загальною площею 3429,30 кв.м, з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції в нерухомість та управління».

У судовому засіданні 04.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.12.2013р.

Суддя М.О. Любченко