Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/19500/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19500/13 03.12.13

За позовом Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київприлад»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Транзит»

про стягнення 16 130,56 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Закотюра І.О. за довіреністю № 112/вп168 від 12.08.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Виробниче об'єднання «Київприлад» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Транзит» (далі - відповідач) про стягнення 19 396, 85 грн., в тому числі 16 130, 56 грн. основного боргу, 1 556, 75 грн. 3 % річних та 1 709, 54 грн. інфляційних витрат. Крім того, позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору, ним було надано відповідачу комунальні та інші послуги по користуванню нежилим приміщенням площею 288, 1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Генерала Тупикова, 11-а на земельній ділянці позивача, яка на момент укладення Договору належала відповідачу на праві власності згідно з Договором купівлі-продажу № 921 від 08.09.2003 р., реєстр БТІ № 5860-п. Зокрема, до послуг, що надавались позивачем, було віднесено опалення, плату за землю, збір та вивіз відходів, благоустрій території, витрати на підготовку документів по обслуговуванню та обслуговування технічних систем та комунікацій. Як зазначає позивач, в порушення умов Договору відповідач такі послуги оплачував з порушенням строків та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем в сумі 16 130, 56 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19500/13, розгляд справи призначено на 12.11.2013 р.

01.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що він має договірні відносини з великою кількістю орендарів та інших контрагентів, які знаходяться на території позивача, у зв'язку з чим склалась практика отримання контрагентами рахунків на оплату відповідних послуг самостійно. Також, позивач зазначає, що відповідач фактично користувався своїм приміщенням та споживав послуги позивача до 01.01.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 26.11.2013 р.

20.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він вказує на те, що для надання суду виписок банку щодо здійснених часткових проплат з боку відповідача, необхідний додатковий час.

26.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 03.12.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. від представника позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до приписів п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він відмовляється від частини позовних вимог, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 1 556, 75 грн. 3 % річних та 1 709, 54 грн. інфляційних витрат.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2008 р. між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (співвласник) було укладено Договір надання платних послуг співвласнику № 18, відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач надає, а співвласник оплачує надані йому комунальні та інші послуги по користуванню нежилим приміщенням площею 288, 1 кв.м., розташовані в м. Києві по вул. Генерала Тупикова, 11-а, на першому поверсі. Перелік послуг та розрахунок їх вартості вказаний в Додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2. Договору його сторони визначили, що платежі за надані послуги перераховуються співвласником на розрахунковий рахунок балансоутримувача не пізніше 10 числа наступного місяця, після отримання орендарем рахунка-фактури у балансоутримувача.

Сторони підписали Додаток № 1 до Договору «Розрахунок щомісячної вартості додаткових послуг, які надаються балансоутримувачем співвласнику», відповідно до якого визначено наступний перелік послуг, що мали надаватись позивачем відповідачу: опалення, плата за землю, збір та вивіз відходів, благоустрій території, витрати на підготовку документів по обслуговуванню, водопостачання та водовідведення, електроенергія, обслуговування технічних систем та комунікацій, загальна вартість яких становить 1 136, 13 грн. разом з ПДВ.

Також, Додатком № 1 його сторони визначили, що в період опалювального сезону з 15 жовтня по 15 квітня співвласник сплачує обов'язкову щомісячну передоплату за споживання теплової енергії в сумі 1 000, 00 грн. (п. 1 Додатку № 1 до Договору).

У відповідності до п. 2 Додатку до Договору щомісячно балансоутримувач після отримання фактичної інформації про спожиту енергію виставляє рахунок на оплату з урахуванням передоплати.

Підставою для оплати отриманих послуг є двосторонній акт, складений сторонами (п. 3 Додатку № 1 до Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору встановлюється з 01.09.2008 р. і діє до 01.09.2009 р. включно.

Як зазначає позивач, фактично позивач споживав послуги, що надавались позивачем, до січня 2011 року, про що свідчить в тому числі Лист відповідача № 14 від 30.12.2010 р., вручений позивачу 21.02.2011 р., відповідно до якого він просить у зв'язку з підписанням Договору на управління нерухомим майном перезаключити Договір про надання платних послуг співвласнику з ТОВ «Енерго-Транзит» на орендаря приміщення - ТОВ «Символ» з 01.01.2011 р.

Також, позивач надає до матеріалів справи Гарантійний лист відповідача № 15/10 від 15.02.2010 р., яким він гарантував оплату теплопостачання за січень 2010 року.

Крім того, позивач також вказує на проведення відповідачем часткової оплати послуг протягом 2010 року, що підтверджується випискою банку по поточному рахунку позивача.

Досліджуючи питання щодо строку дії укладеного між сторонами Договору, суд враховує, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 654 ЦК України).

Пролонгація - це продовження дії договору понад передбачені при його укладанні строки. Пролонгація відбувається виключно на майбутнє та здійснюється, як правило, двома способами: шляхом укладання спеціальної (пролонгаційної) угоди щодо продовження дії договору на новий строк або шляхом включення умови щодо продовження дії договору безпосередньо в його текст (здійснюється автоматично у разі дотримання визначених договором умов).

Спірний Договір не містить умов щодо автоматичної пролонгації та при цьому його укладено у письмовій формі.

Таким чином, правочин щодо внесення змін до Договору, в тому числі щодо продовження строку його дії має вчинятись також у письмовій формі.

Слід зазначити, що чинне законодавство під письмовою формою правочину розуміє як викладення його у єдиному документі шляхом спільного підписання повноважними представниками сторін, так і допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, який також прирівнюється до письмової форми - шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що листування сторін, а також їх подальші дії засвідчили продовження строку дії Договору на 2010 рік та січень 2011 року, після чого згідно з поясненнями позивача, проти яких не заперечує відповідач, останній припинив користуватись послугами позивача внаслідок передачі спірного приміщення в користування іншому суб'єкту господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 58 722, 04 грн., про що було складено наступні Акти про надання послуг: № 8853 від 31.12.2008 р. на суму 4 232, 84 грн., № 7035 від 30.10.2008 р. на суму 8 983, 77 грн., № 9611 від 28.02.2009 р. на суму 1 596, 01 грн., № 9348 від 30.01.2009 р. на суму 3 826, 66 грн., № 10476 від 30.04.2009 р. на суму 296, 46 грн., № 10179 від 31.03.2009 р. на суму 1 108, 12 грн., № 13008 від 16.12.2009 р. на суму 2 930, 80 грн., № 12702 від 12.11.2009 р. на суму 1 219, 87 грн., № 13879 від 22.02.2010 р. на суму 7 040, 54 грн., № 13295 від 15.01.2010 р. на суму 5 281, 87 грн., № 14129 від 17.03.2010 р. на суму 3 735, 60 грн., № 14680 від 14.04.2010 р. на суму 3 846, 67 грн., № 15110 від 18.05.2010 р. на суму 138, 36 грн., № 17336 від 18.11.2010 р. на суму 1 814, 21 грн., № 17533 від 06.12.2010 р. на суму 2 531, 33 грн., № 17905 від 17.01.2011 р. на суму 5 592, 68 грн. та № 18814 від 11.02.2011 р. на суму 4 546, 25 грн.

Зазначені Акти не були підписані з боку відповідача, проте як він ні під час розгляду даного спору, ні в представленій до матеріалів справи переписці сторін не заперечує проти обставин надання позивачем спірних послуг, як і не заявляє будь-яких претензій до їх обсягу та якості.

При цьому, відповідач частково здійснив розрахунок за вказаними актами на підставі виставлених щодо них рахунків на суму 42 446, 15 грн., у зв'язку з чим у нього утворився борг перед позивачем в сумі 16 275, 89 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона -(виконавець) зобов'язується за завданнями другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалось вище, сторони узгодили, що платежі за надані послуги перераховуються співвласником на розрахунковий рахунок балансоутримувача не пізніше 10 числа наступного місяця, після отримання орендарем рахунка-фактури у балансоутримувача.

З аналізу змісту Договору суд приходить до висновку, що в даному випадку рахунок, на який міститься посилання, є лише документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку або його неотримання не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 р. № 3-3902к09.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що станом на момент розгляду спору по суті за відповідачем рахується борг перед позивачем в сумі 16 275, 89 грн.

Водночас, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 16 130, 56 грн. основного боргу, у зв'язку з чим, враховуючи відсутність клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в розмірі, визначеному позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахування зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, судові витрати зі сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення 1 556, 75 грн. 3 % річних та 1 709, 54 грн. інфляційних витрат, від яких позивач відмовився, покладаються на позивача, оскільки в цій частині провадження у справі припиняється і такі витрати відповідно не підлягають поверненню, проте як і підстав для їх відшкодування відповідачем немає.

Так, відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині розгляду позовних вимог про стягнення 1 556 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 75 коп. 3 % річних та 1 709 (одна тисяча сімсот дев'ять) грн. 54 коп. інфляційних витрат.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Транзит» (03062, місто Київ, Святошинський район, вулиця Червонозаводська, будинок 7; код ЄДРПОУ 24942882) на користь Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київприлад» (03680, місто Київ, Солом'янський район, вулиця Гарматна, будинок 2; код ЄДРПОУ 14309669) 16 130 (шістнадцять тисяч сто тридцять) грн. 56 коп. основного боргу та 1 430 (одну тисячу чотириста тридцять) грн. 78 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака