Постанова

від 28.04.2009 по справі 44/129

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/129

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 квітня 2009 р.                                                                                    № 44/129  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової –головуючого

Н. ВолковицькоїТ. Гоголь

за участю представників:

позивача

Кожевніков В.С. –довіреність від 01.04.2009 р.

відповідача

Голуб В.Є. –довіреність від 05.08.2008 р.

розглянувши матеріали касаційної скаргиАкціонерного комерційного банку "Альянс"

на постанову від 27.01.2009 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 44/129 господарського суду м. Києва

за позовомАкціонерного комерційного банку "Альянс"

до                          Товариства з обмеженою відповідальністю "Трговий дім "Пластмас –Прилуки"

про стягнення 13 211,30 грн.  

В С Т А Н О В И В :

          У червні 2008 р. АКБ "Альянс" звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" про стягнення заборгованості у сумі 13211,30 грн., посилаючись на приписи статей 611, 612, 625 Цивільного кодексу України.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.09.2000 р. між сторонами у справі було укладено договір кредитний договір № 062/ЮК за яким відповідачу було надано кредит в розмірі 285 000 грн. строком погашення 29.09.2001 р.,а додатковою угодою від 30.08.2001 р. сторонами було погоджено збільшити розмір кредиту до 547 450,00 грн. з виплатою 27 % річних за його користування.

На підставі рішення господарського суду м. Києва у справі № 18/362, яким стягнено з відповідача 247 993,72 грн. заборгованості за кредит, відповідачем сплачено суму боргу станом на 20.12.2004 р.

З 20.12.2004 р. до моменту повної сплати боргу за кредитним договором –27.04.2006 р. відповідач користувався коштами банку, у зв'язку з чим на підставі статті 625 Цивільного кодексу України повинен сплатити 29 % річних, що встановлено договором, за весь час користування кредитними коштами.

Заявою від 26.08.2008 р. № 531 АКБ "Альянс" на підставі пункту 4.2 кредитного договору № 062/ЮК від 29.09.2000 р., статей 623, 624, 625 Цивільного кодексу України збільшив позовні вимоги на суму 148 798,80 грн. (том 1 а.с. 41-42).

АКБ "Альянс", згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором, просив стягнути 98 865,21 грн. суму заборгованості, 26 591, 35 грн. втраченої вигоди, 31 099,34 грн. –індекс інфляції, 5 454,20 грн. пені (том 1 а.с. 89-91).  

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.10.2008 р. (суддя Чеберяк П.П.) позовні вимоги задоволені частково, а саме: стягнуто з ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" на користь АКБ "Альянс" 13 211,30 грн. боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи, що невідома сума основного боргу відповідача без врахування штрафних санкцій за рішенням суду у справі № 18/362, неможливо вирахувати розмір 29 % річних за користування кредитними коштами, пені та інфляційних витрат, які просить стягнути позивач.

Щодо стягнення упущеної вигоди суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів того, що несвоєчасна сплата відповідачем платежів за кредитним договором призвела до понесення позивачем збитків у сумі 26 591, 35 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 13 211, 30 грн. суд першої інстанції вказав на те, що станом на день слухання справи в засіданні Господарського суду міста Києва відповідач визнав, що його заборгованість перед позивачем за договором становить 9 849,84 грн.

За апеляційною скаргою ТОВ "ТД "Пластмас – Прилуки" Київський апеляційний господарський суд (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 30.10.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 27.01.2009 р. скасував його в частині стягнення 13 211,30 грн. боргу і в цій частині відмовив у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безпідставності та позовних вимог.

АКБ "Альянс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" 98 865,21 грн. боргу, 26 591,35 грн. упущеної вигоди, 31 099, 34 грн. індексу інфляції, 5 454,20 грн. пені, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неповним дослідженням судами обставин справи.

Скаржник, зокрема, зазначає, що з урахуванням того, що з винесенням господарським судом м. Києва рішенням від 20.12.2004 р. у справі № 18/362 зобов'язання за кредитним договором не припинились, а припинились лише після повної сплати всієї заборгованості, а саме 30.09.2007 р., відповідач має сплатити банку за кредитним договором відсотки за час фактичного користування коштами, індекс інфляції за весь час прострочення.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" просило відмовити у її задоволенні та залишити у силі постанову суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, АКБ "Альянс" просило суд стягнути з  ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки", зокрема, 26 591, 35 грн. втраченої вигоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 цього кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивачем не було надано доказів того, що несвоєчасна сплата відповідачем платежів за кредитним договором призвела до понесення позивачем збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченої вигоди в сумі 26 591, 35 грн.

Крім того, як вбачається із заяви про збільшення позовних вимог, позивач, посилаючись на пункт 4.2 договору від 29.09.2000 р. № 062/ЮК просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5454, 20 грн.

Пунктом 4.2 кредитного договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату процентів та погашення кредиту Банк має право отримати від позичальника пеню в розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 5 % від суми кредиту.    

Частиною 1  статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 5454,20 грн.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що АКБ "Альянс" також просило суд стягнути з ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" 98 865,21 грн. суму заборгованості та 31 099,34 грн. –індексу інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 29.09.2000 р. між АКБ "Альянс" та ЗАТ "АМП Енергохім" було укладено кредитний договір № 062/ЮК, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит на проведення розрахунків з партнерами за контрактами, що додаються до даного кредитного договору, в сумі 285 000,00 грн. строком на один рік з 29.09.2000 р. по 29.09.2001 р. із сплатою 16 % річних.

В січні 2001 року відповідач змінив назву на ТОВ "Торговий дім "Пластмас –Прилуки", що підтверджується свідоцтвом про державну перереєстрацію № 23542 від 24.01.2001 р.

27.09.2002 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до пункту 2.1.1. якої Банк зобов'язувався продовжити строк дії договору до 26.09.2003 року.

Згідно з пунктом 2.1.2. додаткової угоди, починаючи з 28.09.2002 р., було встановлено відсоткову ставку за користування кредитними коштами за договором на рівні 29 % річних.

Відповідно до пункту 2.2.1. відповідач зобов'язувався виконати всі зобов'язання, що випливають з договору та додаткової угоди, в строк до 26.09.2003 р. включно.

ТОВ "ТД  "Пластмас –Прилуки" зобов'язувався щомісяця в термін до 29 числа поточного місяця сплатити Банку відсотки за користування кредитними коштами, але не пізніше 29 числа наступного місяця. При цьому Банк залишає за собою право стягнути штрафні санкції за несплату відсотків з 30 числа поточного місяця (пункт 2.2.3 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 3.3. кредитного договору відсотки нараховуються із фактичного залишку на позичковому рахунку за календарну кількість днів користування кредитом.

ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" в порушення умов договору та додаткової угоди несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував за договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1 та 2 статті 10561 вказаного Кодексу встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Згідно зі статтею 625 вказаного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Під час здійснення розгляду справи судами було встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2004 р., що набрало законної сили 24.03.2005 р., у справі № 18/362 було стягнуто з ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" на користь АКБ "Альянс" 185 879, 47 грн.

27.04.2006 р. на виконання вказаного судового рішення господарського суду міста Києва у справі № 18/362 ТОВ "ТД "Пластмас –Прилуки" було здійснено оплату останньої частини заборгованості перед Банком за кредитним договором у розмірі 4 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № 83 від 28.04.2006 р.

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначали, що а ні з рішення господарського суду м. Києва від 20.12.2004 р., а ні з постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2005 р. у справі № 18/362 не вбачається розмір несплаченого кредиту, розмір несплачених відсотків та розмір нарахованих банком штрафних санкцій, а відтак враховуючи, що невідома сума основного боргу відповідача без врахування штрафних санкцій за рішенням суду у справі № 18/362, неможливо вирахувати розмір 29 % річних за користування кредитними коштами, пені та інфляційних витрат, які просить стягнути Банк в межах вимог у даній справі.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим та таким, що зроблений в порушення норм матеріального та процесуального права.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що для  вирішення спору у даній справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості (% річних) та індексу інфляції, судам необхідно було з'ясувати, зокрема, питання стосовно:

- суми отриманого кредиту;

- суми на яку позивачем проводився розрахунок 29 % річних та індекс інфляції;

- періодів та суми погашення відповідачем кредиту та нарахування позивачем 29 % та інфляційних саме на вказані суми;

- правової природи суми з визначенням періоду, стягненої за рішенням суду у справі № 18/362, для чого витребувати у сторін розрахунок у даній справі;

- нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості, несплаченої за договором, чи заборгованості з нарахованими на цю суму заборгованості 29 % річних та період такого нарахування;

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що  господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

 Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині позовних вимог щодо стягнення процентів річних за користування кредитними коштами та інфляційних втрат, а справа –направленню на новий розгляд в цій частині до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

          Рішення господарського суду м. Києва від 30.10.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 р. скасувати в частині позовних вимог щодо стягнення процентів річних за користування кредитними коштами та інфляційних втрат і в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                                                    Т. Дроботова

Судді:                                                                                                         Н. Волковицька

                                                                                                        Т. Гоголь