Рішення

від 03.12.2013 по справі 906/1495/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА Господарський суд Житомирської області

---

---

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Від "03" грудня 2013 р.                                                     Справа № 906/1495/13 Господарський суд Житомирської області у складі: судді Вельмакіної Т.М. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом Міського комунального підприємства "Бердичівводоканал" (м. Бердичів)   до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммонтаж №35" (м.Житомир) про стягнення 26207,14 грн. Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача  26207,14 грн., з яких 21327,52 грн. основного боргу, 1648,35 грн. пені, 1908,96 грн. 3% річних та 1322,31грн. інфляційних. 25.11.2013. на адресу суду повернулася копія ухвали господарського суду Житомирської області від 18.10.2013, направлена відповідачу за адресою: м. Житомир, Баранова,64, з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання". Також, 03.12.2013 до суду факсимільним зв'язком надійшла факсимільна копія клопотання позивача (а.с. 63), згідно якого останній просить суд відкласти розгляд справи. Суд відхиляє вказане клопотання, оскільки, згідно ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України. При цьому, підставами для відкладення є обставини, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема: нез'явлення  в  засідання  представників  сторін,   інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Натомість, враховуючи наявні у справі матеріали, відсутність представника позивача, на думку суду, не перешкоджає вирішенню спору по суті. Суд також звертає увагу, що чинне законодавство не обмежує представництво в судовому процесі лише одним конкретним представником від кожної сторони, тому позивач мав право направити іншого, належним чином уповноваженого представника, для участі в даному судовому засіданні. До того ж, 2-х місячний строк розгляду спору, передбачений ч.1 ст. 69ГПК України, по даній справі закінчується 15.12.2013р., а для належного повідомлення сторін, з урахуванням  часу виготовлення ухвали та поштового обігу,  вказаного строку може бути не достатньо. З метою підтвердження відомостей щодо відповідача, судом було здійснено електронний запит та отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розміщеного на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаціійно-ресурсний центр" (а.с. 64-65), згідно якого юридична адреса відповідача відповідає вказаній у позовній заяві. Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Враховуючи наявні у справі документи, суд вважає, що відсутність представників сторін не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами. Дослідивши надані до справи документи, господарський суд ВСТАНОВИВ: Згідно позовної заяви позивач стверджує, що 27 вересня 2010 року між Міським комунальним підприємством "Бердичівводоканал" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проммонтаж" №35 (відповідач) було укладено усну домовленість про поставку товару з подальшим підписанням типового договору, за яким позивач бере на себе зобов'язання передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Зазначає, що на виконання виставлених згідно домовленості умов ним було передано у власність відповідачу товар згідно видаткової накладної №14 від 27.09.2010, яка на думку позивача, є первинним документом, що фіксує факт здійснення господарської діяльності та факт встановлення договірних відносин, а тому є підставою для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар. Повідомляє, що 13.08.2013 надіслав відповідачу претензію (а.с. 9-10), в якій просив сплатити суму боргу в розмірі 21327,52грн., однак остання була залишена без задоволення. Внаслідок вказаного, за даними позивача, станом на 18.09.2013 заборгованість відповідача склала 21327,52грн. За несвоєчасне  виконання  грошових зобов'язань,  посилаючись на ст. ст. 193, 229, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач нарахував до стягнення з відповідача 1648,35грн. пені, 1908,96грн. 3% річних та 1322,31грн. інфляційних. Відповідач за підставами пред'явлення та предметом  позов не оспорив, відзиву на позовну заяву не надав. Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі і підлягає частковому  задоволенню, враховуючи наступне. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України). Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Так, з матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник при реалізації ними прав та обов'язків у відносинах купівлі - продажу. У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Оскільки підставою виникнення вказаних відносин позивач вважає факт передачі відповідачу товару згідно типового договору та видаткової накладної №14 від 27.09.2010 (а.с. 8), слід зазначити, що матеріали справи не містять, а позивачем на надано будь-якого укладеного між сторонами договору. Також не містить посилань на договір видаткова накладна №14 від 27.09.2010 (а.с. 8), на підставі якої здійснювалась передача товару. Водночас, як вбачається з виписаної позивачем податкової накладної від 27.09.2010 (а.с. 52), умовою поставки  вказано договір, однак номер та дата останнього відсутні. За вказаного, суд дійшов висновку, що купівля-продаж товару між позивачем та відповідачем здійснювалася на підставі видаткової накладної. Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, накладна, за якими відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем. Крім того, факт передачі товару відповідачу загальною вартістю 21327,52грн. підтверджується наданими позивачем податковою накладною від 27.09.2010 та виданою відповідачем довіреністю №КВ №58 (а.с. 8, 52, 53). За вказаного слід зазначити, що пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої Наказом Мінфіну України N 99 від 16.05.96р. визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача. Тобто довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення керівника підприємства про надання повноважень  конкретній фізичній особі одержати для підприємства цінності, згідно визначених у ній переліку та кількості. Частиною 2 п. 10 Інструкції визначено, що невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або  про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів. Так, предоставлена позивачем довіреність КВ №58, видана відповідачем 22.09.2010 на отримання матеріалів від МКП "Бердичівводоканал" (а.с.30) та є дійсною до 30.09.2010. При цьому представником позивача в усному порядку було зазначено, що за вказаною довіреністю відпускалися матеріали лише за видатковою накладною №14 від 27.09.2010, що не спростовано матеріалами справи.  Доказів того, що зазначена довіреність не була використана, як того вимагає п. 10 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, чи анульована (пп. "д" п.11 Інструкції), матеріали справи не містять. Факти невикористання та анулювання вказаної довіреності спростовується також перебуванням оригіналу останньої у МКП "Бердичівводоканал". Також при оцінці наданих позивачем доказів у сукупності суд вважає належним доказом у підтвердження наведеного вище висновку про суму заборгованості за договором – податкову накладну № 71 від 27.09.2010 на суму 21327,52грн., яка відповідно до наказу Міністерства фінансів України N 1379  від 01.11.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, є звітним розрахунковим податковим документом. У відповідності до ст. 692 ЦК України, покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. Таким чином, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній №14 від 27.09.2010 не встановлено, то у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару. Однак, у вказані строки відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим на час звернення позивача до суду, загальна заборгованість відповідача за отриманий товар по видатковій накладній №14 від 27.09.2010 склала 21327,52 і на час розгляду справи не змінилася, оскільки доказів погашення боргу сторонами не надано. У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші   учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння   відмова   від   зобов'язання   або одностороння зміна   його   умов   не   допускається,   якщо   інше   не встановлено договором або законом. За вказаних обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 21327,52грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення 1648,35грн. пені, слід зазначити наступне. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. При цьому статтею 546 ЦК України встановлено, що неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Враховуючи, що спірні правовідносини ґрунтуються на видатковій накладній, тобто письмовий правочин, яким передбачено забезпечення виконання зобов'язання відсутній, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1648,35грн. пені є безпідставною та не підлягає задоволенню. Що стосується нарахованих позивачем до стягнення з відповідача 1322,31грн. інфляційних та 1908,96грн. 3% річних, то приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З розрахунку позивача (а.с. 3) вбачається, що 3% річних останнім нараховано за період з 01.10.2010 по 23.09.2013 на суму боргу 1908,96грн. Перевіривши вказаний розрахунок річних суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та вірним. Відповідно до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції", розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). Враховуючи вищезазначені Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявленою до стягнення сума інфляційних за період з жовтня 2010 по серпень 2013 (включно) становить 1149,37грн. Тому у стягненні 172,94грн. інфляційних слід відмовити, оскільки їх заявлено до стягнення безпідставно. Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач вищенаведених обставин у встановленому порядку не спростував, доказів погашення боргу не надав. Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами та підлягають частковому задоволенню на суму 24385,84рн. з яких: 21327,52грн. основного боргу, 1908,96грн. 3% річних та 1149,37грн. інфляційних. В частині стягнення 1648,35грн. пені та 172,94грн. інфляційних суд відмовляє. Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд ВИРІШИВ: . Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проммонтаж №35"    (10001, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Баранова, буд. 64, ід. код 36330559) на користь Міського комунального підприємства "Бердичівводоканал" (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Леніна, буд. 87, ід. код 32569790): - 21327,52грн. основного боргу; - 1908,96грн. 3% річних; - 1149,37грн. інфляційних; - 1600,93грн. судового збору. 3. В частині стягнення 1648,35грн. пені та 172,94грн. інфляційних відмовити.   Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.                                         Повне рішення складено 09.12.2013 Суддя                                                                     Вельмакіна Т.М.   Віддрукувати: 1- до справи 2,3- сторонам (рек. з пов.)