Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/14924/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14924/13 03.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймопт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»

про стягнення 52 904, 81 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таймопт» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (далі - відповідач) про стягнення 52 904, 81 грн., в тому числі 42 890, 10 грн. основного боргу, 8 106, 32 грн. пені та 1 908, 39 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14924/13, розгляд справи призначено на 04.09.2013 р.

04.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 09.10.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р., розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 15.10.2013 р. При цьому, зобов'язано надати пояснення щодо залишку нереалізованого товару, поставленого за спірним договором; належним чином оформлені звіти про реалізацію товару та реєстр виданих/отриманих податкових накладних.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 15.10.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відрядженні, справу № 910/14924/13 передано для розгляду судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. було прийнято справу № 910/14924/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. справу № 910/14924/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її поверненням з відрядження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/14924/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 03.12.2013 р.

Представники сторін в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № К-200, відповідно до п. 1.1. якого постачальник прийняв на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного Договору і в кількості передбаченій замовленнями на товар.

Згідно з п. 2.4. Договору, ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, визначаються також у видатковій накладній, яка має відповідати замовленню. Відступи видаткової накладної від змісту замовлення допускаються тільки за згодою покупця.

Пунктом 3.11. Договору сторони визначили, що покупець має право повернути постачальнику товари, що бути поставлені останнім в торгівельну мережу покупця, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари у разі, якщо товар не користується попитом у споживачів тане реалізовується більш ніж 60 календарних днів.

Відповідно до п. 4.3. Договору, покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам.

Згідно з п. 8.1. Договору, він набуває чинності з 18.02.2011 р. та діє до 31.12.2011 р.

У випадку, якщо після закінчення строку дії Договору, жодна зі сторін за 20 календарних днів не заявила про своє бажання розірвати даний договір, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 71 690, 00 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № 16 від 22.02.2011 р. на суму 7 089, 60 грн., № 17 від 22.02.2011 р. на суму 7 089, 60 грн., № 18 від 22.02.2011 р. на суму 7 089, 60 грн., № 9 від 05.03.2011 р. на суму 1 524, 00 грн., № 10 від 05.03.2011 р. на суму 1 524, 00 грн., № 8 від 05.03.2011 р. на суму 1 524, 00 грн., № 10 від 05.03.2011 р. на суму 1 524, 00 грн., № 8 від 21.07.2011 р. на суму 2 966, 40 грн., № 7 від 21.07.2011 р. на суму 2 966, 40 грн., № 6 від 21.07.2011 р. на суму 2 966, 40 грн., № 1 від 04.08.2011 р. на суму 1 784, 40 грн., № 2 від 04.08.2011 р. на суму 1 784, 40 грн., № 3 від 04.08.2011 р. на суму 1 784, 40 грн., № 44 від 24.12.2011 р. на суму 2 862, 00 грн., № 45 від 24.12.2011 р. на суму 2 862, 00 грн., № 46 від 24.12.2011 р. на суму 4 478, 40 грн., № 12 від 07.03.2012 р. на суму 4 748, 40 грн., № 13 від 07.03.2012 р. на суму 4 748, 40 грн., № 14 від 07.03.2012 р. на суму 4 748, 40 грн., № 32 від 20.12.2012 р. на суму 1 609, 20 грн., № 6 від 07.06.2012 р. на суму 3 407, 40 грн., № 9 від 05.03.2013 р. на суму 2 132, 70 грн.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково на суму 28 800, 00 грн., внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем в сумі 42 890, 10 грн.

Зважаючи на те, що в подальшому відповідач так і не провів остаточний розрахунок з позивачем, останній Листом від 24.07.2013 р. направив відповідачу вимогу щодо здійснення оплати товару на суму 42 890, 10 грн.

Оскільки відповіді на вказану претензію, як і задоволення відповідних вимог позивач не отримав, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дня реалізації поставленого товару споживачам.

Слід зазначити, що відповідач не надає суду належних та допустимих доказів того, що поставлений позивачем товар не був ним реалізований та обліковується на бухгалтерському обліку відповідача.

Ненадання доказів реалізації товару, як і доказів його зберігання суперечить принципу добросовісності господарських зобов'язань та може бути розцінено як зловживання процесуальними правами з метою ухилення від обов'язку з оплати відповідного товару.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що строк з виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару настав.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 8 106, 32 грн. пені та 1 908, 39 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.5. Договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу до стягнення 8 106, 32 грн. пені та 1 908, 39 грн. 3 % річних.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

В даному випадку суд звертає увагу на те, що за змістом Договору строк з оплати товару пов'язаний з датою його реалізації відповідачем.

Оскільки, як зазначалось вище, до матеріалів справи не представлено доказів, коли саме було реалізовано спірний товар відповідачем, у суду немає можливості, як перевірити, так і встановити обґрунтованість здійснених позивачем нарахувань в силу відсутності даних про відповідні періоди прострочення.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 8 106, 32 грн. пені та 1 908, 39 грн. 3 % річних в силу їх необґрунтованості та недоведеності періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (04074, місто Київ, Оболонський район, вулиця Лугова, будинок 12; код ЄДРПОУ 35847906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таймопт» (01103, місто Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 15, квартира 6; код ЄДРПОУ 33103707) 42 890 (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто) грн. 10 коп. основного боргу та 1 394 (одну тисячу триста дев'яносто чотири) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака