Рішення

від 10.12.2013 по справі 910/18757/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18757/13 10.12.13

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «UK CONNECT»

Про стягнення 2 584 790,74 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Семененко Л.М. представник за довіреністю № 155/1/03-14 від 02.01.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «UK CONNECT» (далі - відповідач) про стягнення 2 584 790,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем по сплаті орендної плати за фактичне користування нежитловим приміщенням після закінчення строку дії Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду № 04/2791 від 03.09.07., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.13. порушено провадження у справі № 910/18757/13 та призначено її до розгляду на 07.11.13.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 07.11.13. представника відповідача, невиконання ним в повному обсязі та частковим невиконанням позивачем вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 26.11.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

12.11.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.11.13. представником позивача на підставі ст. 69 ГПК України подано клопотання про продовження строку вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 10.12.13.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.13. продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 10.12.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.12.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/18757/13.

В судовому засіданні 10.12.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.07. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду № 04/2791 (надалі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, 2.1) Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.06. № 525/582 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (нежилі приміщення), що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 23 б літ. А, загальною площею 678,00 кв.м для офісу, кафе з реалізацією горілчаних виробів, торгівлі непродовольчими товарами (більярдними столами), складу.

Відповідно до п. 3.1 Договору сторонами встановлено, що за користування приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, місячний розмір якої на дату підписання Договору становить 54 307,30 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої було змінено площу орендованого майна до 670,4 кв.м, а також було змінено розмір орендної плати, а саме, зазначено, що з 01.01.08. орендна плата становить 61 914,46 грн.

У відповідності до п. 3.5 Договору встановлено, що орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.07. між сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств акт приймання-передачі спірного майна.

Згідно п. 3.6 Договору встановлено, що орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.08. (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.09. та постановою Вищого господарського суду України від 16.07.09.) у справі № 30/356 встановлено, що строк дії Договору № 04/2791 від 03.09.07. закінчився 01.09.08. та встановлено, що відповідач повинен звільнити нежитлове приміщення площею 670,4 кв.м у будинку № 23-б літер А на бульварі Перова та повернула його позивачу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що строк дії Договору закінчився 01.09.08., а відповідач в порушення умов Договору та чинного законодавства не передав об'єкту оренду позивачу за актом приймання-передачі та користувався ним протягом спірного періоду з 01.02.09. по 02.03.11. без правових підстав, не сплачуючи при цьому плату за фактичне користування спірним майном, внаслідок чого, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2 584 790,74 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що відповідач доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У відповідності до п. 4.2 Договору, Орендар зобов'язався вносити орендні платежі своєчасно та у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3.5 Договору, сторонами було погоджено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта прийому-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачеві.

Але як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення вимог чинного законодавства нерухоме майно (нежилі приміщення), що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 23 б літ. А, загальною площею 678,00 кв.м, по акту прийому-передачі позивачу не передав, спірне приміщення не звільнив та не сплатив при цьому орендної плати за фактичне користування майном.

Так, судом встановлено, що за період з 01.02.09. по 02.03.11. відповідач мав сплатити позивачу 2 584 790,74 грн. орендної плати.

Таким чином, відповідач повному обсязі свого обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариства з обмеженою відповідальністю "UK CONNECT" в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього по сплаті орендної плати становить 2 584 790,74 грн., яку Орендарем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "UK CONNECT" (02218, м. Київ, бульвар Перова, б. 23-Б; ідентифікаційний код 22971000) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, б. 51-А, ідентифікаційний код 03366500) 2 584 790 (два мільйони п'ятсот вісімдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто) грн. 74 коп. - заборгованості, 51 695 (п'ятдесят одну тисячу шістсот дев'яносто п'ять) грн. 80 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.13.

Суддя Т.М. Ващенко