Постанова

від 02.12.2013 по справі 801/10364/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2013 р. (11:57) Справа №801/10364/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Асєєвої Л. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф"

до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим

про визнання неправомірними дій та скасування постанови,

за участю представників:

позивача - Єгорова І.М., паспорт серії НОМЕР_1;

відповідача - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про визнання неправомірними дій відповідача по винесенню постанови від 17.11.2010 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та про скасування цієї постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.11.2010 р. винесена з порушенням норм діючого законодавства, є незаконною та підлягає скасуванню. Так, позивач стверджує, що державним виконавцем накладено арешт на майновий комплекс та інше майно боржника (позивача) без повідомлення Фонду державного майна України, як цього вимагає ч. 3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а також без врахування поширення на позивача дії Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Крім того, на думку позивача, накладення арешту на все майно ТОВ "Інститут "Шельф" не є пропорційним розміру заборгованості за зведеним виконавчим провадженням, оскільки вартість арештованого майна більш ніж в десять разів перевищує суму боргу. Також позивач зазначає, що спірну постанову не отримував, що позбавило його можливості своєчасно оскаржити її до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, відображених у письмових запереченнях, згідно яких, виклавши в хронологічному порядку виконавчі дії, які вчинялися відносно позивача, просив залишити позовну заяву без розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, про що свідчить повідомлення про відкладення розгляду справи (оголошення перерви).

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні в Центральному ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження № 15/13 про стягнення з боржника, ТОВ «Інститут «Шельф», заборгованості на користь фізичних та юридичних осіб.

17.11.2010 р. державним виконавцем Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим Дорошенко С.П. накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «Інститут «Шельф», у межах суми 1 851 671,68 грн., та оголошено заборону на його відчуження, про що винесено відповідну постанову (а. с. 41).

Позивач, не погоджуючись зі вказаною постановою, звернувся до суду з вимогою про її скасування та визнання протиправними дій державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим по винесенню цієї постанови, з приводу чого суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606 (тут і далі - Закон № 606 в редакції, чинній на момент складання спірної постанови від 17.11.2010 р.).

Статтею 5 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, серед іншого, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника визначений статтею 50 Закону №606, якою обумовлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.

Відповідно до статті 55 Закону №606 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Суд зазначає, що спірна постанова була винесена 17.11.2010 р., однак докази своєчасного направлення та отримання цієї постанови позивачем в матеріалах справи відсутні.

Ухвалою від 11.11.2013 р. суд зобов'язав відповідача надати докази направлення постанови від 17.11.2010 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на адресу боржника - ТОВ «Інститут «Шельф» та докази її отримання боржником, однак відповідні докази під час розгляду справи суду надані не були.

У той же час, матеріали справи свідчать, що про існування спірної постанови позивач дізнався лише під час ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження 29.10.2013 р.. що підтверджується відповідною заявою та зробленим на ній написом (а. с. 42), у зв'язку з чим суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Аналіз вищенаведених положень Закону №606 дозволяє зробити висновок про те, що державним виконавцем може накладатися арешт на майно боржника лише в межах суми, що стягується за виконавчим документом (з урахуванням суми витрат на проведення виконавчого провадження), за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Суд зазначає, що спірною постановою відповідачем був накладений арешт на все майно боржника, в межах суми заборгованості, однак при цьому не зазначено яке саме майно позивача піддано арешту.

З наявного в матеріалах справи балансу позивача станом на 31.12.2010 р. вбачається, що вартість необоротних активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" на початок звітного періоду складала 58 896 тис. грн., з яких 56 143 тис. грн. - залишкова вартість основних засобів.

Крім того, з наявного в матеріалах звіту про незалежну оцінку вартості нежитлових будівель, розташованих за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 45, вбачається, що станом на 30.11.2010 р. вартість об'єкту оцінки складає 53 956 200,00 грн.

Згідно зі статтею 5 Закону №606 державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема, одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію.

Проте, судом встановлено, що державний виконавець Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим при винесенні спірної постанови не скористався належними йому правами, не з'ясував склад майна, належного боржникові, зокрема, шляхом витребування інформації від органів БТІ, не встановив його балансову вартість шляхом витребування відповідних бухгалтерських документів, задля визначення переліку об'єктів, накладення арешту на які є достатнім для забезпечення виконання рішення, враховуючи, що вартість основних засобів боржника в кілька разів перевищує розмір заборгованості.

Крім того, під час накладення арешту та заборони відчужування на все майно, що належить ТОВ «Інститут «Шельф», державним виконавцем не було враховано, що частка майна (нерухомого) у статутному капіталі товариства належить державі, що унеможливлює звернення на нього стягнення.

Так, п. 4.1 Статуту позивача закріплено, що учасником товариства, серед іншого, є Фонд державного майна України.

Відповідно до п. 5.1 Статуту ТОВ «Інститут «Шельф» статутний капітал останнього становить 13 620 000,00 грн.

З п. 5.2 Статуту вбачається, що частка Фонду державного майна України у статутному капіталі товариства складає 6 129 000,00 грн., що становить 45 % від загального розміру статутного капіталу товариства.

У той же час, статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 р. № 2864-ІІІ (далі - Закон № 2864) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону № 2864 для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами.

Отже, вищенаведений Закон не звільняє державні підприємства від майнової відповідальності, оскільки на період дії мораторію кредиторам надано можливість задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації оборотних активів зазначених підприємств, а також майна, яке не використовується у виробничій діяльності підприємства.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003 р. у справі N 1-11/2003 про мораторій на примусову реалізацію майна зазначено: "Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання."

При цьому, дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні; інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу (згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87).

Оскаржуваною постановою, в порушення вимог Закону № 2864, накладено арешт та заборонено відчужувати все майно позивача, у той числі і нерухоме - нежитлові будівлі (основні засоби), розташовані за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд. 45, які перебувають у колективній власності ТОВ «Інститут «Шельф» на підставі рішення виконкому Сімферопольської міської ради від 24.09.2004 р. № 1924, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.10.2004 р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.10.2004 р. № 4975712.

Враховуючи, що дія мораторію, встановленого Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» поширюється й на спірні правовідносини, суд доходить висновку щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на зазначене нерухоме майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, серед іншого, зазначає, що спірна постанова була винесена з порушенням вимог законодавчо встановленого порядку, з приводу чого суд звертає увагу на таке.

Відповідно до положень статті 64 Закону №606 у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

1) у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

2) у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

3) у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику - юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника - юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.

У разі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майно підприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5 (в редакції станом на 17.11.2010 р.), у разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику - юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та в разі потреби (якщо державі належить 25 %, 50 %, плюс одна акція та більше) - Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника - юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який контролює здійснення боржником - юридичною особою платежів до бюджетів усіх рівнів.

Однак, в порушення вимог вищенаведених правових норм під час винесення оскаржуваної постанови відповідачем не було повідомлено Фонд державного майна України про накладення арешту на майно ТОВ «Інститут «Шельф», не надано відомостей про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувачів, що розцінюється судом як недотримання відповідачем порядку накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження. Доказів протилежного під час розгляду справи відповідачем не надано, у той час як відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена відповідачем з порушенням положень чинного законодавства України, без дотримання встановленої процедури, що призвело до порушення майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" та є підставою для визнання спірної постанови протиправною та її скасування.

При цьому, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання протиправними дій державного виконавця по винесенню спірної постанови, оскільки у даному випадку належним та достатнім для повного відновлення порушеного права позивача способом захисту є саме визнання протиправною та скасування постанови Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.11.2010 р.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Сплачений позивачем судовий збір за подання позову немайнового характеру в розмірі 68,42 грн. підлягає стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 02.12.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 09.12.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим від 17.11.2010 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" (95013, Ар Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 45, ідентифікаційний код 04825950) судовий збір в сумі 68,42 грн. (шістдесят вісім гривень сорок дві копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.