Рішення

від 12.12.2013 по справі 910/14551/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14551/13 12.12.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське хлібоприймальне підприємство» доТовариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Інвест» пророзірвання договору та стягнення 355 428,82 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Біцюта М.О. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Золочівське хлібоприймальне підприємство» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Інвест» (надалі - «Товариство») про розірвання договору та стягнення 355 428,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару за договором поставки на умовах товарного кредиту №32002/ТК від 20.03.2013 р. не виконав, в зв'язку з чим позивач просить суд розірвати вказаний договір. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 311 580,00 грн., пені у розмірі 10 386,00 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, а також відсотків за користування кредитом у розмірі 33 462,82 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.09.2013 р.

В позовній заяві позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми та майно, які належать відповідачу.

Судом в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено з огляду на те, що заявником не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими положення ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість застосування заходів до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. розгляд справи відкладено до 30.09.2013 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 30.09.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Босого В.П. у відрядженні справу №910/14551/13 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2013 р. справу №910/14551/13 прийнято до свого провадження суддею Стасюком С.В. та призначено до розгляду на 28.10.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. справу №910/14551/13 передано на розгляд судді Босому В.П. у зв'язку із поверненням його з відрядження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., розгляд справи призначено на 09.12.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02232, м. Київ, просп. Маяковського, 68, оф. 233, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №17114871 від 30.07.2013 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2013 р. між Товариством (постачальник) та Підприємством (покупець) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №32002/ТК (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору у строки, зумовлені договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіння соняшника та кукурудзи, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, встановлені у специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями.

Згідно з п. 6.1 Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях.

Специфікацією №1 від 20.03.2013 р. до Договору сторони погодили назву товару (насіння кукурудзи «Кларіка» та «П9000»), її кількість та ціну.

Крім того, вказаною специфікацією сторонами погоджено, строки оплати товару, а саме: перший платіж 60% у сумі 311 580,00 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 05.04.2013 р.; другий платіж 40% у сумі 207 720,00 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 15.10.2013 р.

Пунктом 4 Специфікації №1 від 20.03.2013 р. до Договору визначено термін поставки товару - протягом 14 календарних днів з дати оплати товару.

На виконання умов Договору позивачем 01.04.2013 р. та 03.04.2013 р. було перераховано передоплату за товар у розмірі 311 580,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №885 від 01.04.2013 р. та №1 від 03.04.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару згідно Договору та Специфікації.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, встановлені у специфікаціях, авансових платежів, тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями.

Відповідно до п. 2 Специфікації №1 від 20.03.2013 р. перший платіж 60% у сумі 311 580,00 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 05.04.2013 р.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та сплата на користь відповідача суми передоплати у розмірі 311 580,00 грн. підтверджується платіжними дорученнями №885 від 01.04.2013 р. та №1 від 03.04.2013 р.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4 Специфікації №1 від 20.03.2013 р. до Договору визначено термін поставки товару - протягом 14 календарних днів з дати оплати товару.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання Товариством свого зобов'язання з поставки товару за Договором.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.

З правової природи відносин купівлі-продажу вбачається, що при укладанні вказаного договору покупець, перш за все, має на меті отримання оплаченого товару.

Відтак, невиконання відповідачем зобов'язання по поставці товару свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору (отримання оплаченого товару).

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання по поставці товару, вимога позивача про розірвання Договору є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

За таких обставин, внаслідок розірвання Договору відповідач зобов'язаний повернути суму отриманих в якості попередньої оплати коштів, на яку не здійснено поставку товару (правова підстава володіння такими коштами відпала внаслідок розірвання Договору).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується перерахування передоплати на користь відповідача у розмірі 311 580,00 грн., порушення відповідачем умов Договору, а відповідач не подав доказів на спростування вимог позивача.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 311 580,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 386,00 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання такого зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2.1 Договору визначено, що за прострочення (порушення) термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від ціни непоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше 2% його ціни.

Суд перевірив та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 386,00 грн. за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача суми сплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 33 462,82 грн. суд відзначає наступне.

По-перше, позивачем не надано суду належних та допустимих в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказів понесення заявлених до стягнення з відповідача витрат у розмірі 33 462,82 грн. (банківські виписки, платіжні доручення тощо).

По-друге, із кредитного договору №68613К8 від 02.04.2013 р., укладеного між Підприємством та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», не вбачається, що позивачу було відкрито відновлювальну кредитну лінію саме з метою належного виконання ним зобов'язань за Договором, оскільки цілями кредиту згідно п. 3.2.4 кредитного договору визначено фінансування обігових коштів (фінансування зрошення та придбання добрив, засобів захисту рослин, ПММ, запасних частин та інших комплектуючих матеріалів до сільськогосподарської техніки, виплата заробітної плати та нарахувань на неї, фінансування інших поточних витрат, не пов'язаних з інвестиційною відповідальністю.

По-третє, позивачем не наведено жодних правових підстав, з якими положення чинного законодавства та/або Договору пов'язують можливість покладення на відповідача понесених Підприємством витрат у вигляді сплати відсотків за користування кредитом згідно кредитного договору №68613К8 від 02.04.2013 р.

Відтак, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми сплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 33 462,82 грн. у суду відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 311 580,00 грн. та пені у розмірі 10 386,00 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (сума сплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 33 462,82 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське хлібоприймальне підприємство» задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки на умовах товарного кредиту №32002/ТК від 20.03.2013 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Золочівське хлібоприймальне підприємство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПК-Інвест».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Інвест» (02232, м. Київ, просп. Маяковського, 68, оф. 233; ідентифікаційний код 37734174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське хлібоприймальне підприємство» (62203, Харківська обл., Золочівський р-н, с.м.т. Золочів, вул. Привокзальна, 1; ідентифікаційний код 31740030) заборгованість у розмірі 311 580 (триста одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 10 386 (десять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 7 586 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн. 32 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.12.2013 р.

Суддя В.П. Босий