Рішення

від 10.12.2013 по справі 901/3707/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2013 Справа № 901/3707/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Главкондитер"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя"

про стягнення 3555,61 грн.

Суддя Іщенко І.А.

За участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Главкондитер" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальніст "Торговельний Дім Нова Троя" та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 3555,61 грн., у тому числі суму основного боргу в розмірі 3408,00 грн., пеню в розмірі 120,16 грн., 3% річних в розмірі 27,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору не здійснював своєчасно та у повному обсязі сплату за поставлений товар, що і призвело до утворення заборгованості.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.11.2013 порушено провадження по справі суддею господарського суду Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи сповіщений належним чином. 09.12.2013 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, згідно яких позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі, а також довідка, за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Главкондитер", згідно якої станом на 06.12.2013 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" перед позивачем складає 3550,61 грн. (а. с. 51, 53).

Відповідач жодного разу явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - рекомендованою кореспонденцією. Ухвала від 07.11.2013 спрямована на його адресу рекомендованою кореспонденцією повернулись на адресу суду з позначкою: «За закінченням терміну зберігання» (а.с. 19-23).

Згідно спеціального витягу з ЄДРПО України станом на 13.11.2013, місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" значиться за адресою: вул. Крилова, буд. 155, м. Сімферополь, АР Крим, 95001 (а.с.41-43).

Відповідно до частини 3 пункту 3.9.1, пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Главкондитер» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний дім Нова Троя» (Дистриб'ютор) було укладено Договір дистриб'юції № 73/07-13 (а.с. 8-11).

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник зобов'язаний у продовж дії зазначеного Договору постачати Дистриб'юторові продукти харчування окремими партіями по цінам, в асортименті та кількості, що узгоджуються Сторонами, а Дистриб'ютор прийняти та сплатити цей товар, на умовах, що визначені у вищевказаному Договорі.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що місцем постачання товару є склад Дистриб'ютора. Доставка товару до місця постачання здійснюється за рахунок постачальника.

Відповідно пункту 1.3 Договору термін постачання, асортимент і ціну на кожну окрему партію заздалегідь обмовляється сторонами через торгового представника Постачальника.

Згідно з пунктом 1.4 Договору ціни на товари, що поставляються за даною угодою, вказані в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Передача товару Постачальником і його прийом Дистриб'ютором оформляється підписанням уповноваженими кільцевим дорученням особами накладних (пункт 1.6 Договору).

Згідно пункту 2.1 Договору Постачальник зобов'язаний передавати Дистриб'юторові товар партіями в терміни, кількості і асортименті(номенклатурі), погоджені Сторонами в заявці.

Відповідно пункту 2.2 Договору Дистриб'ютор зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару з відстроченням платежу впродовж 21 (двадцяти одного) календарного дня. Розрахунок робиться в гривнах шляхом перерахування суми стій моїй партії товару на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у разі порушення термінів оплати або постачання товару, визначених в цьому договорі, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару або простроченої суми грошових коштів за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 (пункт 7.2 Договору).

05.07.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Главкондитер" здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" на суму 3408,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару, підтверджується видатковою накладною № Г000000113 від 05.07.2013 (а.с. 12), товарно - транспортною накладною № 506/1 від 05.07.2013 (а.с. 13), податковою накладною № 6 від 05.07.2013 (а.с. 14-15).

Позивач стверджує, що відповідачем не було підписано та надано позивачеві кільцеву довіреність до Договору дистриб'юції № 73/07-13 від 02.07.2013, у зв'язку з чим товар було прийнято директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" Власовою О.М., про що на товарно - транспортній накладній № 506/1 від 05.07.2013 є відповідний підпис (а.с. 13).

Проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим за ним склалась заборгованість в розмірі 3408,00 грн.

Таким чином, несплата Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" у добровільному порядку заборгованості за договором №73/07-13 від 02.07.2013 в розмірі 3408,00 грн. стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Главкондитер" з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Різновидністю правочину є договір.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного Кодексу України).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, не надав доказів погашення заборгованості за Договором № 73/07-13 від 02.07.2013, отже не спростував тверджень позивача про те, що грошові зобов'язання не виконані, тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Позивачем надано довідку підписану директором товариства, відповідно до якої станом на 06.12.2013 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Главкондитер» складає 3408,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" суми заборгованості в розмірі 3408,00 грн. за Договором № 73/07-13 від 02.07.2013.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 27.07.2013 по 01.11.2013 в розмірі 27,45 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Судом було перевірено розрахунок 3%, здійснений позивачем, та встановлено, що розмір 3% за період з 27.07.2013 по 01.11.2013, визначений позивачем вірно, дорівнює 27,45 грн., а отже підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 27.07.2013 по 05.11.2013 в розмірі 120,16 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то воно підлягає стягненню у повному розмірі.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у разі порушення термінів оплати або постачання товару, визначених в цьому договорі, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару або простроченої суми грошових коштів за кожен день прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що за період з 27.07.2013 по 05.11.2013 відповідачу нарахована пеня в розмірі 120,16 грн. (а.с. 4).

Судом перевірено наданий розрахунок, та встановлено, що загальна сума пені за період з 27.07.2013 по 05.11.2013 відповідно до Договору № 73/07-13 від 02.07.2013 складає 125,40 грн., а не 120,16 грн., як обчислено позивачем. Втім, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню саме у розмірі 120,16 грн., як заявлено позивачем, оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом сторонами не надано.

Судовий збір покладається на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 12.12.2013.

Керуючись статями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім Нова Троя" (вул. Крилова, буд. 155, м. Сімферополь, АР Крим, 95001, ідентифікаційний код 32234102) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Главкондитер" (вул. Полтавський шлях, буд. 56, поверх 6, офіс 23, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код 37659967) заборгованість в розмірі 3555,61 грн., у тому числі суму основного боргу в розмірі 3408,00 грн., пеню в розмірі 120,16 грн., 3% річних в розмірі 27,45 грн., судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

3. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Суддя І.А. Іщенко