Постанова

від 07.05.2009 по справі 17/162-08-5033

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/162-08-5033

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"07" травня 2009 р. Справа № 17/162-08-5033

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Михайлова М.В., Журавльова О.О.,

(згідно з розпорядженням голови суду від 29.04.2009 року №66 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Павленко Н.А.,

за участю представників сторін:

від позивача –Клюкіна О.С., за дов.,

від відповідача-1 –не з'явився, належним чином повідомлений,

від відповідача-2 –не з'явився, належним чином повідомлений,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року”

на рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2009 року   

у справі №17/162-08-5033

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Індустріально - метизна спілка”, м.Одеса

до відповідачів:

          - Відкритого акціонерного товариства „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року”, м. Київ

          - Товариства з обмеженою відповідальністю „Санлейк”, м. Одеса

про стягнення 103997 грн. 63 коп., -    

встановив:

          Відповідачі належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення, але своїх представників на засідання суду апеляційної інстанції не забезпечили, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у їх відсутності, про що сторони були повідомлені ухвалою від 15.04.2009р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження.

          ТОВ „Індустріально - метизна спілка” (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області з позовом до ВАТ „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року” (далі-відповідач-1) і ТОВ „Санлейк” (далі-відповідач-2) про стягнення з останніх 103997,63 грн., у том числі 97257,82 грн. заборгованості за договором №КЕВРЗ/ВМТП-08157/ю від 03.04.2008р., укладеного між позивачем і відповідачем-1, 5102,05 грн. пені, 637,76 грн. три відсотки річних та інфляційні втрати в сумі 1000 грн. за прострочку оплати виготовленої і поставленої продукції, а також згідно договору поруки від 10.04.2008р., укладеного позивачем з відповідачем-2, посилаючись на невиконання відповідачами своїх договірних зобов'язань по укладеним договорам, на підставі яких просить стягнути з відповідача-1, якому виготовлялась і поставлялась продукція, 98797,75 грн., а з відповідача-2 –5199,88 грн. з урахуванням пені, індексу інфляції і 3% річних.

          У процесі розгляду справи позивач 16.01.2009р. уточнив позовні вимоги, згідно яких просив стягнути з відповідача-1 на його користь 96739,41 грн. з урахуванням пені, індексу інфляції і 3% річних, за мінусом заборгованості відповідача-2 в сумі 5091,55 грн., а з останнього вказану суму (5091,55 грн.), оскільки станом на 16.01.2009р. заборгованість відповідача-1 складала 90757,82 грн.

          27.02.2009р. позивач знову уточнив позовні вимоги в зв'язку з частковим погашенням відповідачем-1 заборгованості в сумі 6000 грн., в яких відмовився від позовних вимог до відповідача-2 (ТОВ „Санлейк”) і просив задовольнити його позовні вимоги за рахунок відповідача-1 в сумі 95830,96 грн. з урахуванням пені, індексу інфляції і 3% річних за прострочку оплати боргу.

          Окремою ухвалою місцевого господарського суду від 27.02.2009р. провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ „Санлейк” припинено на підставі п.4 ст.80 ГПК України в зв'язку з відмовою позивача в цій частині позову до вказаного відповідача, а справа розглянута по суті у відношенні відповідача-1 про стягнення з останнього 95830,96 грн.

          У відзиві на позов відповідач-1 його не визнав, посилаючись на те, що позивач всупереч умовам договору від 03.04.2008р. №КЕВРЗ/ВМТП-08157/ю. укладеного між ним і позивачем, уклав договір поруки з відповідачем-2, який, на думку відповідача-1, не відповідає вимогам законодавства, в зв'язку з чим просить відмовити у позові або визнати відповідача-2 (ТОВ „Санлейк”) неналежним відповідачем, а матеріали справи передати для розгляду до господарського суду м.Києва.

          Рішенням місцевого господарського суду від 27 лютого 2009 року (суддя Зуєва Л.Є.) позов задоволено за рахунок відповідача-1 (ВАТ „Київський електровагоноремонтний завод”) в уточнених позовних вимогах і з останнього на користь позивача стягнуто 91257 грн. заборгованості за поставлений товар, 5102,05 грн. пені, 637,76 грн. три відсотки річних, 1000 грн. індексу інфляції і судові витрати з огляду на обґрунтованість позовних вимог у відношенні відповідача-1, а заперечення останнього у відзиві на позов судом визнані такими, що не заслуговують на увагу, оскільки договір поруки, укладений 10.04.2008р. між позивачем і відповідачем-2 (ТОВ „Санлейк”) не суперечить чинному законодавству.

          Як далі зазначається в рішенні суду, справа була розглянута у відповідності зі ст. 15 і 17 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд при прийнятті зазначеного рішення у вступній його частині вказав другим відповідачем–ТОВ „Санлейк”, хоча у відношенні останнього судом провадження у справі було припинено не в прийнятому рішенні відповідно до ст.84 ГПК України, а провадження у справі у відношенні ТОВ „Санлейк” припинено, як було вказано вище, окремою ухвалою від 27.02.2009р.

          Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення. яким у позові відмовити, посилаючись на ті ж підстави, що і у відзиві на позов, про що зазначено вище.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає її необґрунтованою, а рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 03.04.2008 року між ВАТ „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року” (відповідач-1) та ТОВ „Індустріально - метизна спілка” (позивач) укладено договір №КЕВРЗ/ВМТП-08157/ю, згідно з яким позивач зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність замовника матеріали, а замовник прийняти і оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

          На підставі умов укладеного договору сторони дійшли згоди, що оплата за продукцію проводиться відповідачем на протязі 10 календарних днів з моменту отримання продукції. При цьому, відповідно до п.п. 5.2 і 5.4 укладеного договору, датою постачання  вважається дата отримання продукції. Отримання продукції підтверджується актом приймання-передачі, який підписується сторонами або їх повноважними представниками або видатковою накладною.

          На виконання умов цього договору позивачем було виготовлено та поставлено відповідачу продукцію, а саме: дріт зварювальний, дріт в'язальний, дріт пружинний на загальну суму 97257,82 грн., що підтверджується видатковою накладною №3571 від 29.08.2008 року та довіреністю на отримання продукції серії ЯПИ №144020 від 28.08.2008 року.

          Відповідач у відповідності до п.6.1 укладеного договору зобов'язався оплатити поставлену йому продукцію на протязі 10 календарних днів з моменту отримання партії продукції. Таким чином, кінцевий строк оплати поставленої відповідачу продукції по вищевказаній накладній згідно п.6.1 договору закінчився 08.09.2008 року. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті за переданий йому товар по вказаній накладній не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 97257,82 грн.

          Дані обставини змусили ТОВ „Індустріально - метизна спілка” звернутись з претензією до відповідача, яка залишилась без відповіді та виконання, а потім з позовною заявою до господарського суду для захисту своїх майнових інтересів.

          Про свою заборгованість перед позивачем відповідач-1 не заперечує ні у відзиві на позов, ні в апеляційній скарзі.

          10.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санлейк” (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Індустріально - метизна спілка” (кредитор) укладено договір поруки, відповідно до умов якого, поручитель поручився перед кредитором за виконання зобов'язань ВАТ „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року” по сплаті основної суми зобов'язання, збитків, які виникнуть внаслідок прострочення виконання основного зобов'язання, в повному обсязі, але не більше 5% від суми основного зобов'язання та штрафних санкцій згідно умов договору №КЕВРЗ/ВМТП-08157/ю від 03.04.2008 року (п.2.2 договору поруки), що кореспондується з ч.2 ст.554 Цивільного кодексу України, згідно якої поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

          При цьому відповідно до п.2.3 договору поруки, поручитель несе з боржником солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання або неякісне виконання своїх обов'язків згідно договору, зазначеному п.1.1 цього договору, в розмірі не більше суми зазначеної у п.2.2.

          Згодом позивач звернувся з претензією до ТОВ „Санлейк”, яка залишена ним без розгляду.

          Згідно ст.11 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільні права та обов'язки виникають із дій особі, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договір –основний вид правомірних дій –волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

          Відповідно до ст.256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

          Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами своїх зобов'язань.

          Вимогами пункту 1 статті 715 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, пунктом 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          За викладених обставин, керуючись вимогами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший трок оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

          При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ТОВ „Індустріально - метизна спілка” взяті на себе зобов'язання по укладеному договору поставки виконало у повному обсязі, про що зазначено вище.

          Відповідач в свою чергу прийняту продукцію у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 97257,82 грн.

          Враховуючи умови укладеного договору поруки від 10.04.2008 року та вимоги, викладені у статті 543 ЦК України, позивач скористався наданим йому правом звернення з вимогою про погашення заборгованості та нарахованих штрафних санкцій до обох боржників, а потім при другому уточненні позовних вимог до одного з них, а саме: Відкритого акціонерного товариства „Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року” (замовника продукції) про стягнення з останнього залишкової суми заборгованості з нарахуванням пені, індексу інфляції і 3% річних за прострочку оплати у відповідності з умовами договору від 03.04.2008р., укладеного з цим відповідачем.

          Посилання відповідача на те, що справа не підсудна господарському суду Одеської області та її слід направити на розгляд до господарського суду міста Києва не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства України.

          Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що згідно пункту 11.2 Договору передбачено, що суперечки і розбіжності, що не знайшли врегулювання, вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством у Господарському суді за місцем перебування відповідача. При цьому апелянт не врахував, що другим відповідачем по справі був залучений Поручитель по договору поруки, місцезнаходження якого є місто Одеса.

          В зв'язку з тим, що у даній справі позивачем пред'явлено вимоги саме до двох відповідачів, застосовуються положення частини 2 статті 15 ГПК України, які передбачають, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

          При цьому частиною 3 статті 17 ГПК України встановлено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності (що мало місце в даному випадку), повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

          Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що укладений між позивачем і ТОВ „Санлейк” (відповідачем-2) договір поруки від 10.04.2008р. є удаваним не підтверджується матеріалами справи і не доведено відповідачем. Цей договір поруки є дійсним.

          Чинним законодавством згоди боржника на укладення договору поруки не вимагається.

          При таких обставинах відсутні підстави для скасування оскарженого рішення суду.

          Разом з тим, як зазначалось вище, окремою ухвалою від 27.02.2009р. суд першої інстанції припинив провадження у відношенні ТОВ „Санлейк” у зв'язку з відмовою від позову до цього відповідача, хоча відповідно до ст.84 ГПК України і роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. №02-5/422 „Про судове рішення” (з подальшими змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненнями і рекомендаціями президії ВАСУ і ВГСУ) у резолютивній частині рішення суду має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду (п.9).

          При цьому суди повинні зазначати:

          - у рішеннях щодо кількох відповідачів –ступінь відповідальності  кожного з них (п.9.2);

          - у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог –про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення позову без розгляду в цій частині (п.9.4).

          Тому у вступній частині рішення, суд не повинен був вказувати другим відповідачем – ТОВ „Санлейк”, оскільки у відношенні останнього окремою ухвалою було припинено провадження у справі, тобто цей відповідач на момент винесення рішення по справі не був стороною і прийняте рішення суду його не стосувалось і не мало до нього ніякого відношення.

          У зв'язку з цим із вступної частини оскарженого рішення суду слід виключити посилання на другого відповідача –ТОВ „Санлейк”.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд, -

постановив:

Рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2009 року у справі №17/162-08-5033 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Виключити із вступної частини зазначеного рішення суду посилання на відповідача-Товариство з обмеженою відповідальністю „Санлейк”

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            В.М.Тофан

Судді                                                                                          М.В.Михайлов

                                                                                                    О.О.Журавльов