Рішення

від 12.12.2013 по справі 913/2865/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

12 грудня 2013 року Справа № 913/2865/13

Провадження № 10/913/2865/13

За позовом Комунального підприємства "Спеціалізоване житлово-комунальне господарство" Ровеньківської міської ради, м. Ровеньки Луганської області

до відповідача Дочірнього підприємства "Дорожник" Комунального підприємства "Міське дорожнє ремонтно-будівельне управління" Ровеньківської міської ради, м. Ровеньки Луганської області

про стягнення 22006 грн. 04 коп.

Суддя Голенко І.П.

Секретар судового засідання: Бородіна А.А.

У засіданні брали участь:

від позивача: Осадчук О.О., довіреність № 369 від 07.10.2013;

від відповідача: Дікса Т.В., довіреність № 408 від 30.10.2013,

встановив:

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача про стягнення суми 22006 грн. 04 коп. за договорами позики б/н від 20.04.2011 та від 16.05.2011.

Позов мотивований ст. ст. 525, 526, 625, 629, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 193 Господарського кодексу України та фактом невиконання відповідачем договірних зобов'язань в частині неповернення дизельного палива у встановлений договором строк.

Через канцелярію суду позивачем надано пояснення до позовної заяви щодо уточнення позовних вимог № 446 від 13.11.2013, яким відповідач просить стягнути з Дочірнього підприємства "Дорожник" Комунального підприємства "Міське дорожнє ремонтно-будівельне управління" Ровеньківської міської ради на користь Комунального підприємства "Спеціалізоване житлово-комунальне господарство" Ровеньківської міської ради 17370 грн. 26 коп. з посиланням на ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України.

Позивач надав ще пояснення щодо правової вимоги заявленої до стягнення суми № 490 від 06.12.2013 та заяву про зменшення позовних вимог № 491 від 06.12.2013, якими просить суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 17370 грн. 26 коп. у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позички, посилаючись на ст. 827, ст. 830 Цивільного кодексу України. Вказані пояснення та заява були направлені відповідачу належним чином.

Таким чином, наданими поясненнями позивач фактично конкретизує норми права, якими регулюються спірні правовідношення.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог.

Заява про зменшення позовних вимог, яка подана позивачем з дотриманням правил вчинення відповідної процесуальної дії, приймається судом до розгляду.

Таким чином, новою ціною позову є 17370 грн. 26 коп.

Відповідач запереченнями № 28 від 31.10.2013 не погодився з позовними вимогами, посилаючись на те, що відповідач у встановлений двомісячний строк для пред'явлення вимоги згідно п. 2 ст. 60 ГК України, ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України після опублікування оголошення 25.03.2011 про ліквідацію відповідача не звернувся до позивача. Таким чином, відповідно до п. 4 ст. 112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідують, залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. На даний час задовольняються вимоги другої черги кредиторів.

Дослідивши обставини справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

20.04.2011 між сторонами у справі був укладений договір позики, за умовами якого виконавець (позивач) передає, а замовник (відповідач) приймає у тимчасове користування 590 літрів дизельного палива та зобов'язується повернути у кількості та у строки, які передбачені даним договором (далі за текстом - договір 1).

Договір належним чином підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до п. п. 2.1 п. 2 договору 1 виконавець передає дизельне паливо у кількості 590 літрів, про що складається акт приймання-передачі, який підписаний двома сторонами.

Повернення товару замовником (відповідачем) здійснюється протягом місяця з моменту отримання палива шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (п. п. 2.2 п. 2 договору 1).

16.05.2011 між сторонами у справі був укладений договір позики, за умовами якого виконавець (позивач) передає, а замовник (відповідач) приймає у тимчасове користування 350 літрів бензину марки А-80 та 860 літрів дизельного палива та зобов'язується повернути у кількості та у строки, які передбачені даним договором (далі за текстом - договір 2).

Договір належним чином підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до п. п. 2.1 п. 2 договору 2 виконавець передає бензин у кількості 350 літрів марки А-80 та 860 літрів дизельного палива, про що складається акт приймання-передачі, який підписаний двома сторонами.

Повернення товару замовником (відповідачем) здійснюється протягом місяця з моменту отримання палива шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі (п. п. 2.2 п. 2 договору 2).

20.04.2011 та 16.05.2011 позивач передав відповідачу дизельне паливо у кількості 590 літрів, дизельне паливо у кількості 860 літрів та бензин марки А-80 у кількості 350 літрів згідно актів приймання-передачі до договорів, які належним чином підписані та скріплені печатками сторін (а. с. 10-11).

Відповідач у встановлений договором строк не повернув отримане за договорами.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 256 від 01.07.2013 про повернення пального отриманого за договорами або сплатити збитки у зв'язку з неповерненням пального.

Крім того, на адресу відповідача направлялась претензія № 307 від 28.08.2013 про погашення заборгованості у розмірі 17370 грн. 00 коп.

За таких обставин, позивачем заявлено позовну заяву про стягнення з відповідача збитків у розмірі 17370 грн. 26 коп. за договорами позики (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово змінював лише норми матеріального права при збереженні первісних обставин.

Згідно п. 1 ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу (п. 3 ст. 827 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Пункт 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виходячи з наведених норм права, спірні правовідношення регулюються параграфом 1 «Позика» главою 71 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем було передано відповідачу дизельне паливо, що є річчю, визначеною не індивідуальними ознаками, а саме родовими ознаками.

Враховуючи положення п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України та умови п. п. 2.2 п. 2 договорів позики відповідач повинен був у встановлений договорами строки повернути саме дизельне паливо у кількості 590 літрів, дизельне паливо у кількості 860 літрів, бензин марки А-80 у кількості 350 літрів, а не грошові кошти.

Отже у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача збитків у розмірі 17370 грн. 26 коп.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у розумінні положень Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів, цивільна відповідальність не настає. Позивачем у наданих письмових пояснення не доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків .

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Питання щодо повернення судового збору у разі подання заяви про зменшення розміру позовних вимог судом не вирішується, оскільки під час звернення позивача до господарського суду з позовною заявою майнового характеру до Державного бюджету України було сплачено судовий збір за мінімальною ставкою, встановленою Законом України «Про судовий збір».

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено та підписано - 16.12.2013

Суддя І.П. Голенко