Ухвала

від 03.12.2013 по справі 801/9043/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/9043/13-а

03.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський клуб"- Умєров Сєрвєр Усеінович, довіреність № б/н від 05.09.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши адміністративну справу за апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 25.10.13 по справі № 801/9043/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський клуб" (вул. Фрунзе, 41 оф.14, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський клуб" до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 10.06.11р. №0006252301, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 17514,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 4378,50 грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський клуб» 218,94 грн. судових витрат.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судовому засіданні 03.12.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання 03.12.13р. не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце слухання апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що у період з 17.05.11р. по 30.05.11р. посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Севелітстрой», ВАТ «Кримбуд» за грудень 2010 року, за результатами якої 30.05.11р. було складено акт №6916/23-4/37172470 (а.с.7-19).

Згідно з висновками акту перевірки відповідачем було встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 17514,00грн.

На підставі виявлених порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.06.11р. №0006252301, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 17514,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 4378,50грн. (а.с. 6).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіряючи відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, частиною 3 ст. 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.06.11р. №0006252301 було отримано позивачем 27.06.11р., адміністративний позов надійшов до суду 16.09.13р.

Заявник апеляційної скарги вважає, що для звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення від 10.06.11р. №0006252301 повинно бути застосовано шестимісячний термін, а строки давності, передбачені ст. 102 ПК України (1095 днів), на такі позови не поширюються.

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При цьому, згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). До складу податкового зобов'язання відповідно до п.п. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України включаються також штрафні санкції за їх наявності, узгоджені в установленому законом порядку.

Таким чином, нараховані позивачу грошові зобов'язання з ПДВ є податковим зобов'язанням та на строки їх оскарження поширюється дія п.п. п.56.18 ст. 56 ПК України.

Статтею 102 ПК України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів.

Із змісту зазначеної законодавчої норми, з урахуванням вимог статті 102 ПК України, вбачається, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

З урахуванням викладеного приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Таким чином, судова колегія вважає необгрунтованим вимоги заявника апеляційної скарги про порушення позивачем строку для звернення до адміністративного суду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 1.1 Статуту, позивач є правонаступником ТОВ «Кримське курортно-туристичне агентство».

01.01.11р. між ТОВ «Кримбуд» (орендодавець) та ТОВ «Кримське курортно-туристичне агентство» (орендатор) укладений договір оренди нежитлових приміщень №20/2-9, розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Фрунзе, 41, кімн. №14, 2 поверх. Орендна плата в місяць складає 1657,00грн. (а.с. 47-49).

Підтвердженням виконання зазначеного договору є акти здачі-приймання робіт (а.с. 53-55), а сплата - банківськими виписками та платіжним дорученням (а.с. 45, 56). В результаті чого, ТОВ «Кримбуд» виписана позивачу накладну на загальну суму 4971,00грн. (в т.ч. ПДВ 828,50грн.) (а.с. 46).

20.12.10р. між ПП «Севелітстрой» (виконавець) та ТОВ «Кримське курортно-туристичне агентство» (замовник) укладено договір про надання послуг з постачання рекламно-поліграфічної продукції і проведення маркетингового дослідження (а.с. 58).

Підтвердженням виконання зазначеного договору є акт приймання-передачі від 31.12.10р. (а.с. 59), податкові та видаткові накладні на загальну суму 162200,00грн. (у т.ч. ПДВ 27033,33грн.) (а.с. 61-67), маркетинговим дослідженням (а.с. 97-176), а сплата - платіжним дорученням та банківськими виписками (а.с. 72-73).

Використання отриманих послуг та приміщення в своїй господарській діяльності підтверджується актом на списання роздаткового матеріалу від 26.03.11р., фотознімками, інвентарними картками обліку основних засобів, довідкою про підприємство, контрактом від 21.07.13р. №1351435/2013-01 (а.с. 74-77, 87-96, 183-191).

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної, позивач є платником податку на додану вартість.

Матеріалами справи встановлено, що послуги від ПП «Севелітстрой» та ПП «Кримбуд» позивач прийняв, сплатив його вартість, втому числі ПДВ, та використав їх в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичних осіб ПП «Севелітстрой» та ПП «Кримбуд» - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагенти позивача, як юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, мають відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, відповідачем, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

Що стосується доповнень заявника апеляційної скарги про вирок Київського районного суду м.Сімферополь від 10.04.2013 року відносно ОСОБА_3 за скоення злочину передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України судова колегія зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 72 КАС України визначено преюдиціальний характер вироків судів у кримінальних справах або постанов суду у справах про адміністративний проступок. Вказані акти судів мають обов'язковий характер для адміністративного суду, що розглядає спір, тільки в питаннях про те, чи мало місце діяння і чи вчинено його особою, правові наслідки дій або бездіяльності якої розглядаються в ході адміністративного судочинства.

Преюдиціальними обставинами в розумінні ч.4 ст.72 КАС є факти, наведені у вироку або адмінпостанові щодо часу, місця й об'єктивного характеру відповідного діяння. При цьому всі інші обставини, викладені у вироку або адмінпостанові, можуть лише братися до відома, оцінюватися й ураховуватися судом згідно з його розумінням.

Разом з тим, як зазначив у правовій позиції Вищий адміністративний суд України (лист від 14.11.2012 за № 2379/12/13-12) питання про суб'єкта, щодо якого можуть застосовуватися положення ч.4 ст.72 КАС з огляду на зміст цієї правової норми преюдиціальні обставини в такому разі стосуються лише особи, стосовно якої ухвалено відповідний вирок або адмінпостанову. Тобто преюдиціальними є лише факти, що безпосередньо зачіпають цю особу (засудженого/виправданого або притягнутого/непритягнутого до адмінвідповідальності), а не інших осіб.

Вироком Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року у справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_3, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22.03.2013 року між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Карпалюк Р.М. та підозрюваною ОСОБА_3

ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 КК України та призначене їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу у розмірі 68 тис.грн.

Як зазначено в установчій частині вироку, впродовж 2009-2010 рр. ОСОБА_3, за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких провадиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб.

З цією метою, ОСОБА_3 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб) засновником яких вона була особисто, а саме: ВВП "Строитель плюс" (31263808), КП "Альянс" (32468182), ПП "Севелітстрой" (35096833), ПП "Кримторг" (32271261) та ПП "Кримспецтехнолоджи" (36693441).

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам;

- генеральному директору TOB "Союз КДС" ОСОБА_6, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693 776,40 гривень;

- головному бухгалтеру ПАТ "Крменерго" в період з вересня 2009 p по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 326 167,60 гривень;

- директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_7, за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплата податків, внаслідок чого до державного бюджет України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 656 539,00 гривень;

- директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_8 та головному бухгалтеру даного підприємств ОСОБА_9 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплат податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46 001 ,00 гривні;

-директору TOB "Будком" ОСОБА_10, за період з квітня 2009 року по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473320,38 грн.

Колегією суддів безперечно встановлено, що позивач у переліку підприємств, зазначених у вироку та якими вчинено ухилення від сплати податків, не значиться, а тому даний вирок не є обов'язковим для адміністративного суду в силу ч.4 ст. 72 КАС України.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що по справі №801/4127/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський клуб" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, була проведена судово-економічна експертиза та зроблений висновок №48 від 01.11.13р. При проведенні даної експертизи досліджувався період часу, що перевірявся у даній справі, що також підтверджує обґрунтованість позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.10.13р. підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтями 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.10.13р. по справі №801/9043/13-а- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.10.13р. по справі №801/9043/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян