Постанова

від 12.05.2009 по справі 33/34-09-1123

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/34-09-1123

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" травня 2009 р. Справа № 33/34-09-1123

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Собітнюк Н. О.,                                                                           

відповідача –Парелюлько Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міськради, м. Одеса,

на рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2009 р.

по справі №33/34-09-1123

за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міськради, м. Одеса,

до Споживчого товариства „Центр”, м. Одеса,

про внесення змін до договору оренди,  

    ВСТАНОВИЛА:

05.03.2009 р. (вх. №1473) Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міськради (далі - позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Споживчого товариства „Центр” (далі - відповідач) про зміну у додатку 1 до договору оренди нежитлового приміщення від 18.04.2000 р. №8-212, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Соборна,2, укладеного між позивачем та відповідачем, розрахунку орендної плати з 01.01.2007 р. в редакції (а.с. 2-5):

Вид діяльності

Площа,кв. м.

Експертна вартість приміщення, грн.

Відсоток від експертної вартості приміщення

Місячна орендна плата за експертною оцінкою

Індекс інфляції

Сума орендної плати на 01.01.2007р.

закусочна 134,8    10501815%     1312,7     2,20     2889,32

     3      1

    ПДВ -              20%      577,86   

    всього      3467,18

Свої вимоги він мотивував наступним.

Згідно з договором оренди від 18.04.2000 р. №8-212 (далі - договір), укладеним

між позивачем та Торговельною фірмою „Центр” АТЗТ, останньому передано в оренду нежилі приміщення підвалу, загальною площею 134,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пл. Соборна,2. Відповідно до Статуту Споживчого товариства „Центр” (2002 р.), воно є правонаступником Торговельної фірми „Центр” АТЗТ. Згідно з п.3.2. договору оренди, розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України. 19.12.2006 р. ВРУ був прийнятий ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік”. Відповідно до ст. 118 зазначеного Закону, договори оренди державного та комунального майна, укладені до 01.01.2007 р., у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду в частині розміру орендної плати у відповідності до порядку, встановленого Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами). Також цією статтею Закону доручено КМУ розробити індикативні ставки для державного та комунального майна. Розпорядженням КМУ від 23.05.2007 р. №301-р „Про індикативні ставки орендної плати за використання комунального майна” органам місцевого самоврядування рекомендовано застосовувати у 2007 р. орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств та нерухомого державного майна, затверджені постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786, під час визначення розміру орендної плати за комунальне майно, що передається в оренду в містах обласного значення, м.м. Києві та Севастополі. Дата прийняття вказаного розпорядження вважається моментом початку перебігу шестимісячного терміну, встановленого ст. 118 ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 р.” для договорів оренди комунального майна. На виконання ст. 118 вказаного ЗУ, наказом ФДМУ від 18.01.2007 р. №43 затверджений Порядок перегляду договорів нерухомого державного майна, дія якого розповсюджується на комунальне майно, п.5 якого зазначено, що перегляд договорів має бути здійснений шляхом укладення додаткових угод до договорів оренди. Єдиним базовим місяцем для розрахунків орендної плати за новими ставками встановлюється січень 2007 року. На виконання вищезазначених нормативно-правових актів, позивачем була надіслана на адресу відповідача пропозиція №01-15/985 від 27.06.2007 р. про необхідність внести зміни до вищевказаного договору оренди в частині перерахунку орендної плати на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), починаючи з 01.01.2007 р., шляхом підписання відповідного додаткового погодження до договору оренди. Дана пропозиція була отримана орендарем 05.07.2007 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, відповідач не надав відповіді на цю пропозицію, не підписав додаткове погодження, отже, відмовився підписувати відповідне додаткове погодження та вносити зміни до договору оренди та продовжує оплачувати орендну плату в розмірі, встановленому в додатку №1 до вищевказаного договору оренди, що підтверджується розрахунком, зробленим фінансовим відділом позивача. Відмова відповідача від підписання додаткового погодження є неправомірною з наступних підстав. Пунктом 4 ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (далі - Закон) встановлено загальне правило, що прийняті після укладання договору оренди законодавчі акти, які погіршують становище орендаря, не поширюються на взаємовідносини сторін за раніше укладеним договором. Але, як зазначено в роз'ясненнях Президії Вищого господарського суду України від 25.05.2000 р. №02-5/2379 винятком з цього правила є ст. 21 Закону, згідно з якою збільшення цін і тарифів може бути підставою для відповідної зміни на вимогу однієї із сторін розміру орендної плати, хоча б це і погіршувало фінансове становище орендаря, тобто збільшення цін і тарифів тягне за собою внесення відповідних змін до договору оренди. Статтею 525 ЦК України та п.2 ст. 21 Закону встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених законодавчими актами України. Саме таким законодавчим актом України є вимоги, передбачені ст. 118 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2007 рік”. В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст.ст. 15,16,257,526,651,762 ЦК України.

26.03.2009 р. (вх. №7324) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 21-23), в якому просив відмовити у його задоволенні, оскільки 26.06.2007 р. за №01-15/985 позивачем була направлена відповідачу пропозиція про необхідність внести зміни до Договору в частині перерахунку орендної плати на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), починаючи з 01.01.2007 р., шляхом підписання відповідного додаткового погодження до договору оренди та наданої додаткової угоди. Відповідач відхилив таку пропозицію, тому що, згідно до запропонованої додаткової угоди, орендна плата розрахована, виходячи зі ставки від експертної вартості приміщення, встановленої змінами до Методики розрахунку КМУ від 04.10.1995 р. №786, а саме 15% від експертної оцінки приміщення для закусочних, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи. В дійсності в цьому приміщенні знаходиться закусочна, в якій не здійснюють продаж товарів підакцизної групи і потрібно було використати із додатку №2 до Методики не пункт 11, а пункт 17 –закусочні, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, і, відповідно, не 15%, а лише 8%. Розпорядженням КМУ від 23.05.2007 р. №301-р „Про індикативні ставки орендної плати за використання комунального майна органам місцевого самоврядування рекомендовано застосовувати у 2007р. орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств та нерухомого державного майна, затверджені Постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786. Крім того, прийняття зазначеного розпорядження не зумовлює автоматичне розповсюдження на комунальне майно затверджених КМУ орендних ставок без внесення органом місцевого самоврядування, у даному випадку Одеською міською радою, відповідних змін до нормативних актів, що регулюють відносини, пов'язані з орендою комунального майна, так як майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності та, відповідно до ст. 19 Закону, Методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем, порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, визначаються органами місцевого самоврядування. Не заслуговує на увагу посилання позивача на Наказ ФДМУ від 18.01.2007 р. №43 „Про затвердження порядку перегляду договорів оренди нерухомого державного майна”, оскільки: по-перше, вказаний порядок регулює перегляд договорів оренди державного майна, у зв'язку з прийняттям змін до вищезазначеної Методики КМУ №786, а, по-друге, згідно з п.4 цього Порядку, орендодавці мають письмово попередити орендарів не пізніше 28.02.2007 р. та пропонувати орендарям у додаткових угодах, першим місяцем оплати за новими ставками також визначати січень 2007 р. (на адресу відповідача пропозиція додаткової угоди надійшла 05.07.2007 р.). Згідно до ст. 10 ЗУ „Про оренду державного та комунального майна”, яка повністю відповідає положенням ст. 629 ЦК України, умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору у випадках, коли після його укладання (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Враховуючи вказане та те, що відповідач виконував свої обов'язки по договору і ту обставину, що доказів внесення відповідних змін до Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.11.2005 р. №4840-ІУ, яка діє і тепер, не має, відповідач просив відмовити у позові.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.03.2009 р. (підписаним суддею Мазуром Д. Т. 30.03.2009 р.) з цієї справи у позові відмовлено (а.с. 28-29). Своє рішення суд мотивував тим, що названі у позовній заяві розпорядження КМУ №301 від 23.05.2007 р., наказ ФДМУ №43 від 18.01.2007 р. мають не імперативний, а рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування і повинні застосовуватися за згодою сторін. Відповідач є підприємством з надання послуг населенню і, згідно рішення Одеської міської ради №4840 від 09.11.2005р. „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси”, відсоток від експертної оцінки вартості орендованого майна, для розрахунку розміру орендної плати, повинен бути не 15%, а 4% відсотка. Зазначене рішення міськради у визначеному чинним законодавством порядку не змінено, не скасовано і є обов'язковим для виконання сторонами договору №8-212 від 18.04.2000 р. Доказів фактичного використання орендованого приміщення за іншим призначенням позивачем господарському суду не надано. В обґрунтування рішення суд також послався на ст.ст. 5,526 ЦК України, ст.ст. 188,193 ГК України та ст.ст. 10,19 Закону.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити, з тих же підстав, що були ним викладені у позові, а також враховуючи те, що судом не враховано, що ст. 193 ГК та ст.ст. 525,526 ЦК України містять також норму, в якій зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір оренди містить саме такі положення, відповідно до яких розмір орендної плати змінюються за повідомленням орендодавця у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу в законну силу (3.2. договору оренди). Ні в ст. 118 ЗУ „Про державний бюджет України”, ні в розпорядженні не зазначено, що органи місцевого самоврядування повинні внести зміни у нормативний акт, який регулює відносини, пов'язані з орендою комунального майна, тому дане посилання є незаконним. Стаття 118 ЗУ „Про державний бюджет України” є чинною і, відповідно, підлягає обов'язковому виконанню. Посилання суду на те, що позивачем порушені загальні принципи господарського та цивільного законодавства, зокрема, ст. 188 ГК України, є безпідставними, оскільки позивачем була дотримана процедура надіслання пропозиції відповідачу щодо внесення змін до договору оренди. Господарське та цивільне законодавство не містить вимог щодо заборони внесення змін до договору у судовому порядку, якщо не дотримано строків, передбачених ст. 188 ГК України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2009 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 12.05.2009 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив суд залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а рішення місцевого суду –без змін.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.  

Представник скаржника (позивача) у поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без змін.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2000 р. між позивачем та торговельною фірмою „Центр” АТЗТ укладено Договір, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення підвалу, загальною площею 134,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, площа Соборна,2, з метою розміщення закусочної (а.с. 8-9). Згідно із Статутом відповідача, він є правонаступником торгівельної фірми „Центр” АТЗТ (а.с. 13-14). Згідно п.1.2 вищезазначеного договору, термін його дії встановлено до 18.04.2015 р. Орендна плата перераховується позивачу (орендодавцю) щомісячно, не пізніше 15 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відносно орендної плати, визначеної за перший місяць після укладення договору оренди в розмірі 320,84 грн. (п.3.1 договору).  

 Позивачем була надіслана на адресу відповідача пропозиція №01-15/985 від 27.06.2007 р. про необхідність внести зміни до договору оренди №8-212 від 18.04.2000 р. в частині перерахунку орендної плати на виконання ст. 118 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), шляхом підписання відповідного додаткового погодження до договору оренди (а.с. 11). Відповідно до проекту додаткового погодження від 10.09.2007 р. (а.с. 12), орендна плата з 01.01.2007 р. повинна складати 3467,18 грн.

Згідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне зазначене у ст. 193 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором, що кореспондується з ч.1 ст. 525 ЦК України.

Закон є спеціальним та регулює правовідносини щодо передачі в оренду комунального майна.

Згідно положень ст. 19 Закону (зі змінами), Методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються: КМУ - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими ВР АРК - для об'єктів, що належать АРК; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

Як вірно встановлено місцевим судом, названі у позовній заяві розпорядження КМУ №301-р від 23.05.2007 р. „Про індикативні ставки орендної плати за використання комунального майна”, наказ ФДМУ №43 від 18.01.2007 р. мають рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів також погоджується з викладеним в оскарженому рішенні твердженням місцевого суду щодо того, що відповідач є підприємством з надання послуг населенню і, згідно рішення Одеської міської ради №4840-ІУ від 09.11.2005 „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси”, відсоток від експертної оцінки вартості орендованого майна, для розрахунку розміру орендної плати, повинен бути не 15%, а 4% відсотка. Зазначене рішення міськради у визначеному чинним законодавством порядку не змінено, не скасовано і є обов'язковим для виконання сторонами договору №8-212 від 18.04.2000 р. Доказів фактичного використання орендованого приміщення за іншим призначенням позивачем господарському суду не надано.  

Згідно зі ст. 21 Закону, розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

В якості таких інших випадків апелянт неправомірно зазначив зміни ставок орендної плати, передбачені постановою КМ України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), якою затверджено Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, оскільки, відповідно до ст.ст. 75,91 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка приймає закони, постанови та інші акти.

В свою чергу, згідно зі ст.ст. 113,117 Конституції України, Кабінет Міністрів України, як вищий орган в системі органів виконавчої влади, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Отже, постанови Кабінету Міністрів України не відносяться до законодавчих актів України в розумінні ч.2 ст. 21 Закону, оскільки є підзаконними нормативно-правовими актами та відносяться до актів законодавства України.

Також апеляційна інстанція не погоджується з посиланням скаржника на ст. 118 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, оскільки вказаний Закон регулює бюджетні правовідносини, а не спірні орендні правовідносини, врегульовані спеціальним законом - ЗУ „Про оренду державного та комунального майна”.

Більш того, позов про внесення змін до договору оренди пред'явлено у березні 2009 року, тобто на момент пред'явлення позову сплив час виконання повноважень органами державної влади щодо здійснення виконання Державного бюджету України на 2007 рік протягом бюджетного періоду.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що у позивача не було правових підстав для збільшення орендної плати по запропонованій ним ставці, а відтак його позовні вимоги необґрунтовані і, відповідно, місцевий суд вмотивовано відмовив у їх задоволенні.

Слід зазначити, що вказані висновки апеляційної інстанції базуються не тільки на аналізі вищевказаних нормативних актів, а також на судовій практиці Вищого господарського суду України по таки спорам (наприклад: постанова ВГС України від 08.07.2008 р. у справі №4/34-08-651).

Посилання скаржника на умови договору, які, на його думку, надають позивачу право змінювати розмір орендної ставки, у зв'язку з прийняттям вказаних ним нормативних актів, не можуть прийматись до уваги, з огляду на таке.

Так, дійсно, п.3.2 Договору містить положення, відповідно до яких розмір орендної плати змінюється за повідомленням орендодавця у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу в законну силу.

Проте, як вірно встановлено місцевим судом, зміни у Методику  розрахунку орендної плати, затверджену  рішенням Одеської міської ради №4840-ІУ від 09.11.2005 р. „Про нову редакцію методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси”, у зв'язку з прийняттям вказаних позивачем нормативних актів, не вносилось, а відтак правові підстави для збільшення розміру орендної плати за цим договором, тобто за користування комунальним майном територіальної громади міста Одеси, відсутні.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмовляючи в задоволені позову, місцевий суд, поряд з вищевказаними доводами, необґрунтовано  послався на норму ч.4 ст. 10 Закону, відповідно до якої умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря, яка є загальною щодо всіх умов договору,  оскільки у вказаному Законі є норма, яка безпосередньо регулює питання зміни розмірів орендної плати, а саме ч.2 ст. 21 Закону, яка за своїм змістом та суттю є спеціальною нормою для відносин щодо зміни розміру орендної плати і, відповідно, має пріоритетне застосування у цих відносинах, аніж ч.4 ст. 10 Закону, тобто місцевий суд невірно застосував норму матеріального права, а тому його посилання у мотивувальній частині рішення на ч.4 ст. 10 Закону, як на підставу відмови у позові, слід вважати помилковим.

Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін,  виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому  необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду зазда легідь встановленої сили. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму   Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права (крім ч.4 ст. 10 Закону, застосування якої визнано апеляційною інстанцією помилковим), тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його позовні вимоги та доводи, викладені у позові, яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими. Зазначені доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2009 р. у справі №33/34-09-1123 –залишити без змін, а апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міськради, м. Одеса, на зазначене судове рішення, –без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 12.05.2009 р.