Рішення

від 28.11.2013 по справі 910/17982/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17982/13 28.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/17982/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання «Укрфарм»;

про стягнення 18 475,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: Цімох В.М., довіреність № б/н від 04.09.2013р.;

від відповідача: не з'явилися.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання «Укрфарм» (надалі - відповідач) про стягнення 18 475,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив товар, отриманий за накладними № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. та № ИнРН-00039 від 17.01.2011р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 17101,80 грн., за прострочення оплати якої нараховані 3% річних - 1373,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/17982/13 та призначено її розгляд на 31.10.2013р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.09.2013р.).

Ухвалою суду від 31.10.2013р. розгляд справи було відкладено на 14.11.2013р.

Ухвалою від 14.11.2013р. суд, на підставі ст. 69 ГПК України, продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 28.11.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 28.11.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі та надано витребувані судом документи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 14.11.2013р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 14.11.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між сторонами, позивач за накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р., копія якої залучена до матеріалів справи та оригінал було оглянуто в судовому засіданні, передав відповідачеві товар на загальну суму 16 570,60 грн.

Судом встановлено, що вищезазначена накладна оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт отримання відповідачем товару також підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 915278 від 12.01.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, загалом в сумі 1 500,0 грн., однак повну вартість отриманого товару за накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. в сумі 15 070,60 грн. відповідач не оплатив.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 02.08.2013р. направив відповідачу вимогу за вих. № 203 від 02.08.2013р., в якій просив сплатити борг. Проте, відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар згідно з накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. становить 15 070,60 грн.

Також, позивач зазначає, що ним на підставі усної домовленості між сторонами, за накладною № ИнРН-00039 від 17.01.2011р., копія якої залучена до матеріалів справи та оригінал було оглянуто в судовому засіданні, передав відповідачеві товар на загальну суму 2 031,20 грн., вартість якого відповідачем сплачена не була, у зв'язку з чим позивач також просить суд стягнути з відповідача заборгованість за отриманий товар за накладною № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. у сумі 2 031,20 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в накладних № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. та № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. міститься посилання на договір № 239/2010 від 14.12.2010р., проте на неодноразові вимоги суду, викладені в ухвалах, позивачем не надано суду зазначеного договору. Відтак, суд вирішує спір між сторонами в межах даної справи, як такий, що виник в процесі виконання усних домовленостей щодо поставки товару.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковою накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. щодо передачі товару відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару за накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р. та не надано доказів оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 15 070,60 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.

Водночас суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 2 031,20 грн. за накладною № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. з огляду на наступне.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

Судом встановлено, що накладна № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Натомість, накладна № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. на суму 2 031,20 грн. не є належним доказом отримання відповідачем товару, оскільки не містить необхідних реквізитів для можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 15 070,60 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 373,70 грн., які розраховані за період з 13.04.2011р. по 16.09.2013р., з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Здійснивши перерахунок 3% річних за прострочення оплати товару за накладною № ИнРН-00021 від 12.01.2011р., з урахуванням здійснених часткових оплат та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів, судом встановлено, що розмір 3% становить 1 188,08 грн.

Оскільки вимога про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару за накладною № ИнРН-00039 від 17.01.2011р. є похідною від вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 2 031,20 грн., відповідно, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання «Укрфарм» (02140, м. Київ, вул. О. Мишуги, 3-в, літера «А»; код ЄДРПОУ 37219466) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (04201, м. Київ, пр. Маршала Рокосовського, 8-б; код ЄДРПОУ 22911541) 15 070 грн. 60 коп. - основного боргу, 1 188 грн. 08 коп. - 3% річних та 1 514 грн. 06 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.12.2013р.

Суддя А.І. Привалов