Постанова

від 05.12.2013 по справі 827/2827/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2013 рокуСправа №827/2827/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі

судді - Александрова О.Ю., за участю секретаря - Ополєвої О.Г.,

за участю представників:

позивача - Гусєва Владислава Олександровича, довіреність №20 від 02.09.2013;

Фрідмана Володимира Олександровича, довіреність №4 від 15.01.2013,

відповідача - Харькової Олени Олексівни, довіреність №618/9/10.1-04 від 23.09.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта» до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Стівідорна компанія «Авліта» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013: №0000550220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 709,00 грн., у тому числі: 3 767,00 грн. - основний платіж, 942,00 грн. - штрафна санкція; №0000560220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 4 945,00 грн., у тому числі: 3 956,00 грн. - основний платіж, 989,00 грн. - штрафні санкції.

Позовні вимоги мотивовані таким: відповідач у своїх висновках дійшов думки, що ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не могло виповнити умови договору з позивачем, лише на підставі акта перевірки, складеного ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС, згідно якого провести зустрічну перевірку не є можливим; під час проведення перевірки фактичне місцезнаходження товару на території підприємства не перевірялося; з наданих позивачем під час перевірки документів вбачається, що ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» володіє двома складами, розташованими у м. Києві та у м. Дніпропетровську, але перевірка по жодній з відповідних адрес не проводилася; поставка товарів від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» до ПАО «Стівідорна компанія «Авліта» здійснювалася на підставі виставлених рахунків, що дозволяється чинним законодавством; для перевірки були надані копії рахунків, видаткових накладних, журналу обліку виданих довіреностей, журналів складського обліку товарно-матеріальних цінностей та руху товарно-матеріальних цінностей, у тому числі видачі у виробництво; в акті перевірки не зазначено, у чому саме полягає порушення публічного порядку, інтересів держави; угода може бути визнана фіктивною лише судом, органи державної податкової служби такими повноваженнями не наділені.

Ухвалами суду від 15.11.2013 за вказаним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №827/2827/13-а, закінчено підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Представник відповідача надав суду письмове заперечення на позов, у якому із заявленими вимогами не погодився, зазначив таке:

1. Перевіркою встановлено, що за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з TOB «Альтаір Альфа Плюс». На підставі даних правовідносин, позивачем було включено: до податкового кредиту суму у розмірі 3 767,00 грн., до валових витрат суму у розмірі 18 837,00 грн.

2. Податкові накладні TOB «Альтаір Альфа Плюс» від 20.03.2012 №90 та від 11.05.2012 №32 надані лише із запереченнями від 19.06.2013 №800/2264 на акт перевірки; видаткова накладна від 26.03.2012 №РН-0001208 та рахунок-фактура від 20.03.2012 №СФ-0003302 від імені TOB «Альтаір Альфа Плюс» оформлені щодо постачання 20 м труби 83*5 09Г2С, вагою 210 кг, та 30 м труби 51*3 ст.20 вагою 170 кг, на загальну суму 8 335,97 грн. (у тому числі ПДВ 1 389,33 грн.), видаткова накладна від 17.05.2012 №РН-0001349 - щодо постачання листу 35 ст. 40Х, вагою 816 кг, на суму 14 286,65 грн. (у тому числі ПДВ 2 378,11 грн.), а отримання товару оформлено 27.03.2012 (прибуткова накладна від 27.03.2012 №818) щодо 210 кг труби 83*5 09Г2С та 110 кг, та 110 кг труби 51*3 ст.20, 22.05.2012 (прибуткова накладна від 22.05.2012 №1433) щодо 816 кг листу 35 ст. 40Х.

3. Актом від 04.04.2013 №221/22-50/37675706 щодо TOB «Альтаір Альфа Плюс», складеним ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС за період з 01.01.2012 по 30.11.2012, не підтверджується реальність здійснення фінансово-господарських операцій TOB «Альтаір Альфа Плюс» з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. Також в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від TOB «Альтаір Альфа Плюс» до контрагентів - покупців (у тому числі Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта»). Також в акті зафіксовано, що згідно з матеріалами, отриманими від ДПІ у Шевченківському та Солом'янському районі м. Києва ДПС, Алчевської ОДПІ Луганської області ДПС відносно постачальників ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (ТОВ «Тесей ЛТД» (ЄДРПОУ 37818657), ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» (ЄДРПОУ 37889288), ТОВ «Оникс Компані ЛТД» (ЄДРПОУ 37817014), ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (ЄДРПОУ 37889322), ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» (ЄДРПОУ 37817020), ТОВ «Візувій 2011» (ЄДРПОУ 37429572) встановлено відсутність реального здійснення господарської діяльності, відсутність підприємств за податковою адресою, відсутність виробничих, складських приміщень, основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів, необхідних для здійснення діяльності.

3. Крім того, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_6, який являвся засновником та посадовою особу TOB «КФ «Горизонталь», встановлено, що допитуваний ніякого відношення до вказаного підприємства не має, документи фінансової звітності не підписував і статут не складав. Підприємство зареєстроване на його ім'я за грошову винагороду. Також відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_7, яка являється посадовою особою та засновником TOB «Константа - Інкорпорейтед» встановлено, що відношення де реєстрації вказаного підприємства вона не має, фінансово-господарською діяльністю не займалася, жодних уставних чи звітних документів не підписувала, свідоцтво платника податку на додану вартість в органах податкової служби не отримувала.

4. Згідно зі статтею першою Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть бути включені до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств та складу податкового кредиту з податку на додану вартість /а.с.63-65/.

У судовому засіданні 05.12.2013 представники позивача позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.12.2013 проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Працівниками Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку АТ «СК «Авліта» (код ЄДРПОУ) 30628382) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Альтаір Альфа Плюс» (ЄДРПОУ 32468182) за період березень, травень 2012 р.

За результатами перевірки складений акт №1088/22.0-21/30628382/27 від 13.06.2013 (далі за текстом - Акт перевірки) /а.с.11-20/.

За висновками Акта перевірки встановлено порушення Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта»:

1. пункту 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, з врахуванням вимог пунктів 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1. 2 статті 1, пункту 2.1 статті 2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 5, підпункту 6.2 пункту 6 Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, що призвело до завищення податкового кредиту АТ «СК Авліта» у сумі 3 767,44 грн., у тому числі за березень 2012 року у сумі 1 389,33 грн., за травень 2012 року у сумі 2 378,11 грн.

2. підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 3 956,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2012 року - на 1 459,00 грн., за півріччя 2012 року - на 2 497,00 грн.

Такі висновки мотивовані відповідачем наступним:

1. 22.05.2013 ДПІ у Нахімовському районі був отриманий лист від АТ «СК «Авліта» (вх.5160/10) №800/1857 від 21.05.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», у якому повідомлялося наступне: об'єм отриманих товарів від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» склав 22 604,62 грн., у тому числі ПДВ 3 767,44 грн.; операції по отриманим товарам відображені у обліку по факту отримання документів у березні-травні 2012 року; податковий кредит у сумі 3 767,44 грн. (по першій події 20.03.2012, 11.05.2012 - оплата), був відображений у декларації з ПДВ за березень, травень 2012 року; реєстр отриманих податкових накладних був переданий у електронному вигляді по строку подання декларації Березень (рег. №9020572999), травень (рег. №9034659578); надаємо завірені копії документів: рахунку постачальника №4238 від 28.04.2012, платіжного доручення №1882 від 11.05.2012, видаткової накладної №1349 від 17.05.2012, рахунку постачальника №3302 від 20.03.2012, платіжного доручення №1103 від 20.03.2012, видаткової накладної №1208 від 26.03.2012.

2. До перевірки АТ «СК Авліта» по взаємовідносинам з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не надало завірені копії: господарських договорів, укладених між АТ «СК Авліта» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс»; реєстри отриманих та виданих податкових накладних; податкових накладних, які вказані у реєстрі отриманих накладних за березень, травень 2012 року - №90 від 20.03.2012 на суму 8 335,97 грн., у тому числі ПДВ 1 389,33 грн., №32 від 11.05.2012 на суму 14 268,65 грн., у тому числі ПДВ 2 378,11 грн. За перевіряє мий період АТ «СК Авліта» було отримано від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» наступні видаткові накладні: №РН-0001349 від 17.05.2012 на суму 14 268,65 грн. (ПДВ 2 378,11 грн.) на лист 35 ст.40Х, №РН-0001208 від 26.03.2012 на суму 8 335,97 грн. (ПДВ 1389,33 грн.); оплата між суб'єктами господарювання згідно платіжних доручень: №1982 від 11.05.2012 за лист 32ст 40Х по сч. 4238 від 28.04.2012. Сума 14 268,65 грн. ПДВ (20%) 2 2378,11 грн., №1103 від 20.03.2012 за труби по сч. 3302 від 20.03.2012. Сума 8 335,97 грн. ПДВ (20%) 1 389,33 грн.

3. ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя ДПС отримано від ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС акт №221/22-50/37675706 від 04.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» код ЄДРПОУ 37675706 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012-30.11.2012р.». Згідно проведених заходів, операції ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Відповідно до акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС №221/22-50/37675706 від 04.04.2013 встановлено відсутність об'єктів оподаткування у частині здійснення постачання товарів (робіт, послуг) на адресу АТ «СК «Авліта» в сумі 22 604,62 грн., у тому числі ПДВ 3 767,44 грн.

На підставі акта перевірки №1088/22.0-21/30628382/27 від 13.06.2013 відносно Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта» відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000560220 від 02.07.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 4 945,00 грн., у тому числі 3 956,00 грн. - основний платіж, 989,00 грн. - штрафні санкції /а.с.23/;

- №0000550220 від 02.07.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 709,00 грн., у тому числі 3 767,00 грн. - основний платіж, 942,00 грн. - штрафні санкції /а.с.21/.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 04.09.2013 за вих. 1121/10/27-01-10-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін /а.с.34-38/.

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення №0000560220 від 02.07.2013, №0000550220 від 02.07.2013 до органу державної податкової служби вищого рівня.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 09.10.2013 за вих. №12810/6/99-99-10-01-15 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін /а.с.47-50/.

Судом встановлено, що з приводу повноти та правильності нарахування та сплати позивачем податку на прибуток підприємств застосуванню до спірних відносин підлягають норми розділу III Податкового кодексу України, а з приводу повноти та правильності нарахування та сплати податку на додану вартість - норми розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ.

За правилом абзацу першого пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За визначенням підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 138.8.2 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України).

Склад загальновиробничих витрат визначений підпунктом 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

За пунктом 138.9 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Перелік інших витрат наведений у пункті 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного:

датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору;

датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей цієї статті під субординованим боргом розуміються звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів (пункт 138.5 Податкового кодексу України).

За змістом наведених норм розділу III Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статі 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За правилом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

За приписами пунктів 199.1, 199.2 статті 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях. Частка використання сплаченого (нарахованого) податку за придбаними (ввезеними) товарами (послугами) між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

За змістом наведених норм розділу V Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідними операціями.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.1. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Стівідорна компанія «Авліта» (ідентифікаційний код 30628382) зареєстровано як юридична особа /а.с.51, 52/, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Нахімовському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополі (взято на облік в органі державної податкової служби 10.12.1999 за №000240) /а.с.12/, 12.08.2005 зареєстровано платником податку на додану вартість, 30.05.2011 перереєстровано, про що ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя видано свідоцтво №100338296 /а.с.68/.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» (ідентифікаційний код 37675706) зареєстровано юридичною особою /а.с.200/, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС з 31.05.2011 за №13450 /а.с.201/, 13.07.2011 зареєстровано платником податку на додану вартість, про що ДПІ Деснянському районі м. Києва видано свідоцтво №100344399 /а.с.201/.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, між Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» була досягнута домовленість про постачання останнім першому товарів на підставі виставлених рахунків.

Позивачем, у якості внутрішнього документу була оформлена аварійна заявка на придбання ТМЦ та послуг, а саме - труби 51*3 ст.20, 83*5 09Г2С, для реконструкції (модернізації) портального крану РДК-1600 /а.с.69/.

На виконання вказаної домовленості Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» на адресу Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта» був виставлений рахунок-фактура №СФ-0003302 від 20.03.2012 на товар - труби, на суму 8 335,97 грн., у тому числі ПДВ 1 389,33 грн. /а.с.70/, а Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» платіжним дорученням №1103 від 20.03.2012 було перераховано контрагенту суму вартості товарів у розмірі 8 335,97 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 389,33 грн. /а.с.72/.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» за фактом отримання коштів від позивача, на підставі підпункту а) пункту 187.1 статті 187, пунктів 201.1, 201.4, 201.7 статті 200 Податкового кодексу України складено та надано покупцеві податкову накладну від 20.03.2012 №90 на суму 8 335,97 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 389,33 грн. /а.с.106/. Також на виконання домовленості було складено: видаткову накладну №РН-0001208 від 26.03.2012 на вказану суму /а.с.74/; прибуткову накладну №818 від 27.03.2012 на вказану суму /а.с.75/.

Також, позивачем, у якості внутрішнього документу була оформлена аварійна заявка на придбання ТМЦ та послуг, а саме - лист 32ст.40Х, для виготовлення болтів, гайок, контргайок, та прижимних планок для підкранових путей мостового крану /а.с.84/.

На виконання вказаної домовленості Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» на адресу Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта» був виставлений рахунок-фактура №СФ-0004238 від 28.04.2012 на товар - лист, на суму 14 268,65 грн., у тому числі ПДВ 2 378,11 грн. /а.с.85/, а Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» платіжним дорученням №1982 від 11.05.2012 було перераховано контрагенту суму вартості товарів у розмірі 14 268,65 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 378,11 грн. /а.с.86/.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» за фактом отримання коштів від позивача, на підставі підпункту а) пункту 187.1 статті 187, пунктів 201.1, 201.4, 201.7 статті 200 Податкового кодексу України складено та надано покупцеві податкову накладну від 11.05.2012 №32 на суму 14 268,65 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 378,11 грн. /а.с.107/. Також на виконання домовленості було складено: видаткову накладну №РН-0001349 від 17.05.2012 на вказану суму /а.с.89/; прибуткову накладну №1433 від 22.05.2012 на вказану суму /а.с.90/.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, фактично між позивачем та відповідачем був укладений договір про поставку товарів у формі виставлення рахунків та здійснення дій з оплати товарів Замовником, прийняття оплати Виконавцем та обміну вказаними вище письмовими документами.

Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (пункт 1 статті 208 Цивільного кодексу України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, недодержання позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс»» письмової форми згаданих вище правочинів не має наслідком їх недійсність.

На одержання відповідних товарно-матеріальних цінностей позивачем шляхом видачі довіреностей №296 від 20.03.2012, №447 від 17.05.2012, було уповноважено особу - Кущенка О.В. /а.с.73, 87/.

Зазначені податкові накладні підписані, скріплені печаткою підприємства - постачальника товарів, яке на момент їх видачі було зареєстровано як юридична особа та мало статус платника податку на додану вартість, що відповідачем не оспорюється. Оплата придбаних товарів Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» здійснена, що підтверджується вказаними вище платіжними дорученнями й відповідачем також не оспорюється.

Використання позивачем у власній діяльності придбаних у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товарів підтверджується:

- вимогою №1917 від 03.04.2012 на одержання зі складу труби 83*5 09Г2с у кількості 210 кг /а.с.76/;

- вимогою №1918 від 03.04.2012 на одержання зі складу труби 51*3 ст.20 у кількості 110 кг /а.с.77/;

- матеріальною відомістю витрат ТМЦ за липень 2012 року /а.с.78-79/;

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за липень 2012 року /а.с.80/;

- актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2012 року /а.с.81-83/;

- вимогою №1987 від 24.05.2012 на одержання зі складу сталь листову 35 ст.40Х у кількості 816 кг /а.с.91/;

- матеріальною відомістю витрат ТМЦ за липень 2012 року /а.с.92-93/;

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за липень 2012 року /а.с.94/;

- актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2012 року /а.с.95-97/.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, доставка товару на адресу ПАТ «СК «Авліта» здійснювалася транспортними засобами ТОВ «Альтаір Альфа Плюс».

Фактичне переміщення товарів від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» до ПАТ «СК «Авліта» підтверджується відомостями зі штампу на рахунку-фактурі №СФ-0003302 від 20.03.2012, на якому зазначенні: марка автомобіля, реєстраційний номер, дата та час доставки товару, відповідальна особа /а.с.70/, та відомостями зі штампу на видатковій накладній №РН-0001349 від 17.05.2012, на якому зазначенні: марка автомобіля, реєстраційний номер, дата та час доставки товару, відповідальна особа /а.с.88/.

Викладеним в акті перевірки №1088/22.0-21/30628382/27 від 13.06.2013 підтверджується наявність відносин між Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» з приводу купівлі-поставки товарів, оплати придбаних товарів /а.с.14-15/. При цьому питання переміщення (транспортування) товарів від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» до ПАО «СК «Авліта», використання останнім товарів у власній господарській діяльності, взагалі під час перевірки де досліджувалося, про що свідчить відсутність відповідних відомостей у акті перевірки.

Доказів про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, відповідачем суду не надано; господарські операції здійснювалися в межах основних видів діяльності (транспортне оброблення вантажів, будування суден і плавучих конструкцій, діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами) за КВЕД, зазначених в довідці Управління статистики у м. Севастополі АА №909195 від 01.10.2013 /т.1, а.с.32/.

З виписки зі штатного розпису позивача, затвердженого наказом генерального директора №720 від 30.09.2011 вбачається, що у відділі матеріально-технічного постачання та комплектації обладнання кількість працівників складає 14 осіб, у механічних майстернях - 15 осіб /а.с.114/.

З виписки зі штатного розпису позивача, затвердженого наказом генерального директора №304 від 28.04.2012 вбачається, що у відділі матеріально-технічного постачання та комплектації обладнання кількість працівників складає 13 осіб, у механічних майстернях - 14 осіб /а.с.115/.

Згідно довідки №900/4563 від 05.12.2013 станом на 01.01.2012 на балансі позивача обліковувалися Будівля турбодизельного цеху, Кран портальний РДК-1600 /а.с.116/.

Наявність трудових ресурсів та матеріальних активів свідчить про можливість практичного здійснення позивачем господарської (виробничої) діяльності.

Не надано відповідачем й доказів відсутності у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» на час вчинення господарських операцій статусу юридичної особи та платника податків, незвичності вказаних операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі вказаних вище положень розділів III, V Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення №88 та за підтвердженості реальності здійснення господарських операцій, складені Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» податкові накладні є підставою для включення Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» зазначених у них сум до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, а також до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо нікчемності на думку відповідача, господарських операцій між ПАТ «Стівідорна компанія «Авліта» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. При цьому, вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій з придбання послуг.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на віднесення сум до складу витрат з податку на прибуток підприємств та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (робіт,послуг) по операціях, що підлягали оподатковуванню. Тобто, якщо контрагент не виконав своїх податкових зобов'язань щодо нарахування та сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, а не для добросовісного придбавача товарів (робіт, послуг).

З аналізу положень статті 15, підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України випливає, що обчислення, декларування та/або сплата сум податків та зборів є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначена позиція узгоджується також із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем робіт, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Отже, враховуючи той факт, що складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, що передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, суду не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, ухвалене в порядку статті 234 Цивільного кодексу України щодо визнання судом фіктивним правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, тобто його вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, або рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку статті 207 Господарського кодексу України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності їх вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, або які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, - висновки акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому факти, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Викладення позивачем в акті перевірки висновків, які засновані на припущеннях не відповідає вимозі пункту 6 розділу І «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010, № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 щодо викладення в акті документальної перевірки фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, чітко, об'єктивно та в повній мірі.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачеві сум грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини вочевидь суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Вказана думка суду повністю узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України. Так, у постанові від 03.04.2013 у справі №К/9991/38114/12 суд зазначив:

«Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Саме по собі здійснення ним (особою, яка притягується до кримінальної відповідальності - суд) реєстрації суб'єктів господарювання без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

Що ж стосується посилання ДПІ на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей».

Висновки акта перевірки №1088/22.0-21/30628382/27 від 13.06.2013 засновані виключно на відомостях акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС №221/22-50/37675706 від 04.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» код ЄДРПОУ 37675706 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012-30.11.2012р.», у якому, у свою чергу, зазначено відомості щодо недоліків у фінансово-господарській діяльності контрагентів - TOB «КФ «Горизонталь», TOB «Константа Інкорпорейтед», TOB «Онікс Компані ЛТД», TOB «Компанія Мармур ЛТД» /а.с.199-221/.

Разом з тим, Приватне акціонерне товариство «Стівідорна компанія «Авліта» фінансово-господарських відносин з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Горизонталь», «Константа - Інкорпорейтед», «Онікс Компані ЛТД», «Компанія Мармур ЛТД» не мало, й товари за спірними операціями придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс». У даному випадку позивач притягується до відповідальності навіть не за порушення, вчинені безпосереднім контрагентом - ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», а за порушення, пов'язані з реєстрацією контрагентів останнього - ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Константа - Інкорпорейтед», ТОВ «Компанія Мармур ЛТД», стосовно яких також не встановлено конкретних фактів порушення податкового законодавства за фінансово-господарськими відносинами з іншими суб'єктами господарювання. Само по собі не знаходження суб'єкта господарювання за юридичною адресою, ненадання відповідей на запити інспекції, здійснення фінансово-господарської діяльності не уповноваженими особами, не є беззаперечним доказом нікчемності всіх укладених ним правочинів, а тим більше, всіх правочинів, укладених його контрагентами з іншими контрагентами.

Таким чином, сукупність наведених фактів, на думку суду, не надає підстав вважати Акт документальної планової виїзної перевірки ПАТ «СК «Авліта» (код ЄДРПОУ 30628382) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Альтаір Альфа Плюс» (ЄДРПОУ 32468182) за період березень, травень 2012 р.» складений відповідачем 13.06.2013 за №1088/22.0-21/30628382/27, належним доказом відсутності у позивача права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс».

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що обставини, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачеві сум грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість, не були підтверджені відповідачем у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень належним чином не довів. Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

З врахуванням наведеного, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

При вирішенні спору суд приймає рішення щодо розподілу судових витрат.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Абзацом другим пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позову майнового характеру визначена 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем було заявлено майнові вимоги - про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013: №0000550220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 709,00 грн., №0000560220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 4 945,00 грн.

2 відсотки розміру майнових вимог складають 193,08 грн., у зв'язку з чим застосовується мінімальна встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 р. № 5515-VI, з 1 січня 2013 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1 147,00 грн.

Таким чином, визначена за правилом абзацу другого пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору складає 1 720,50 грн. ( 1 147,00 грн. х 1,5) і з урахуванням положення частини третьої статті 4 того ж Закону позивачеві належало сплатити суму судового збору у розмірі 172,05 грн. (10 % від 1 720,50 грн.).

До позовної заяви додано платіжне доручення №3818 від 13.11.2013 про сплату судового збору у розмірі 1 720,50 грн. /а.с.25/, тобто, надмірно сплачено судового збору у розмірі 1 548,45 грн. (1 720,50 грн. - 172,05 грн.).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 172,05 грн., із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.,

За правилом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сума надмірного сплаченого збору у розмірі 1 548,45 грн. підлягає поверненню позивачеві.

90 відсотків розміру судового збору, встановленого абзацом другим пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», що складає 1 548,45 (1 720,50 грн. - 172,05 грн.) підлягає стягненню з відповідача.

Інших судових витрат, окрім судового збору, під час розгляду справи не встановлено.

У судовому засіданні 05.12.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови, відповідно до вимог частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено у повному обсязі 10.12.2013.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі №0000550220 від 02 липня 2013 року про збільшення Приватному акціонерному товариству «Стівідорна компанія «Авліта» (ідентифікаційний код 30628382) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 709,00 грн., у тому числі: 3 767,00 грн. - основний платіж, 942,00 грн. - штрафні санкції.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі №0000560220 від 02 липня 2013 року про збільшення Приватному акціонерному товариству «Стівідорна компанія «Авліта» (ідентифікаційний код 30628382) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 4 945,00 грн., у тому числі: 3 956,00 грн. - основний платіж, 989,00 грн. - штрафні санкції.

4. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби у м. Севастополі (99011, м. Севастополь, вул. Балаклавська, 9, ідентифікаційний код 38022717) списати у безспірному порядку з рахунку Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 74, ідентифікаційний код 38730893) на користь Приватного акціонерного товариства «Стівідорна компанія «Авліта» (99016, м. Севастополь, вул. Приморська, 2-г, ідентифікаційний код 30628382) витрати з судового збору у розмірі 172,05 грн. (сто сімдесят дві грн. 05 коп.).

4. Стягнути з Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (99001, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, 74, ідентифікаційний код 38730893) до Державного бюджету України (банк одержувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Севастополі, МФО 824509, ідентифікаційний код 38022717, р/р 31214206784001, код платежу 22030001, код суду 35884906) витрати з судового збору у розмірі 1 548,45 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім грн. 45 коп.).

5. Повернути Приватному акціонерному товариству «Стівідорна компанія «Авліта» (99016, м. Севастополь, вул. Приморська, 2-г, ідентифікаційний код 30628382) з бюджету (банк боржника - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Севастополі, МФО 824509) надміру сплачену за платіжним дорученням №3818 від 13.11.2013 (банк платника - ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851) суму судового збору у розмірі 1 548,45 (одна тисяча п'ятсот сорок вісім грн. 45 коп.).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Севастополя протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.Ю. Александров